Автор Григорчук О.А.

Національний університет «Юридична академія України

імені Ярослава Мудрого»

Правовий порядок тюремних установ в період з 1879 року до початку XX століття

Засноване у 1879 році Головне тюремне управління практично реалізовувало функції загальнодержавної контролюючої та розпорядчої інстанції і сприяло централізації та уніфікації управління тюремними установами. ГТУ уособлювало вищий щабель ієрархічної драбини, середню управлінську ланку тюремної складали губернатори, губернські тюремні інспектори та тюремні комітети Піклувального товариства про тюрми, а низовий рівень складав чисельний тюремний персонал.

30 липня 1879 р. Міністерство внутрішніх справ затвердило “Тимчасові правила для початкового керівництва тюремними інспекторами під час відряджень з метою огляду та ревізії установ, що входять до складу каральної системи”. Створена у структурі ГТУ тюремна інспекція була унікальною контролюючою інституцією, що не мала аналогів у світовій тюремній практиці. “Тимчасові правила...” визначили порядок діяльності тюремних інспекторів під час відвідини ними місць позбавлення волі і заслання. Інспектори були зорієнтовані на збір відомостей, ,,необхідних для найповнішого ознайомлення зі станом тюремних установ і для розробки законодавчих і адміністративних заходів, спрямованих на якнайкращий устрій місць ув’язнення, та ревізію тюремного господарства (діловодства в канцеляріях місць позбавлення волі і заслання та усього порядку утримання у тюрмах осіб, які у тій чи іншій формі були позбавлені волі)”. Інспектори зобов’язувалися першочергово фіксувати такі показники: стан тюремних будівель, розміри та місткість приміщень; можливість розширення і перебудови місць позбавлення волі; утримуваний в тюремних установах контингент, диференціюючи в’язнів за низкою критеріїв; особовий склад адміністрації пенітенціарних установ із зазначенням окладів утримання, розподілом службових обов’язків, рівнем підготовки та професійної придатності; організацію харчування в’язнів з обов’язковою перевіркою способу контролю за правильністю витрат на придбання продуктів харчування; порядок постачання арештантів одягом, дотримання чинних норм стосовно різних категорій арештантів, стан звітності з цього питання; порядок освітлення і опалення місць ув’язнення із зазначенням кількості джерел світла та тепла, розходу на протязі року палива та грошових коштів; розмір тюремного капіталу в губернському тюремному комітеті та його повітових відділеннях; залучення арештантів до виконання суспільно корисних робіт тощо. Реалізуючи посадові обов’язки, тюремні інспектори мали широкі права, а саме: безперешкодного доступу до будь-яких частин тюремного господарства та ознайомлення з усіма категоріями документів, що торкалися тюремного діловодства; перевірки грошової та касової звітності, наявності тюремного майна; заслуховування заяв посадових осіб тюремної адміністрації та нагляду; розгляд скарг арештантів відносно порядку їх утримання (з можливістю “збору необхідних відомостей з метою з’ясування обставин, що містяться у скаргах і заявах”), акцентуючи особливу увагу на дотриманні законності утримання під вартою. Зауважимо, що інспектори не мали права, за винятком випадків наявності особливого на те доручення начальника Головного тюремного управління, “давати на власний розсуд розпорядження в місцях ув’язнення”. Звіти про результати інспектування тюремних установ з пропозиціями щодо усунення виявлених недоліків направлялися безпосередньо начальнику ГТУ. “Про найсуттєвіші упущення і неправильності” інспектори повідомляли також губернаторів. Влітку 1879 року було започатковано створення жорсткої системи відомчого контролю за діяльністю місць позбавлення волі.

У 1880 році з метою забезпечення збалансованого та оперативного прийняття управлінських рішень при Головному тюремному управлінні було створено постійну нараду. Цей орган діяв під орудою начальника ГТУ і включав його помічника, головного інспектора пересилки арештантів, тюремного інспектора та діловодів. Нарада скликалася для розгляду чітко визначеного кола питань, до яких було віднесено:

- звіти головного інспектора пересилки арештантів, тюремних інспекторів та інших осіб після відвідин ними місць позбавлення волі;

- розгляд пропозицій місцевої тюремної адміністрації з різних питань виконання покарання;

- пропозиції по вдосконаленню діяльності апарату Головного тюремного управління;

- окремі питання, ініційовані до розгляду начальником ГТУ.

Ефективність діяльності наради була достатньо високою, оскільки на основі колегіального обговорення проблем забезпечувалася необхідна оперативність прийняття рішень з невідкладних питань, підвищувався рівень інформованості керівництва відомства про стан справ у пенітенціарних установах.

Уряд продовжував пошук засобів впливу на формування системи виконання покарань у вигляді позбавлення волі не лише через удосконалення діяльності Міністерства внутрішніх справ, але й шляхом покладання наглядових функцій на Державну Раду. Розглядалася навіть можливість призначення зі складу Державної Ради посадової особи, яка уповноважувалася б здійснювати завідування всією тюремною частиною цивільного відомства “з наданням їй в цьому відношенні особисто і у вигляді тимчасового заходу прав і обов’язків Міністра внутрішніх справ, як за його званням Президента Піклувального про тюрми товариства, так й за керівництвом Головним тюремним управлінням; права брати участь з правом голосу у судженнях з тюремних справ у вищих державних установах і заміщати Міністра внутрішніх справ в Урядовому Сенаті та у зносинах з усіма місцевими особами з означених справ”.

У 1882 році в губернських і повітових містах України функціонувало 104 тюремні установи для утримання понад 9.400 в’язнів. Головне тюремне управління залишалося головною контролюючою та розпорядчою інстанцією, що практично здійснювала управління місцями позбавлення волі. 13 грудня 1895 р. височайшим імператорським указом Головне тюремне управління було передано з Міністерства внутрішніх справ до Міністерства юстиції. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. спостерігалася стійка тенденція зростання функцій та ускладнення організаційної структури ГТУ. У 1902 році з’явилося окреме діловодство по організації арештантських робіт та бухгалтерія. У 1906 році при Главку створено центральне дактилоскопічне бюро.

Не зважаючи на суттєві проблеми, губернським тюремним інспекціям відводилося особливе місце в управлінській ієрархії тюремного відомства. Інспекції реалізували функцію головної ланки в ланцюгу інституцій, зорієнтованих на реалізації вимог законодавства у галузі виконання покарання у вигляді позбавлення волі.

Функції начальника тюрми поділялися на адміністративні, господарчі та виховні. До адміністративних функцій було віднесено вирішення кадрових питань і використання дисциплінарної влади по відношенню до підпорядкованого йому персоналу. Господарчі функції полягали у підтриманні у придатному стані тюремних будівель і приміщень, здійснення діловодства, організація арештантських робіт тощо. Виховну функцію начальник тюрми реалізовував як по відношенню до підпорядкованого тюремного персоналу, так і стосовно арештантів (у керівних документах підкреслювалася необхідність виховного впливу на арештанта на стадії проведення ознайомчої бесіди з новоприбулими та ознайомлення їх з правилами перебування у місцях позбавлення волі).

Безсумнівним успіхом реформи стала нормативна урегульованість організаційно-штатних питань, визначеність теоретичних основ організації тюремної системи, розбудова підвалин відомчої системи професійної підготовки службовців. Заснувавши колегіальний орган – Раду з тюремних справ, царат продемонстрував усвідомлення необхідності комплексного підходу до вирішення тюремної проблеми.

Література:

1. Ярмиш О.Н. Каральний апарат самодержавства в Україні в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.: Монографія. – Харків: Консум, 2001.

2. Лучинский Н.Ф. Краткий очерк деятельности Главного тюремного управления за первые ХХХV лет его существования (1879-1914 гг.). – СПб.: Главное тюремное управление, 1914.

3. Детков М.Г. Служба надзора в дореволюционной тюремной системе // Информационный бюллетень №16. – М.: ГУИН МВД, 1993.

4. Гайдук С.Л. Тюремная политика и тюремное законодательство пореформенной России: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – М., 1987.