аспірантка кафедри педагогіки Ясько О. М.
Луганський національний університет імені Тараса Шевченка
Комунікативна культура як складова
професійної компетентності майбутніх педагогів.
На початку XXI
століття відбувається стрімкий розвиток політичних, економічних, наукових та
культурних галузей країн світу, зростають сфери комунікації, наповнюючи новим змістом процес розвитку особистості,
зокрема, в комунікативно-культурному вимірі. Посилюється увага до гуманітарних
проблем, людини як найвищої цінності планетарного масштабу, відбуваються зміни
в галузі освіти, висуваються нові вимоги до викладача, його культури як
культури особливого гуманістичного типу, посилюється увага щодо його
особистісних та професійних якостей.
У зв’язку з
цим викладачі вищої школи велику увагу приділяють формуванню свідомого
ставлення студентів до майбутньої професійної діяльності, вихованню
професіоналів, котрі володіли б високим рівнем професіоналізму, педагогічної
культури, фахової компетентності, одним з найважливіших компонентів якої є
комунікативна культура, високий рівень володіння якою дозволяє ефективно
розв’язувати професійні і комунікативні завдання. Високий рівень комунікативної
культури педагога є професійною вимогою до педагогічної професії. Проблемою
формування комунікативної культури майбутніх педагогів займалося багато вчених,
серед них можна зазначити В. Кан-Калика, Л. Мітіну, І. Риданову, Л. Савенкову, І. Тимченко, А. Капську, П. Лепіна, Є.
Мішину, Е. Гришина, І. Богданова, С. Ануфрієнко та інших.
Поняття “комунікативна
культура” з’явилося на початку 90х років XX століття, коли у дослідженнях з
проблем педагогічного спілкування став виділятися культурологічний аспект
комунікації. У педагогічній, лінгводидактичній літературі культура мовлення
розглядається як система ознак та властивостей, що свідчать про комунікативну
досконалість мовлення, як система знань
і навичок, які забезпечують доречне та невимушене використання мови з метою
спілкування. У більшості робіт правильність мовлення асоціюється та пояснюється
через мовну норму: мовлення правильне, якщо воно відповідає мовній нормі, і
навпаки, мовлення неправильне, якщо норма порушена. На думку Б. Головіна, із
співвідношення мова та мовлення випливають такі якості, як правильність,
чистота та багатство, різноманітність, логічність, точність, мова та свідомість
– виразність, дієвість, образність, доречність. Теорія культури мовлення, як
зазначає Б. Головін, має ґрунтуватися на лінгвістичних дисциплінах, а також
спиратися на психологію, логіку, естетику, соціологію, педагогіку,
лінгводидактику. І. А. Зязюн дає наступне визначення терміну “культура мовлення”:
“відповідність індивідуального мовлення нормам використовуваної мови, уміння
використовувати мовленнєві засоби в різних умовах спілкування згідно з метою і
змістом мовлення; сфера мовознавства, що досліджує проблеми нормалізації
літературної мови. Культура мовлення вимагає дотримуватися норм мови,
слововживання, складання та побудови речень. Нормативність мовлення передбачає
такі якості, як точність, чіткість, чистота”.
Комунікативна
культура вчителя розглядається як компонент педагогічної культури, як
особистісний компонент професійної майстерності, як умова успіху педагогічного
процесу та комфортності педагога у його професійній діяльності. Комунікативна
культура є однією з найважливіших складових професійної компетентності
педагога. Поняття “компетентність” означає коло повноважень будь-якої посадової особи чи органу;
володіння знаннями, досвідом у певній галузі. Існує декілька тлумачень поняття
“професійна компетентність педагога”, розглянемо деякі з них.
Компетентність
– особисті можливості посадової особи, її кваліфікація (знання та досвід), які
дозволяють їй самостійно та достатньо ефективно вирішувати педагогічні задачі,
що формуються ним самим чи адміністрацією навчального закладу. Інше визначення:
під професійною компетентністю педагога розуміють особистісні можливості
учителя, які дозволяють йому самостійно й ефективно реалізовувати цілі
педагогічного процесу. Для цього потрібно знати педагогічну теорію, уміти
застосовувати її в практичній діяльності. Професійна компетентність учителя має
на увазі володіння учителем необхідною сумою знань, умінь та навиків, що
визначають сформованість його педагогічної діяльності, педагогічного спілкування
та особистості вчителя як носія певних цінностей, ідеалів та педагогічного
знання. Для вирішення певних педагогічних
задач необхідними є знання педагогічної теорії, уміння та готовність
застосовувати її положення на практиці.
Таким чином,
під професійною компетентністю педагога можна розуміти єдність його теоретичної
та практичної готовності до здійснення педагогічної діяльності. Важливою
складовою, без якої формування професійної компетентності майбутнього педагога
є неможливим, виступає комунікативна культура. Комунікативна культура постає як
інтегральна якість особистості, що виконує функцію адаптації й адекватного
функціонування людини в соціумі, містить у собі установки , стереотипи, позиції
спілкування, ролі, цінності та творчий потенціал особистості. Отже, високий
рівень комунікативної культури є запорукою формування професійної
компетентності педагога та ефективності його діяльності.
Література:
1.
Головин Б. М. Основы культуры речи / Б. М. Головин. – М., 1980. – 186 с.