Івушкіна О.В.

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

Проблеми формування світовідношення учнівської молоді у у сучасному вимірі

Сучасний стан нашого суспільства не може не хвилювати будь-яку розсудливу, небайдужу людину. Повна духовна деградація, моральна катастрофа, викликані економічною кризою, супроводжуються спалахом насильства, що всіляко пропагується засобами масової інформації і так званою «попкультурою».

Наразі історичний розвиток людства є найбільш небезпечним і непередбачуваним в подальшому своєму напрямку. Екологічна катастрофа на наших очах з прогнозу перетворюється на невідворотну реальність, політична й економічна нестабільність призводить до розгулу терору та насильства, наближаючи найстрашніше зі знищень - знищення людського в людині.

Історично є закономірним звернення в такі моменти до духовності як до єдиного стрижня, що здатен утримати світ на межі загибелі, вивести його до світла. Світу агресії й руйнування необхідно протиставити світ творення, світ Добра і Краси. До такого світу треба долучати дітей якомога раніше. І саме школа повинна стати тим місцем, де дитина навчиться розуміти світ і себе в ньому, як єдине ціле.

Нова цивілізація XXI століття, особливо її інформаційний етап, представляє особливі умови для свободи реалізації творчого потенціалу кожної дитини, свободи вибору і навіть права на помилку, але в той же час новітні інформаційні технології зобов'язують учителя з підвищеною відповідальністю підходити до результатів навчального та виховного процесів з точки зору їх наслідків. Ставлячи завдання формування світовідношення старшокласників, необхідно цей процес спрямувати на вирішення фундаментальних протиріч людини, враховуючи тенденції глобальних криз.

Дуже важливо сформувати у школярів цілісне світовідчуття, а найголовніше – навчити взаємодіяти з цим світом за законами Добра та Краси. Пагубна думка про людину як вінець природи («Людина-цар природи»), призвела до важких наслідків, серед яких і Чорнобиль, і екологічний крах. Тому й хочеться зробити акцент не на людину – творця природи, а на людину як частину Всесвіту, найунікальнішому з його творінь.

За весь час існування філософської, наукової та релігійної думки робилися неодноразові спроби пояснити таємницю людини, знайти її місце в цьому світі. Питання взаємодії людини з навколишнім світом піднімалися філософами різних епох і напрямків. Саме зараз дуже актуальними є пошуки античних філософів щодо питань взаємодії людини і Всесвіту.

Для філософів Античності світ і людина, як невід'ємна частина природи, були космосом, раціонально структурованим та гармонійно впорядкованим. Для всієї античної філософії властиве цілісне пластичне сприйняття людини, бачення її природною та соціальною істотою, органічно пов'язаною з чуттєво-матеріальним Всесвітом та естетичним ставленням до дійсності.

Як бачимо, всі питання, які турбували античних філософів, дуже актуальні і зараз, більше того, залишаються не вирішеними, але мають собою серйозне підґрунтя для роздумів, які виникають при розгляді проблем формування світовідношення особистості.

Думка про те, що людина не просто частина космосу, але займає в ньому особливе, центральне місце, чітко простежувалася в російській філософії Срібного віку. Так, на думку В.С.Соловйова, людина «містить у собі» суцільну єдність або безумовну повноту буття, включаючи космогонічні процеси. Н.А.Бердяєв визначав «людину зі своєю ідеєю» як мікрокосм, як малий Всесвіт, вводив «всередину в себе весь світ», який виступив у нього як «велика людина», «макроантропос» [1, с.11].

П.А Флоренський розглядав людину як такий «скорочений світ», який містить у собі всі складові його стихії. На відміну від великого світу, макрокосму, що виступає як «велика людина», кожна окрема людина є «малий світ, мікрокосм», «сума світу, скорочений конспект його», істота так само складна і нескінченна, як сам великий світ [4, с.167-168].

На думку В.І.Вернадського, людина є явище планетне, природне, його розвиток неможливий без взаємозв'язку життя людини і життя космосу. Окрема особа представляється вченому «одиницею» виміру ноосфери. Мисляча і працююча людина є мірою всього. Аналізуючи роботи філософів-космістів, стає зрозуміло, що ставлення людини до космосу, до природи, навколишнього світу багато в чому визначає і його ставлення до життя з людьми, що її оточують. Питання виживання людства, забезпечення його майбутнього знайшло своє рішення у дуже цікавому трактуванні нової моральності академіка Н.М.Моісеєва. На його думку, основою цієї моральності є вміння жити разом, а головними принципами морального імперативу – вміння йти на компроміси, цінувати природу, придушувати власну агресивність, набувати почуття спільності, «соборності», етичну взаємодію з навколишнім світом [3, с.47].

На наш погляд, цікавою роботою є «Філософія вчинку» М.Бахтіна, де зроблена спроба побудови оригінальної моральної філософії, що спирається на момент активної дії (діяльності), в якій цілісність визначається як етична відповідальність. На думку М.Бахтіна, взяття на себе відповідальності припускає творення цілісності. Момент діяльності особливо важливий, тому що завдяки практичному прояву у сьогоденні людина здатна виробляти ставлення до світу в цілому.

Не менш важливим є визначення місця людини в цьому світі. Як показав попередній досвід культурного розвитку, це місце знаходиться не на вершині і не в «центрі» світу, а «всередині» нього, в ньому самому. Це особливе становище людини в навколишньому світі дозволяє їй взаємодіяти з ним або за законами Добра, або за законами Зла. Тим самим перед людиною стає проблема морального вибору, а перед педагогом - завдання формування морального (етичного) світовідношення.

Цілісне світовідношення ближче до сфери вираження внутрішнього життя людини, до проблем вибору, морального самовизначення особистості. За визначенням В.А.Малахова, «світовідношення доцільно розглядати по-перше, як практичну основу світогляду і по-друге, як якісно своєрідний результат втілення тих чи інших світоглядних принципів у реальній життєдіяльності, в цілісній життєвій позиції індивіда» [2, с.19].

В основі морального світовідношення лежить етично вивірений вчинок, етичні норми, які регулюють поведінку людей з точки зору добра і зла, формують їхнє ставлення до питань війни і миру, до свого минулого і майбутнього. Ці етичні норми відповідають тим загальнолюдським цінностям, які є найбільш стійкими, найменш схильні до змін, константності у своїй сутності. Такими цінностями, безумовно, є християнські цінності, які включають в себе взаємодію двох структур – раціональної та емоційної.

Виходячи з вищевикладеного, можна констатувати, що світовідношення особистості проявляється через відповідальні вчинки вільної, гуманної, толерантної, духовно багатої індивідуальності, соціально і професійно мобільної, орієнтованої на творчу самореалізацію у світі культурних цінностей, здатну до адаптації в соціокультурному середовищі, що змінюється; здатну пригнічувати в собі егоїстичні мотиви та прагнення до деструктивних дій.

Література

1.Бердяев Н.А. Самопознание. – АСТ., 2007. – 171с.

2.Малахов В.А. Искусство и человеческое мироотношение. – К.: Наук. думка, 1988. – 211 с.

3. Моисеев Н.Н. Человек и ноосфера. – М.: «Молодая гвардия», 1990. – 552с.

4. Флоренский П.А. У водоразделов мысли. – М.: «Правда», 1990р. – 447с.

Флоренский П.А. - Сочинения в 2-х томах: Столп и утверждение истины. У водоразделов мысли

...