Філологічні науки/2. Риторика і стилістика

Студ. Кириченко В.О., ст. викл. Шишкова Л.С.

Національний університет біоресурсів і природокористування, Україна

До питання про експресивність

Поняття експресивного в стилістиці мови, а надто мовлення, відіграє настільки значну роль, що дехто з учених, оперуючи термінами «експресивний», «стилістичний», нерідко дає пояснення одному через другий, розглядає по суті їх як певну тотожність.

У перекладі з латинської expressio - значить вираження, від exprimo – чітко вимовляю, зображую. Відповідно в ряді робіт експресивність визначається досить лаконічно: виразність або виражальні і зображальні засоби. Окремі дослідники при цьому послуговуються словосполученнями «підсилення виразності» чи «підсилення виражальності». Тоді поняття експресивного розглядається як «один із засобів підсилення виразності при реалізації логіко-смислового чи оцінно-емоційного змісту мови в процесі мовного спілкування, що відображає факти реальної дійсності» [1, 532], як безпосереднє «підсилення виражальності, зображальності, збільшення дійової сили сказаного» [2, 107].

Навряд чи можна провести чітку межу між підсиленням виразності і просто виразністю, однак безперечно, що дефініція експресивності (відповідно стилістичної маркованості) передбачає реалізацію тих чи тих лексико-граматичних, власне поетичних тощо чинників у зіставному плані з певною «нейтральною» даністю. Тому переконливою, на нашу думку, є спроба пов’язати поняття експресивності зі здатністю передавати окрему ступінь інтенсивності.

Явище експресії (експресивності), хоч і можна розглядати як таке, що потенційно закладене вже у самій системі мови (наприклад, на лексичному рівні), однак головним чином воно виявляється у мовленнєвій сфері.

Так, негативно забарвлене слово «дурень» само по собі, поза живим контактуванням у мовно-розмовному процесі, несе лише потенційну експресивність, яка, до речі, далеко не однаково реалізується стилістично, значною мірою залежачи від оточення експресивного фактора. Порівняйте у Шевченкових «Гайдамаках»: «Ви розумні люди – А я дурень; один собі У моїй хатині Заспіваю, заридаю, Як мала дитина. А що дурень розказує Мертвими словами То якогось-то Ярему Веде перед нами У постолах. Дурень! Дурень!»

Зважаючи на все вищесказане, робимо висновок: експресивність - це логіко-емоційна виразність, явище особливої інтенсивності, що досягається як з допомогою окремих різнорівневих засобів, так і градацією якісних і кількісних ознак на всіх рівнях мови, а також засобами із сфери поетики.

Питання експресивного та емоційного по-різному трактується у працях лінгвістів. Одні розглядають експресивність і емоційність як тотожні (Виноградов В.В.), інші вказують на те, що поняття експресивного ширше від поняття емоційного і що друге входить до поняття першого (Єфимов А.И.), ще інші (Васильєв Л.В.) поняття емоційного виключають з поняття експресивного.

Розглянемо міркування Є.М. Галкіної-Федорук, що значною мірою відбиває всі суперечності: «емоційні засоби мови завжди експресивні, але експресивні можуть і не бути емоційними».

Погодитися з першою частиною сентенції Є.М. Галкіної-Федорук можна лиш остільки, оскільки вона не суперечить нашому розумінню проблеми. Однак не всяке вираження емоційного ставлення до змісту повідомлення є експресивним. Зокрема, почуття радості може бути виражене і з допомогою слів "я радію", і з допомогою інтонованого вигуку "ах!". У першому випадку це почуття передано лише номінально, у другому ж - експресивно.

У другій частині тези Є.М. Галкіної-Федорук ("експресивні засоби можуть і не бути емоційними") по суті не береться до уваги той факт, що експресивність як стилістична категорія є явищем двоплановим: мовні засоби експресивності водночас виступають засобом дії, впливу на реципієнта. Г.М. Поспєлов, досліджуючи проблеми літературного стилю, зауважує: "Експресивність предметних деталей зображення має разом з тим і власне емоційно виражене значення" [З, 84].

Співвідношення між експресивним й емоційним ми не розуміємо буквально (що до чого входить і т.п) і вважаємо явищем взаємозумовленим.

І тому не тільки не викликає заперечення, а і є цілком прийнятним для нас термін "емоційна експресивність", що побутує в працях Ш. Баллі, І.Р. Гальперіна, Г.М. Поспєлова і ін.

Смислова та логічна роль у створенні певної експресивної якості ніким з дослідників не заперечується. Співзвучне твердження знаходимо у акад. В.В.Виноградова, який зазначає, що "експресивна оцінка нерідко визначає вибір і розміщення всіх основних смислових елементів висловлювання" [3, 18]. Ще категоричніше заявляє Б.В. Томашевський: "Експресія часто приглушує значення, існують такі експресивні слова, в яких ми чудово відчуваємо, яку емоцію вони викликають, але часом нам важко сказати, що власне вони значать" [5, 346]. Ш. Баллі, говорячи про інтенсивну емоційність, вказував на сукупність емоційного і смислового, на те, що важко розібратися, яке з них переважає [2, 204] .

У таких випадках на чільне місце виступає, може, не емоційне, експресивне чи інтелектуальне, а естетичний елемент як взаємопоєднуючий і взаєморегулюючий відношення експресивного, емоційного і смислового. Експресивність як стилістична й оцінна категорія, у свою чергу, несе певне естетичне навантаження, і це особливо видно при декодуванні стилю художньої літератури.

Список літератури:

І.Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. – М., 1969. - С. 523-544.

2.Балли Ш. Французская стилистика. –М., 1961. - С. 204.

3. Виноградов В.В. РусскиЙ язык. - М., 1947. - С. 18.

4.Галкина-Федорук Е.М. Об экспрессивности и эмоциональности в языке: Сб. статей по языкознанию. - М., 1958. - С. 107.

5.Томашевский Б.В. Язык и стиль. – М., Л., 1959. - С. 346.