Олійник А.Д., доцент, к.ф.н.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

ВИТВІР І СПРИЙНЯТТЯ ВИСЛОВЛЕННЯ ЯК ФРАГМЕНТИ КОМУНІКАТИВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

У процесі мовленнєвої діяльності, витвору мовлення структурною одиницею прийнято вважати висловлення. Це одиниця мовленнєвого спілкування, яка має відносну самостійність, завершеність, містить в собі комунікативно-модальний аспект, інтонацію (в усному варіанті), невербальні засоби, піддається актуальному членуванню (тема-рема). Висловлення завжди співвіднесене з певними ситуаціями життя, для нього характерна мотивованість: вітання при зустрічі, виклик таксі телефоном, відповідь учня на уроці, лист другові, виступ на конференції тощо [1].

На думку багатьох російських лінгвістів, висловлення, крім того, слід вважати мінімальною дискурсивною одиницею, або мінімальним мовленнєвим фрагментом (що власне, цілком узгоджується зі змістом попереднього абзацу). У Лінгвістичному енциклопедичному словнику під редакцією В. Ярцевої стверджується: «…центральна одиниця широкого синтаксису —мінімальний фрагмент зв’язного мовлення — висловлення, взяте і як мовленнєве втілення думки, стану, як продукт і як окремий завершений акт комунікативної поведінки людей [1]. На користь цієї тези свідчить і В. Григор’єва: у результаті процедури сегментації дискурс постає перед дослідником як послідовність граничних сегментів, що являють собою певні мінімальні висловлення і володіють відносною смисловою самостійністю [2, с.72]. Подібно, В. Смолененкова дає визначення висловлення як одиниці риторичного дискурсу [6]. У рамках письмового дискурсивного модусу висловленню відповідає фраза або речення, з яких формується певний мовленнєвий акт (МА) — чи то усний,чи то письмовий.

Порушуючи проблему системно-структурних зв’язків у МА, ми маємо на увазі насамперед відношення витвору — сприйняття певного висловлення як мінімальної одиниці дискурсу

. Ці відношення виступають органічними компонентами структури соціальної взаємодії індивідів. З цього приводу російський лінгвіст Є. Сидоров зауважує: «…витвір мовлення не є самодостатнім: він виступає не лише відтворенням мовленнєвого продукту, а й, головним чином … знаряддям мовленнєвого впливу, оскільки без моменту впливу, реалізованого знаряддям, не може бути взаємодії [4, c.27]. Можемо дійти висновку про одночасну реалізацію локутивного та іллокутивного етапів МА: продукуючи повідомлення, комунікант взаємодіє з адресантом і певним чином впливає на нього, намагаючись досягти перлокутивного ефекту — мети висловлення.

У свою чергу, вторинна комунікативна діяльність, смислове сприйняття тексту є впливом тексту на реципієнта й одночасно взаємодією, адже реципієнт повідомлення не просто реагує на пропоновані йому знаки, а суб’єктивно тлумачить їхнє значення на основі володіння системою мови, знань, цілей, цінностей, психологічних настанов, стереотипів, комунікативного досвіду, уявлень про дійсність (ситуацію) тощо… Водночас первинна комунікативна діяльність так само не є суто продукуванням знакового інструменту впливу: вона одночасно виступає взаємодією суб’єктів у спілкуванні, оскільки відправник повідомлення має, формує та використовує у процесі діяльності ідеальну модель особи співбесідника та його діяльності, часто усередненої та стереотипної, однак нерідко й доволі конкретної…» [4, с.28-29].

Наведемо приклад звернення до абстрактного реципієнта інформації: автори підручника «Мікроекономіка» Р. Піндайка Д. Рубінфелд наголошують: Вам слід переконатися, прирівнюючи показники пропозиції та попиту і підставляючи ціну 8 дол. замість Ц_н,що криві пропозиції та попиту передбачають вільну ринкову ціну на природний газ на рівні 2 дол. [3, с. 61]. Вочевидь, автори формують у своїй уяві усереднений образ споживача пропонованої ними інформації —студента економічного факультету коледжу (університету), викладача мікроекономіки, економіста-практика тощо, наділяючи його певними конкретними характеристиками. Спільна риса всіх реципієнтів матеріалу, викладеного в підручнику, — інтерес до проблем мікроекономіки, закладений чи то в теоретичній, чи в практичній площині діяльності.

Отже, комунікативна діяльність виступає насамперед взаємодією суб’єктів у процесі спілкування. При цьому вагому роль відіграють продукування і сприйняття висловлення як фрагменти комунікативної інтеракції.

Література

1. Высказывание. Речевой акт// Лингвистический энциклопедический словар. Под. ред..В.Н. Ярцевой. — М.: 1990.

2. Григорьева В.С. Дискурс как элемент коммуникативного процесса: прагмалингвистический и когнитивные аспекты: монография/В.С. Григорьева.—Тамбов: Изд-во Тамб. гос. Техн.. ун-та, 2007—288 с..

3. Піндайк Р., Рубінфелд Д. Мікроекономіка. Переклад з англ.—К.: Освно, 1996.—856 с.

4. Сидоров Е.В. Онтология дискурса.—М.:URSS.—288 c.

5. http://uk.wikipedia.org.

6. http://genhis.philol.msu.ru.