Право/8.Конституционное право

Глинянська О.В., студентка

К. ю. н., доц.. Веніславський Ф.В. – науковий керівник

Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

Співвідношення захисту суспільної моралі та цензури

Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист суспільної моралі», суспільна мораль це − система етичних норм, правил поведінки, що склалися у суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обов'язок, совість, справедливість. З метою реалізації та додержання вимог чинного законодавства у сфері захисту суспільної моралі, створена Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі. Одним із основних її обов’язків є аналіз теле-, радіо-, відеопродукції, репертуару кінотеатрів, кіно-, відеоустановок, відеозалів, друкованої продукції засобів масової інформації, а також видовищних заходів стосовно їх відповідності вимогам чинного законодавства щодо захисту суспільної моралі.

На думку громадськості, існування даного закону, який не відповідає критеріям якості законодавства (не містить чітких, таких що не допускають подвійного тлумачення визначень та формулювань, не дозволяє громадянам України ґрунтовно передбачати наслідки своїх дій) створює небезпеку порушення зобов'язань України в сфері прав людини та вкрай негативно впливає як на українське суспільство, так і на авторитет України на міжнародній арені. Карне переслідування власників та редакторів видань через висновки Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі, створеної на підставі зазначеного закону, заборони продажу тиражів видань та літературних творів, заборони прокату музичних кліпів, анімаційних та художніх фільмів – ці факти є прикладами непропорційного втручання української влади у свободу вираження поглядів, що протирічить вимогам національного законодавства України та стандартам Європейської Конвенції прав людини та основоположних свобод.

Висновки Комісії не оприлюднюються, їм бракує аргументованості та переконливості. Часто вони просто зводяться до цитування чи опису зображення, а після робиться загальний висновок про невідповідність закону про захист суспільної моралі. Особа, щодо якої приймається рішення, практично ніколи не повідомляється про розгляд і не має можливості викласти свою позицію.

Існує серйозна проблема оскарження висновків Комісії. З однієї сторони з невідомої причини всупереч закону суди вважають експертні висновки рекомендаційними, а, отже, їх не можна скасувати в судовому порядку. Проблему ускладнює те, що ці висновки не затверджуються рішеннями комісії, а тому не зрозуміло, чи вони є рішеннями комісії, котрі можна оскаржити. Оскільки, якщо висновки не є рішенням комісії, то виникає питання хто буде належним відповідачем у такій справі. Іншими словами, у правовому сенсі є проблемою подавати позов, де відповідачем є Національна комісія, хоча одночасно вона, як колегіальний орган, не приймала жодного рішення.

Але більшої проблеми додає нечіткість закону про захист суспільної моралі. Відповідно до статті 20 закону про захист суспільної моралі експертні висновки комісії можуть бути оскаржені в порядку цивільного судочинства. На підставі цього, адміністративні суди відмовляють у розгляді таких справ, не зважаючи на те, що мова йде про оскарження рішення органу владних повноважень. Цивільні суди також відмовляли в прийомі таких заяв, оскільки спір іде в сфері публічного права, й оскарження дій органів влади повинно здійснюватися в порядку адміністративного судочинства. Саме з-за цього жодне рішення Національної комісії не було оскаржено в судовому порядку, хоча перші такі позови були подані ще в 2007 році. Тобто, на сьогодні судовий контроль за діяльністю Комісії з об’єктивної точки зору є недостатнім. Висновок Комісії є по суті необхідною умовою поширення певного виду інформації. У такому разі, мова йде про попереднє узгодження інформації з контролюючим державним органом влади. Попередній контроль за виходом інформації та продукції є очевидною й безсумнівною цензурою.

Однак, стаття 15 Конституції визначає: «Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова. Цензура заборонена». Проаналізувавши національне законодавство з питання цензури, ми дійшли висновку, що під цензурою слід розуміти не тільки заборону попереднього узгодження інформації з органом влади, але й заборону поширення інформації, здійснену вже після її оприлюднення, а також інше перешкоджання органом влади поширювати інформацію. У разі поширення інформації, обіг якої обмежено законом, орган влади повинен звернутися до суду з вимогою припинити поширення такої інформації або, якщо такі дії становлять злочин, може реагувати в порядку, визначеному кримінально-процесуальним законом.

Тому, така вимога цього закону прямо суперечить статті 15 Конституції, що прямо забороняє цензуру, як безпосередню вимогу попереднього погодження з органом влади змісту інформації. З огляду на це, положення частини першої статті 8, статті 10, частини першої статті 11, частини першої статті 12, частини сьомої та восьмої статті 13, абзац другий частини другої статті 19 закону про захист суспільної моралі, що вимагають попереднє узгодження інформації перед її поширенням з органом державної влади, не відповідають частині третій статті 15 Конституції України. З огляду на це, контрольні та наглядові повноваження Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі та інших органів влади є неконституційними.

Отже, Закон України «Про захист суспільної моралі», який встановлює цензуру в Україні має бути скасований, а комісія має припинити своє існування.