Гребенюк Н.Д.

Дніпропетровський національний університет імені О.Гончара

ПСИХОЛОГІЧНІ ТРУДНОЩІ АДАПТАЦІЇ ПЕРШОКУРСНИКІВ

Сьогодні проблема адаптації в різних її проявах знаходиться серед найактуальніших в науці та суспільній практиці. Людина не тільки адаптується до конкретної діяльності, професії, групи, але і до самої можливості постійних змін життєвих стереотипів. Відповідно зростають вимоги до адаптаційних можливостей і здібностей особистості.

Найперспективнішими вважаються дослідження особистісної адаптації, які орієнтовані на вивчення загальних закономірностей адаптаційного процесу, його структури і механізмів, принципів регулювання. Останні дозволяють створити моделі адаптивної регуляції поведінки людини.

Психічна адаптація є частиною загального адаптаційного процесу, так як вона визначає оптимальну збалансованість людини і середовища на рівні особистості, що дозволяє реалізувати актуальні людські потреби та пов’язані з ними значущі цілі. Поняття психічної адаптації виступає інструментом вирішення цілого ряду практичних і теоретичних задач у психології. Воно пов’язане з проблемами онтогенетичного розвитку, становлення психічної діяльності і її перебудови при зміні умов, оволодіння новими видами діяльності.

Активність адаптаційних процесів активізується при зміні провідного типу діяльності. При цьому, як визначають дослідники, адаптивні зміни призводять до формування адаптивних характеристик особистості, засобів оволодіння діяльністю, адаптивних реакцій.

Теоретичними та емпіричними дослідженнями було показано, що емоційне реагування є однією із найбільш „реактивних” підсистем у системі адаптації. Дослідження емоцій стосовно процесів адаптації в сучасній психології ведеться в декількох напрямках: дослідження адаптивної регуляції діяльності і поведінки на всіх рівнях – від орієнтації в оточуючому середовищі до формування адаптивно-значущих особистісних характристик; дослідження емоцій як індикатора успішності – неуспішності адаптаційного процесу; захисних функцій емоційного реагування; впливу емоцій на здійснення діяльності.

Актуальність дослідження емоційних станів обумовлена тим, що вони визначають співвідношення психічних явищ і процесів за інтенсивністю, структурою, часом. Вони можуть виступати як механізм адаптивної перебудови діяльності та поведінки, які забезпечують продуктивність діяльності, а також проявляються як її мобілізуючі або дезорганізуючі моменти. Психологічні дослідження станів тривоги, настрою, емоційного самопочуття, готовності до діяльності, напруженості проведені Ф.Б.Березіним, Н.Д. Левітовим, Ф.З. Меер-сон, Ю.Б. Ханіним, Т.С. Кириленко, Т.А. Немчіним, Е.Л. Носенко та іншими дослідниками, містять важливий матеріал для аналізу емоційної регуляції поведінки та діяльності в ситуації адаптації.

В даній статті розглядаються особливості емоційного реагування у процесі адаптації першокурсників до нових умов учбової діяльності.

Навчання у ВУЗі – один з тих видів діяльності, де на людину тисне велике розумове та нервово-емоційне навантаження, тому адаптуватися до умов навчання, витримати вимоги університету чи інституту студентам-першокурсникам нелегко.

Вивчаючи особливості адаптації студентів, дослідники, перш за все, звертають увагу на специфіку цього віку. Б.Г. Анан’єв наголошує, що перетворення мотивації, усієї системи ціннісних орієнтацій, з одного боку, інтенсивне формування спеціальних здібностей у зв’язку з професіоналізацією, з другого боку – виділяють цей вік в якості центрального періоду становлення характеру і інтелекту [1].

Аналіз наукової літератури свідчить про те, що адаптивні механізми у ранньому юнацькому віці розвинуті недостатньо, саме тому студенти важко адаптуються до нових умов життєдіяльності [2].

На факультеті психології ДНУ було проведено дослідження процесу адаптації студентів 1 курсу до нових умов навчання у вищому учбовому закладі з точки зору особливостей емоційного реагування. Було припущено, що останні визначаються індивідуально-психологічними властивостями особистості. Серед них найбільш вагомими є тривожність (ситуативна та особистісна), фрустрація, напруження, психічна активація, інтерес та комфортність.

Найвищі показники відзначені по такому психічному стану як „емоційний тонус”. Друге місце після нього займають показники по психічному стану „фрустрація”. Вона, як відомо, виникає при наявності реальної або уявленої перешкоди досягненню мети та може спричиняти агресію або відхід від проблемної ситуації, появу невпевненості, фіксацію ригідних форм поводження.

Третє місце посідає ригідність, яка зумовлює утруднення в зміні програми діяльності в обставинах, що об’єктивно потребують її перебудови. Рівень ригідності обумовлюється взаємодією особистісних якостей суб”єкта із характером оточення. 1/3 частина першокурсників з високим рівнем ригідності недостатньо пристосована до нових умов життєдіяльності.

Четверте місце посідають показники інтересу. Це вказує на те, що у першокурсників існує зацікавленість у навчанні, придбанні знань, умінь та навичок. Але ця зацікавленість знаходиться у неврівноваженому стані і може бути під сильним впливом емоційних станів, здебільшого негативних.

На п’ятому місці – показники агресії та тривожності. Ми схильні інтерпретувати агресію першокурсників як реакцію на конфлікт інтересів, несумісність цілей діяльності особистості та вимог оточення, як захисний механізм в обставинах учбової діяльності чи ситуації, яка часто стає для нього проблемною.

На шостому місці знаходяться показники напруженості та комфортності.

У цілому дослідження довело, що по-перше, адаптація першокурсників – це не короткотривалий процес, по-друге, спілкування студентів та викладачів повинно бути організовано таким чином, щоб уникнути дезадаптації першокурсників у процесі навчання.