Валінкевич Н.В., к.е.н., доцент

Житомирський державний технологічний університет

Обґрунтування організаційно-економічної модернізації підприємств харчової промисловості в контексті дематеріалізації виробництва

Двадцять перше століття цілком закономірно характеризується загальною об'єктивною тенденцією для розвинених країн - дематеріалізацією суспільного виробництва. Як ми бачимо, чітка перспектива переходу до такого типу економічного розвитку очевидна - задоволення виробничих і особистих потреб людей зможе здійснюватися при використанні менших обсягів створюваного продукту та матеріальних ресурсів. Необхідно розуміти, що головна орієнтація економічного розвитку підприємств харчової промисловості неухильно змінюється у напрямку, коли кінцеві цілі досягаються не за рахунок нарощування економічного потенціалу, а на основі підвищення всіх показників ефективності господарювання без істотного залучення додаткових ресурсів.

Останнім часом у світі зміна ролі матеріальних факторів виробництва більш чітко простежується на прикладі принципово нової якості економічного зростання. В останні роки організаційно-економічна модернізація дозволяє нарощувати виробництво матеріальних благ, не збільшуючи споживання енергії і сировини, не застосовуючи додаткової робочої сили. Основою розвитку підприємств стають модернізаційні процеси - значне зростання продуктивності, підвищення ефективності виробництва. Отже, харчова промисловість є однією з найбільших матеріаломістких галузей країни. У структурі витрат на одну гривню товарної продукції, як правило, більш ніж 84 відсотки займають витрати на сировину та матеріали, а у структурі загальних операційних витрат найбільша питома вага належить матеріальним витратам. Проте, найменші матеріальні витрати у розрізі промисловості належать овочеконсервним підприємствам та виробникам рибопродуктів, а найбільші - підприємствам з виробництва алкогольних напоїв. У витрати, всім відомо, також враховують крім закупівельної вартості сировини витрати на її транспортування та збереження, де суттєвий вплив на їх розмір здійснюють втрати сировини при транспортуванні, переробці та збереженні. Отже, спираючись на дане твердження, ми вважаємо, є актуальним дослідження питання дематеріалізації саме для цих підприємств. Безперечно, що головним постачальником сировини для підприємств харчової промисловості є сільське господарство, доля якого у загальній структурі складає близько 80 відсотків. Звертаємо увагу, що більша частина вирощених в країні картоплі, ягід, винограду, овочів, маслинних культур (насіння), хмелю, цукрового буряку призначені саме для переробки на підприємствах харчової промисловості.

Водночас, підвищення якості виробленої продукції, зростання продуктивності праці разом із інтенсивним технічним переозброєнням галузі призводить до зростання її фондомісткості. Проте, основними причинами такого зростання є підвищення вартості обладнання через збільшення питомої ваги закупівель його за кордоном; дорожчання будівництва, складських приміщень; здійснення заходів щодо покращень умов праці, яке прямо не збільшує випуск кінцевої продукції; організація заходів по захисту оточуючого середовища. Але безумовно, на шляху до дематеріалізації виробництва потрібно шукати самі шляхи її втілення. За таких умов, з метою більш чіткого усвідомлення стратегічного підходу на базі дематеріалізації необхідно, перш за все, відповісти на питання: чи є можливість і на скільки буде можливо на підприємстві підвищити ефективність використання ресурсів по кожному виду продуктів і послуг? Причому, ми вважаємо, розподіл відповідальності даної стратегії між різними дієвим особами складається так (по мірі зменшення важливості): підприємства харчової промисловості, Уряд, споживачі. Теоретичні та практичні обмеження в питанні дематеріалізації виробництва зумовлюють необхідність розробки цілого комплексу підходів та методів, що регулюють споживчу поведінку підприємства. Тому, оптимізація цього процесу передбачає: а)сприяння впровадженню та розробці перебудови структури споживання ресурсів за допомогою зміни варіантів вибору та інфраструктури; б)гідне або належне споживання (види та обсяги споживання, якість життя); в)свідоме споживання – якнайменше витрачання ресурсів навколишнього середовища завдяки раціональному підходу до вибору товарів та послуг в умовах сьогодення. Тому, цілком справедливим буде наступна структура елементів дематеріалізації, а саме ланцюг: ефективне споживання – оптимізація або перебудова структури споживання – свідоме споживання –відповідне споживання ресурсів. Все це, в повній мірі є де матеріалізацією виробництва, що дає можливість забезпечити стале виробництво та споживання продуктів харчування в нашій країні.

Отже, визначимо, що основним вектором підвищення ефективності функціонування підприємств є покращення використання сировинних ресурсів, транспортних засобів і виробничих потужностей. Причому результати, які отримані за рахунок мобілізації вказаних резервів, створюють прямий вплив на дематеріалізацію виробництва та на такі основні показники як собівартість продукції, продуктивність праці, фондовіддача, прибуток. Аналізуючи рисунок, ми вважаємо, що безпосередньо проблеми з відходами та виробничим браком є актуальним сегментом використання потенціалу для зростання ступеню дематеріалізації. Отже, ще відмітимо, що в процесі переробки створюються побічні продукти та відходи виробництва: меляса, шрот, жми, жом цукровий, барда, соапстокі, фузи та ін. Деякі з них використовуються в якості вторинних ресурсів при виробництві мила, лимонної та молочної кислоти, дріжджів для випікання, спирту. Інша їх частина повертається у сільське господарство у вигляді кормів для тваринництва та на інші цілі. Саме тому, базуючись на результатах досліджень, відмітимо, що певні резерви (збільшення виробітку продукції, раціональне завантаження обладнання) притаманні майже всім виробництвам у харчовій промисловості. Раціональне використання сировинних ресурсів, збільшення випуску продукції нового асортименту мають місце на підприємствах, що і виробляють продукцію в асортименті. Доведемо, що вивільнення харчової сировини шляхом залучення та використання синтетичної сировини та вторинних ресурсів є прерогативою виробництва непродовольчих товарів. Галузі, які переробляють сільськогосподарську сировину – цукровий буряк, напівфабрикати – цукор-сирець, відходи харчових виробництв – соапсток, мелясу, мають шанс покращувати використання транспортних засобів, тобто в подальшому налагоджувати систему логістики (або, наприклад, аутсорсинга). В умовах посткризового відновлення функціонування суб’єктів господарювання отримали розвиток і практичне застосування нові економіко-математичні методи, що дозволяють по-новому вирішити дані проблеми на базі впровадження організаційно-економічної модернізації підприємств з урахуванням такого її інструменту, як дематеріалізація виробництва. Детальне вивчення та аналіз проблеми дематеріалізації виробництва показав позитивні наслідки її використання на підприємствах харчової промисловості завдяки прогнозованому покращенню якості кінцевої продукції при впровадженні організаційно-економічної модернізації. Взявши до уваги ці аргументи вважаємо, що дематеріалізація повинна бути зосереджена на відстеженні коефіцієнту використання матеріалів та, безумовно, енергії в процесі виробництва та споживання, обліку потреб. Варто приділити серйозну увагу питанню підвищення ефективності виробничого використання найважливіших ресурсів підприємств та інтерналізації витрат з метою підвищення економічної ефективності функціонування суб’єктів господарювання. Як наслідок, виграш і користь від дематеріалізації як домінуючого інструменту модернізації виробництва, є очевидним, проте структура споживання при цьому не порушується, підвищується екологічна безпека та якість життя.

Сказане дозволяє зробити висновок, що однією з головних особливостей сучасної економіки є прискорення дематеріалізації виробництва підприємств харчової промисловості, яка проявляється у зменшенні матеріало- та енергоємності. Процес представляє собою об'єктивний базис формування сучасного постіндустріального суспільства, найважливіший фактор конкурентоспроможності суб’єкта господарювання. У подібній ситуації домінування організаційно-економічної модернізації підприємств харчової промисловості стає абсолютно очевидним і невідворотним.