Надобко Сергій Володимирович

Національний Університет «Юридична академія України ім. Я. Мудрого»

Поняття та ознаки соціальної держави

Термін «соціальна держава» був запропонований у 1929році , німецьким правознавцем X. Хеллером . Вперше дане поняття було закріплено в Конституції ФРН (Стаття 20 Конституції ФРН 1949 p. говорить про те, що ФРН є демократичною і соціальною федеративною державою), згодом в конституціях більшості країн Європи (таких як, Австрія, Греція, Італія, Швеція, Швейцарія, Іспанія, Франція).

Особливістю соціальної держави є те, що основною соціальною цінністю є людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека. Права і свободи людини їх гарантії визначають зміст і спрямованість, доцільність існування такої держави, а соціальні права і свободи визначаються як пріоритетні серед інших прав (наприклад, особисті, політичні, екологічні, культурно - виховні). До соціальних норм відносять : право на відпочинок, право на страйк, право на соціальний захист, що включає соціальне забезпечення вразливих верств населення – соціальних ризиків, а саме соціальне забезпечення у разі: тимчасової або повної втрати працездатності особи, інвалідності, безробіття (з незалежних від особи причин), пенсійне забезпечення громадян. До числа соціальних прав відносять також право на житло, право на достатній життєвий рівень, що включає одяг, їжу, житло, право на охорону здоров’я, право на сім’ю, право на освіту. В соціальній державі, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, а затвердження та можливість реалізації прав і свобод людини є її головним обов’язком. Іноді, соціальна держава розглядається як загальна форма співпраці між особою та державою, соціального партнерства держави та суспільства.

Характерними рисами соціальної держави є:

– законність влади в державі , тобто її легітимність;

– рівноправність усіх перед законом, недопустимість узурпації влади, яких-небудь привілеїв та обмежень за різними ознаками (не слід плутати із пільгами громадянам, які потребують соціального захисту: пенсіонери, інваліди і т.д.);

– гарантування соціальної та правової захищеності особи з боку держави (наприклад, соціальні гарантії громадянам з боку держави, встановлення щорічної мінімальної заробітної плати , прожиткового мінімуму для кожного громадянина, мінімальної відпустки);

– наявність політичного плюралізму, різноманітність політичних ідей та політичних партій, неможливість визначення певної політичної партії як загальнообов’язкової для всіх громадян;

– вільна преса, незалежні засоби масової інформації;

– забезпечення належних умов для участі громадян в політичному житті суспільства і держави; наявність вільних та конструктивних опозиційних рухів.

Враховуючи наукові досягнення, що сформувалися впродовж тривалого проміжку можна виділити такі моделі соціальної держави:

1. Англосаксонська модель – характеризується мінімальним впливом держави на суспільні процеси та суб’єктів суспільних відносин, не вважається за доцільну політика соціального партнерства між державою та суспільством.

2. Романська (континентальна) модель – спостерігається велика кількість інститутів державного впливу на суспільні відносини, які діють не зовсім згуртовано, а тому, через внутрішні неузгодженості, приділяється мало уваги соціальному захисту громадян.

3. Середньоєвропейська (скандинавська) модель – передбачає чітке визначення державного впливу на найважливіші суспільні процеси у державі, пріоритетними є завдання об’єднання суспільства, соціального партнерства між особою та державою, незалежність від втручання держави.

4. «Позитивна» модель (США) – особливістю є те, що втручання держави в економіку і соціальне забезпечення громадян є мінімальним, держава зорієнтована на підтримання індивідуалізму, захисті корпоративних інтересів, «соціальна політика держави» це лише спосіб контролю різних верств населення.

5. «Власне соціальна держава» (Великобританія) – забезпечується повна зайнятість населення, «соціальна політика держави» - це засіб забезпечення рівності, справедливості і солідарності у суспільстві.

Досить цікавим є підхід, відповідно до якого можна виділити три основні, системно взаємопов’язані між собою «блоки» завдань соціальної держави. Перший – соціальна держава повинна створити необхідні передумови для того, аби її громадяни мали змогу забезпечити себе та сім’ї усім необхідним, не вдаючись до державної опіки. Для виконання цих завдань держава має проводити активну соціальну політику, проте не допускати перетворення суспільства, за висловом Г. Габіша, «у суспільство отримувачів допомоги», в якому за наявності соціальних гарантій та субсидій буде ліпше отримувати допомогу, не працювати.

Другий – соціальна держава , це держава, основним завданням котрої є створення умов і відповідальність за реалізацію економічних, соціальних і культурних прав. І нарешті , останній, третій блок завдань соціальної держави становить комплекс заходів, спрямованих на створення й підтримання гармонійних відносин у суспільстві, на зміцнення соціального миру та злагоди, стримування надмірного, конфліктогенного соціального розшарування населення.

На відміну від правової держави, метою якої є забезпечення рівності громадян перед законом і судом та рівноправності правових можливостей громадян, соціальна держава ставить за мету забезпечити кожному громадянину гідні умови існування, соціальний захист, співучасть в управлінні виробництвом, однакові можливості самореалізації у суспільстві, подолати майнову та соціальну нерівність.

Отже, соціальна держава – це держава, яка має на меті забезпечити виконання ефективної політики у сфері соціальних прав та свобод людини, гідного рівня її життя.