Олексій Штепа, старший викладач кафедри правознавства Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г.Короленка

До питання про правовий статус військового священника в Україні

Визначаючи Україну як конституційну державу, Основний Закон нашої країни в частині другій статті 3 встановлює, що «права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави». Одним із особистісних, негативних, а отже, таких, що є притаманними людині від самого факту її народження, є право людини на свободу світогляду і віросповідання, яке закріплюється статтею 35 Конституції України.

У часи незалежності нашої країни першим документом, який визначив проведення заходів щодо задоволення релігійних потреб військовослужбовців, була Директива Міністерства оборони України «Про впорядкування питань задоволення релігійних потреб військовослужбовців Збройних Сил України».

У 2009 р. при Міністерстві оборони України була створена Рада у справах душпастирської опіки. Відповідно до Положення про Раду у справах душпастирської опіки при Міністерстві оборони України (далі – Положення) у своїй діяльності вона може керуватися всіма нормативно-правовими актами та Меморандумом про співпрацю у справах душпастирської опіки військовослужбовців Збройних Сил України, підписаним між Міністерством оборони України та уповноважиними представниками церков і релігійних організацій України, відповідальних за співпрацю зі Збройними Силами України.

Рада є єдиним у країні представницьким міжконфесійним консультативно-дорадчим органом, що діє на громадських засадах при Міністерстві оборони України та, відповідно, має вагомий авторитет при обговоренні питань, пов΄язаних із забезпеченням виконанання у Збройних Силах України вимог законодавства України щодо свободи совісті та віросповідання. Вона покликана брати участь у практичних заходах, спрямованих на поетапне впровадження у Збройних Силах України ефективної системи душпастирської опіки і створення інституту військового духовенства (капеланства), та здійснювати координацію міжконфесійної співпраці у Збройних Силах України.

Серед практичних результатів Ради - впровадження в Збройних Силах України системи душпастирської опіки та створення інституту військового духовенства (капеланства). У червні 2010 року створено проект Концепції душпастирської опіки у Збройних Силах України. В ній визначено, що душпастирська опіка військовослужбовців – вид пастирського служіння конфесії, спрямований на духовну опіку та задоволення релігійних потреб військовослужбовців та працівників Збройних Сил України.

Своїм наказом № 220 від 22.04.2011 р. Міністр оборони України затвердив дану Концепцію. У Наказі визначено терміни «військовий священнослужитель» та «душпастирська опіка військовослужбовців».

Так, військовий священнослужитель (священник, капеллан, душпастир, імам) – особа уповноважена своєю конфесією здійснювати душпастирську опіку віруючих військовослужбовців, які належать до цієї конфесії, та тих, хто добровільно прийшов до нього. Душпастирська опіка військовослужбовців – вид пастирського служіння конфесії, спрямований на духовну опіку та задоволення духовних потреб військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, які, з огляду на характер виконуваної ними військової служби, у той чи інший спосіб зазнають обмежень у вільному сповідуванні своєї релігії та потребують духовної опіки.

Згідно Наказу військовий священник має право: відправляти богослужіння й інші релігійні служби та обряди у визначений час та у відповідному місці; у встановленому порядку перебувати на території військової частини (підрозділу) чи в іншому місці здійснення душпастирської опіки; використовувати приміщеня та майно, призначені для потреб душпастирської опіки; організовувати святкування у військовій частині релігійних свят; брати участь в облаштуванні місць проведення богослужінь та інших релігійних обрядів; звертатися зі скаргами до вищого командування з приводу порушень прав військовослужбовців на свободу совісті та віросповідання; давати поради та рекомендації командирам щодо релігійних питань, брати участь у прийнятті рішень у цій сфері; організовувати доброчинну допомогу малозабезпеченим сім'ям військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, хворим та госпіталізованим військовослужбовцям тощо.

Військові священнослужителі, призначені для здійснення душпастирської опіки військовослужбовців – віруючих своєї конфесії є підзвітними за свою діяльність перед Уповноваженим за душпастирську опіку військовослужбовців цієї конфесії, одночасно перебуваючи в ієрархічній підлеглості регіональному керівництву своєї конфесії. Разом із тим вони координують свою діяльність з командуванням військових частин (підрозділів), з яким узгоджують, зокрема, душпастирські заходи – з планом бойової підготовки та розпорядком дня; організацію проведення богослужінь, релігійних свят та інших релігійних заходів; організацію облаштування місць для служіння та культових богослужінь; розповсюдження серед військовослужбовців релігійної літератури та іншої друкованої продукції.

Слід звернути увагу, що на сьогодні взагалі не визначено статус військового священника: офіцер чи цивільний? Позиція Міністерства оборони України щодо цього питання зводиться до наступного: військовими священнослужителями можуть бути представники тих церков та релігійних організацій, які є членами Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій та Ради у справах душпастирської опіки при міністерстві оборони України.

Адміністративно-правовий статус військового священника безпосередньо визначається характером виконуваних ним функцій. Оновлення змісту його адміністративно-правового статусу має відбуватися не лише шляхом закріплення в законі природних, загальновизнаних прав і свобод, які є невід'ємною частиною правового статусу військового священника, а й шляхом створення реального механізму забезпечення реалізації цих прав і свобод, який передбачатиме його відповідальність за порушення своїх службових обов'язків.