Економічні науки / 12. Економіка сільського господарства

Аспірантка кафедри фінансів і кредиту Ягода Г.Ю.

Уманський національний університет садівництва, Україна

Наявність та забезпечення виробничими основними засобами агроформувань

Постановка проблеми. Забезпеченість виробничих процесів у сільському господарстві засобами праці, зокрема основними, є умовою своєчасного та ефективного їх здійснення. Динамічне зростання фондозабезпеченості та фондоозброєності сільськогосподарського виробництва, використання новітніх, високопродуктивних засобів праці забезпечують постійний процес відновлення виробничих основних засобів.

Як стверджують Шпак М. та Ціп Є. на сьогодні аграрні підприємства забезпечені основними сільськогосподарськими машинами лише на 45-65% від розрахункової технологічної потреби. З них близько 95% експлуатуються поза амортизаційними строками, майже дві третини машинно-тракторного парку становить техніка віком близько 20 і більше років.

За останні десять років практично вдвічі скоротився парк кормо- та зернозбиральних комбайнів, на третину – парк тракторів. Засоби механізації окремих технологічних операцій в льонарстві, хмелярстві, картоплярстві, овочівництві, садівництві, ягідництві, виноградарстві, буряківництві відсутні або ж мають застарілу, недосконалу, малопродуктивну чи енергоємну конструкцію.

Відсталі технології та застаріла техніка змушують збільшувати енерго- та ресурсовитрати. Україна має один з найгірших показників енергоємності валового внутрішнього продукту: він в 4-5 разів вищий в порівнянні з високорозвинутими країнами – такими, як Данія, Австрія, США, Японія, Великобританія. Скажімо, в структурі собівартості продукції рослинництва витрати на паливно-мастильні матеріали становлять до 20%. Вкрай низький рівень забезпечення технічними засобами і обладнанням для комплексної механізації тваринницьких ферм стримує відродження та розвиток тваринницької галузі.

На сьогодні технологічна потреба в тракторах становить майже 400 тис. одиниць, в зернозбиральних комбайнах – понад 50 тис. одиниць, в бурякозбиральних комбайнах – близько 8,5 тис. одиниць [2].

Бохан Т.М. вказує, що технічне забезпечення значної частини підприємств знаходиться на низькому рівні. Більшість з них виконує обов’язкові технологічні операції технічними засобами, зношеними на 80 – 90%. При цьому застаріла техніка потребує значних коштів для підтримання її в робочому стані, а якість виконаних нею робіт не завжди відповідає технологічним вимогам. В Україні ситуація технічного забезпечення сільськогосподарських підприємств сучасною ґрунтообробною технікою досить складна. З одного боку, підприємства-виробники мають величезний досвід науково-виробничих напрацювань, досягнень, велику кількість досліджень, готову до реалізації продукцію, а з другого – нинішня гостра фінансова криза, і споживачі-агропідприємства не мають достатньо обігових коштів для придбання сучасної високопродуктивної сільськогосподарської техніки [1].

Однак, економічна ситуація, яка склалася в Україні в цілому та Черкаській області зокрема, не сприяла відновленню виробничих основних засобів і призвела до граничної межі використання діючих виробничих основних засобів, практично до знищення галузей тваринництва та садівництва. Проте, проблема своєчасного забезпечення агроформувань виробничими основними засобами потребує термінового вирішення.

Результати досліджень. У Черкаській області вартість основних виробничих засобів впродовж 2000-2011 років мала чітку тенденцію до зростання. Так, у 2011 році вона становила 2901,6 тис. грн., що на 2115,9тис. грн. або на 269,3% більше, ніж у 2000 році.

У структурі основних виробничих засобів Черкаської області значну питому вагу складали будівлі, споруди та передавальні пристрої (34,1-48,5%), машини та обладнання (26,3-43,5%), транспортні засоби (6,9-41,8%), робоча і продуктивна худоба (біологічні довгострокові активи з 2004 року) (3,1-8,1%) та інші основні засоби (2,5-7,0%). Склад та структура основних виробничих засобів досліджуваних районів та області зазнала значних коливань, які були спричинені несприятливими погодними умовами 2003, 2004, 2007 та 2009 років, нестабільністю законодавства України щодо підтримки агроформувань і фінансовою економічною кризою 2008 року.

Негативним у структурі є лише ІІІ чи ІV позиція робочої та продуктивної худоби і мізерна частка багаторічних насаджень відповідно області (0,1-2,0%).

Основою формування м'ясопродуктового комплексу України є м'ясне скотарство, свинарство, птахівництво і вівчарство. Скотарство в усіх природно-кліматичних зонах України є провідною галуззю, але залежно від природно-економічних умов характеризується певними територіальними відмінностями у виробничій спеціалізації. На Поліссі та в Лісостепу розвивається молочно-м'ясне і м'ясо-молочне скотарство; у Степу переважає м'ясне і м'ясо-молочне; у приміських зонах, особливо великих міст - молочно-м'ясне.

Поголів’я ВРХ в цілому та корів зокрема в Черкаській області мало чітку тенденцію до зменшення до 2011 року, а на 1.07.2012 року зазнало незначного зростання, однак, в цілому зменшилось порівняно з 1990 роком відповідно до 135,91 тис. гол. або 15,69% та до 47,25 тис. гол. або 18,78%. Поголів’я основного стада ВРХ, свиней в цілому та їх основного стада мало хвилеподібну тенденцію зміни, але в цілому зменшилось на 1.07. 2012 року порівняно з 1990 роком відповідно в 7,8, 3,5 та 3,1 рази і становило 60,41, 229,72 та 172,35 тис. гол. Поголів’я овець і кіз в цілому та їх основного стада до 2005 року мало чітку тенденцію до зменшення, потім поступово зростало, однак порівняно з 1990 роком на 1.07.2012 року воно зменшилось відповідно на 219,34 та 163,18 тис. гол. і становило 5,26 тис. гол. або 2,34% та 4,02 тис. гол. або 2,40%.

Починаючи з 1990 року поголів'я великої рогатої худоби, корів та її основного стада в Україні до 2011 року катастрофічно зменшувалося [3]. На 1.07.2012 року поголів'я великої рогатої худоби та корів збільшилось, а поголів'я основного стада великої рогатої худоби зменшилось, хоча у 2002 році воно мало скачок до збільшення. Однак в цілому ж на 1.07.2012 року всі три групи зменшились порівняно з 1990 роком відповідно на 19422,70, 5522,10 та 9493,75 тис. гол. і становили 1660,60, 669,90 та 443,25 тис. гол. або 7,88, 11,30 і 4,46%. Катастрофічне зменшення поголів'я ВРХ в Україні пов'язано з тим, що великі державні і кооперативні підприємства, в яких до 1991 року вирощувались тварини, зараз в занепаді. Як видно із даних, Україна в останні роки стабілізувала різке зменшення поголів'я, хоча станом на 2000 рік кількість великої рогатої худоби була на середньорічному рівні 1955 - 1958 років.

Україна завжди була однією із провідних країн з виробництва м'яса яловичини. Приблизно 40 % поголів'я великої рогатої худоби Центральної і Східної Європи в 1997 році припадало на Росію (35,1 млн. голів). Друге місце за цим показником посідала Україна (15,3 млн. голів), третє і четверте місце - відповідно Польща і Білорусія (7,3 і 4,9 млн. голів). Але безперечним монополістом у світовому виробництві яловичини є СІЛА.

Свинарство набуло переважного розвитку в регіонах інтенсивного землеробства, зокрема картоплярства, промислової переробки сільськогосподарської сировини, фуражного зернового господарства. Воно зосереджено у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Київській, Полтавській, Харківській та Черкаській областях. Розміщенню в цих областях великих м'ясокомбінатів сприяє кормова база, зокрема наявність концентрованих кормів. Лісостепова і степова зони України - головна база виробництва свинини. У господарствах Полісся і Лісостепу свинарство має м'ясо-сальну, а у Степу - сальну спеціалізацію.

Кількість свиней в країнах Центральної і Східної Європи з кожним роком зменшується, Україна не є виключенням, хоча за наявністю поголів'я посідає 3 місце в Європі після Росії та Польщі.

За 1990 - 2000 роки кількість свиней в цілому та їх основного стада зокрема в Україні зменшилась відповідно на 17,5 та 11,7 млн. голів (з 19,9 до 2,4 млн. та з 13,3 до 1,6 млн.). Потім зміни мали хвилеподібну тенденцію зміни, але позитивним є те, що в останні три роки йде поступове збільшення поголів’я. Це пов'язано з тим, що споживання м'яса свинини провідними країнами світу, в тому числі і в Україні збільшується. Однак, на 1.07. 2012 року порівняно з 1990 роком воно зменшилось відповідно на 15724,60 та 10576024 тис. гол. і становило 4146,60 та 2736,76 тис. гол. або 20,87 та 20,56%.

Вівчарство - найменш інтенсивна галузь тваринництва, що розвивається переважно на дешевих пасовищах і грубих кормах з незначним витрачанням концентрованих кормів. У структурі продукції тваринництва на вівчарство припадає в середньому 2 відсотки.

Так, поголів’я овець і кіз в цілому та їх основного стада до 2005 року мало чітку тенденцію до зменшення, потім – чітку тенденцію до збільшення, однак, на 1.07.2012 року воно становило відповідно 448,40 та 192,81 тис. гол., що на 6717,10 і 2888,39 тис. гол. менше рівня 1990 року.

Висновки. Нині чинний механізм державного регулювання відтворення виробничих основних засобів не забезпечує його повноти, конкурентоздатності та інтенсивності. Наслідком цього є обмеження можливості агроформувань щодо технологічного оновлення виробництва. Неможливість придбання достатньої кількості виробничих основних засобів та вчасного і якісного їх поліпшення призвела до зменшення їх вартості та деформації структури.

Література

1. Бохан Т.М. Напрями забезпечення сільськогосподарських підприємств технічними засобами виробництва / Т.М. Бохан // Переоснащення технічними засобами виробництва продукції. - №6. – 2010. – С. 94-100.

2. Шпак М. Перспективи розвитку фінансового лізингу в сучасних умовах сільськогосподарського виробництва / М. Шпак, Є.Ціп // Техніка і обладнання для АПК – дослідження, експертиза, прогноз розвитку. - №6 (9). – 2010. – С.6-8

3. Народне господарство України у 1991 році: Стат. щорічник / Міністерство статистики України; Відповідальний за випуск В.В. Савченко. – К.: Техніка, 1992. – С.333.