Економічні науки/14. Економічна теорія

К. е. н. Губін К. Г.

Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

Новий проект соціально орієнтованого розвитку або соціально-ринкова система формування доходів населення: вибір напрямів реформування

Українська система формування доходів населення надає для людського розвитку набагато менше ресурсів (доходи, характер участі людей у виробництві, формально вільний час), ніж в країнах Заходу. Якщо в розвинених країнах переважаюча частка населення має достатньо ресурсів для інтенсивного розвитку людського потенціалу, то в Україні лише вузький прошарок багатіїв мають високі можливості. Водночас основна маса населення не володіє суттєвими ресурсами людського розвитку.

Розподіл прав та свобод (економічних, соціальних, політичних), необхідних для людського розвитку, в Україні дуже нерівномірний, на відміну від розвинених країн. Вкрай негативною особливістю є тісний зв'язок рівня прав та свобод із добробутом та соціальним статусом. Члени політико-економічної еліти та наближені до них люди користуються надто широкими, неприйнятними в розвинених країнах, правами та свободами.

На противагу Західній, українська система формування доходів передовсім стимулює не тих, хто створює вартість, а тих, хто краще перерозподіляє доходи на свій зиск, тих хто вміє винаходити та використовувати механізми необґрунтованого збагачення. Це породжує небажання багато і сумлінно працювати заради успіху та формує спрямованість на швидке збагачення будь-яким шляхом, навіть аморальним чи незаконним.

Рівень загроз людському розвитку в межах вітчизняної системи формування доходів значно вищій, ніж в розвинених країнах.

В [1, с. 317–320] обґрунтовано, що метою реформування системи формування доходів населення в Україні слід вважати розбудову соціально-ринкової системи формування доходів. Порівняльний аналіз умов людського розвитку за цих двох систем проведено в [2]. Проте А. В. Бузгалін висунув новий проект соціально орієнтованого розвитку та сформулював десять параметрів, що вирізняють цей тип розвитку [3]. Виникає питання: чи має соціально-ринкова система формування доходів стати орієнтиром, чи, може, краще зосередитися на новому проекті соціально орієнтованого розвитку А. В. Бузгаліна?

Соціально-ринкова система формування доходів має п'ять базових рис:

1. Конкурентний ринок є основним механізмом координації господарської діяльності.

2. Ефективна система регулювання економіки, що поєднує державне, корпоративне та громадське регулювання.

3. Висока ефективність господарської системи.

4. Баланс соціально-економічних сил у суспільстві.

5. Досить висока здатність суспільства нав’язувати бізнесу принципи нееквівалентної справедливості.

На цій основі досягається:

1. Перевага соціально-економічного співробітництва над соціально-економічною боротьбою (розвиненість відносин партнерства).

2. Праця набуває інтелектуального, інноваційного, творчого характеру (що підвищує задоволеність нею), а продукт праці складно піддається точній оцінці (що змушує роботодавця налагоджувати партнерські стосунки з найманим робітником; підштовхує застосовувати не процесуальні, а змістовні концепції мотивації, тобто враховувати складну ієрархію потреб людини).

3. Високий життєвий рівень основної маси населення.

4. Умови праці зазвичай комфортні та не шкідливі. Індивіди досить вільно обирають та відносно легко змінюють робочі місця, що забезпечує відповідність праці суб’єктивним вимогам та підвищує задоволеність нею.

5. Помірна диференціація доходів.

6. Велика кількість формально вільного часу у більшості працюючих членів суспільства (близько 40 годин на тиждень).

7. Просування соціальними сходами потенційно загальнодоступне, але вимагає особистих здібностей (підвищення якості та доступності освіти, широка свобода діяльності створюють потенційну можливість для кожного члена суспільства підвищити свій статус). Всі члени суспільства отримують широкі права та свободи в економічній, соціальній, політичній царині, рівень яких автономний від добробуту чи соціального статусу. Водночас, перспективи розвитку особистості все одно відрізняються через різний доступ до освіти, неоднакові соціальні зв’язки тощо.

8. Низький рівень випадкової й систематичної експлуатації. Основний спосіб заробити – це створити вартість. Тобто лише суспільне визнання корисності результату використання факторів виробництва стає основою для отримання їх власниками винагороди у вигляді факторних доходів. Необґрунтоване збагачення, не пов’язане із корисним вкладом, майже відсутнє. Більшість схем та можливостей для цього вже виявлені та заблоковані на рівні суспільної свідомості, моралі, професійної етики та на законодавчому рівні. Тому зусилля людей спрямовуються на збільшення свого корисного вкладу, на створення, а не на перерозподіл вартості. Така спрямованість породжує установку на професійне зростання, на саморозвиток особистості.

9. Однією з головних цілей регулювання економіки державою, фірмами та інститутами громадянського суспільства є соціальне вирівнювання (як стартових можливостей індивідів, так і рівнів споживання).

10. Збереження відносної бідності та соціальної ексклюзії.

11. Утилітарна обмеженість людського розвитку, який спрямовується переважно на професійне зростання, а не на гармонійний розвиток особистості.

Порівняно з особливостями системи формування доходів в Україні, вказані риси соціально-ринкової системи можна вважати пристойним довгостроковим орієнтиром. Проте, на думку А. Бузгаліна, «... знову настав час ставити завдання хоча б настільки ж масштабних змін, як восьмигодинний робочий день порівняно з дванадцятигодинним робочим днем 100 років тому» [3, с. 4].

А. Бузгалін ставить наступне питання: «Чи не час шукати нову якість, нові принципи поєднання ринку та капіталу – на одному полюсі, соціальної справедливості – на іншому, полишаючи стару дилему «більше справедливості – менше ефективності, більше ефективності – менше справедливості», формуючи систему, в якій справедливість буде стимулом, а не гальмом зростання, причому не просто ефективності, а інновацій, що забезпечують людський розвиток?» [3, с. 5].

Він формулює десять параметрів/принципів, що вирізняють соціально орієнтований розвиток, за якого соціальна справедливість перетворюється на стимул інноваційного розвитку та відбувається вихід за межі дилеми «ринок створює, держава перерозподіляє» [3, с. 5–14]:

1. Половина чи більше валового продукту країни має створюватися та перерозподілятися, виходячи із соціальних, а не ринкових критеріїв та «правил гри».

2. Головним суб’єктом соціального регулювання має стати громадянське суспільство, поступово беручи на себе все більше функцій держави. Відповідно, частка витрат в бюджеті на соціальні потреби має бути суттєво більше, ніж в ліберальних системах, а частка витрат на утримання держапарату та силових структур – суттєво нижче.

3. Потрібна послідовна орієнтація на перерозподіл ресурсів не від активно працюючих до паразитуючих верств, а від паразитично споживаючих до тих, хто підвищує свій рівень кваліфікації аби більш успішно працювати, а також до тих, хто вже чи поки що не може працювати. Особливо важливою в цьому контексті є наявність прогресивного податку на доходи.

4. Використання соціальної підтримки для вирішення завдань, які не здатна вирішити ринково-капіталістична система, а саме – економічного забезпечення кожному гарантованого доступу до отримання базових життєвих благ: здоров’я, освіти, житла, мінімального доходу. Максимально можливий осяг діяльності із надання соціальних, гуманітарних, екологічних й подібних послуг має здійснюватися на основі добровільної неоплачуваної діяльності, здійснюваної за допомоги інститутів громадянського суспільства.

5. Розгорнута система соціальних, екологічних та гуманітарних нормативів.

6. Розвиток соціально відповідального бізнесу та соціального партнерства.

7. Пріоритет національного і міжнародного громадянського суспільства перед професійними політичними структурами та капіталістичними корпораціями.

8. Жорсткі екологічні пріоритети.

9. Суспільно-державна система освіти, перекваліфікації, охорони здоров’я, сфер культури і спорту, яка забезпечує їх загальнодоступність.

10. Пріоритет справжньої культури – культури, що забезпечує гармонійний розвиток особистості, культури як со-творчості, а не сфери, що виконує роль своєрідного духовного наркотику, допомагаючи відволіктися від тиску домінуючої системі відчуження.

Порівнюючи перелічені принципи із наведеними вище рисами соціально-ринкової системи формування доходів, не важко побачити, що сформульовані А. Бузгаліним десять принципів передбачають розвиток, поглиблення соціальної спрямованості соціально-ринкової системи. Але це не просто посилення певних існуючих сьогодні тенденцій – в комплексі ці принципи означають перехід на якісно новий рівень суспільного розвитку.

Проблема в тому, що послідовне впровадження десяти принципів соціально орієнтованого розвитку тимчасово знизить економічну ефективність національного господарства. За умови глобальної конкуренції країна, що піде на це, втратить свої позиції на світових товарних ринках; капітал, інформація, робоча сила та підприємці почнуть переміщатися до інших країн, з кращими умовами для ведення бізнесу. У населення просто не вистачить терпіння, а в урядовців – кредиту довіри електорату, аби дочекатися позитивних ефектів від такого соціально орієнтованого розвитку.

Тому реалізація охарактеризованої А. Бузгаліним моделі соціально орієнтованого розвитку можлива лише за умови, що вона охопить усі більш-менш економічно розвинені країни світу. Причому найбільш потужні країни повинні йти трохи попереду. Також необхідно забезпечити поступовість та послідовність змін.

Нажаль, поки що українська економіка недостатньо потужна навіть для повноцінного впровадження того рівня соціального захисту та соціальної справедливості, що присутній в соціально-ринковій системі формування доходів. Тому впровадження більш радикального варіанта соціалізації, запропонованого А. В. Бузгаліним, є неможливим.

Отже, десять принципів соціально орієнтованого розвитку А. В. Бузгаліна доцільно мати на увазі при розробці довгострокових проектів соціально-економічного розвитку України. Але поки що це лише теоретична концепція, що не довела своєї життєздатності в жодній країні. Тому при визначенні напрямів розбудови системи формування доходів в Україні слід орієнтуватися на параметри і риси соціально-ринкової системи формування доходів.

Література:

1. Безпека людського розвитку: економіко-теоретичний аналіз [Текст] : Монографія / Л. С. Шевченко, О. А. Гриценко, Т. М. Камінська та ін. / За ред. Л. С. Шевченко. – Х. : Право, 2010. – 448 c.

2. Губін, К. Г. Порівняльний аналіз умов людського розвитку за соціально-ринкової та за української систем формування доходів [Текст] / К. Г. Губін // Вісник Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». Серія: Економічна теорія та право. – 2011. – № 4 (7). – С. 15–26.

3. Бузгалин, А. В. Будущее «скандинавской модели» [Текст] / А. В. Бузгалин // Альтернативы. – 2011. – № 1. – С. 4–16.