Історія/2. Загальна історія

К. іст. н. Вісин В. В., к. іст. н. Вісина Т. М.

Луцький національний технічний університет, Україна

Соціально-економічні передумови виникнення сільськогосподарської кооперації на Волині в другій половині ХІХ ст.

Кооперація як суспільно-економічне явище є важливим компонентом ринкових відносин і перш за все на селі. Вона виникає і набуває бурхливого розвитку тоді, коли у сферу цих відносин втягуються широкі верстви населення, у той момент, коли значна частина людей починає відчувати потребу в об’єднанні з метою колективного вирішення економічних проблем, актуальних для більшості. Глибоке і всебічне осмислення процесу становлення дорадянського кооперативного руху дозволяє зробити цілком обґрунтований висновок про те, що набутий кооперативний досвід, який формувався ще у другій половині XIX – на початку XX ст., не слід розглядати як далеку історію, нездатну істотно впливати на розвиток сучасного українського села. Вивчаючи його, важливо враховувати ту обставину, що кооперативний рух у дорадянському селі склався саме у період утвердження ринкових відносин. Подібний процес відбувається в Україні тепер. А проблеми, які мають сучасні дрібні та середні сільськогосподарські товаровиробники, просто звичайні жителі села, майже півтора століття тому успішно вирішувалися сільськими кооперативами. Напрацьований досвід без перебільшення має сьогодні не тільки науково-теоретичне, а й практичне значення. Він може бути корисний і творчо використаний у сучасній кооперативній практиці, а сама обслуговуюча кооперація, за умови врахування кращих традицій минулого, матиме гарні перспективи розвитку в аграрній сфері економіки України.

Кооператив – відносно складне організаційне формування, і тому його створення відбувається лише за певних умов і у послідовності, яка відповідає характеру цієї демократичної інституції. Кооперативи виникають лише за наявності у суспільстві відповідних передумов, які носять політичний, соціальний, юридичний, економічний та психологічний характер. Відсутність таких передумов може спричинити перешкоди у створенні кооперативів або навіть унеможливити їх появу взагалі. І навпаки, чим кращі і реальніші передумови розвитку кооперативних процесів, тим скоріше відбувається становлення товариств, їх подальше об'єднання та формування цілісної кооперативної системи у національному масштабі, а з часом й приєднання до міжнародних кооперативних організацій. Для розвитку кооперативного руху необхідна наявність капіталістичних відносин. Поштовх для формування останніх дала реформа 1861 р. Проте необхідні для кооперації передумови не з’явилися одразу після скасування кріпацтва. Вони формувалися протягом тривалого часу, оскільки капіталізм мав досягнути певного рівня.

Унаслідок реформи 1861 р. селяни перестали бути кріпаками, отримали певні права та землю. Це сприяло втягуванню їх у ринкові відносини, проте не покращило матеріального становища хліборобів. У пореформену епоху зросло соціально-економічне розшарування селян. З’явився прошарок заможного селянства, який мав достатньо землі, худоби, використовував найману працю односельців, намагався застосовувати агрономічні нововведення. На Волині їх налічувалося понад 22%, Київщині – майже 10%, Поділлі – 7%. [1, 77].

Слід зазначити, що після реформи селянське землеволодіння на Правобережжі зросло й становило 4,5 – 9,5 десятин на ревізьку душу. Після польського повстання 1863 р. наділи селян ще збільшили, зокрема, у Волинській губернії на 21,2 %. [2, 609]. Однак в подальшому подвірна забезпеченість землею скорочувалася внаслідок поділу селянських господарств й актуальним ставало зростаюче малоземелля. У кінці ХІХ ст. селянам не доводилося брати наділи в оренду. Особливістю економіки волинського регіону було засилля суборенди. Поміщики здавали свої землі великими площами, переважно євреям та дрібній шляхті. Коли селянин орендував у останніх землю, йому доводилося платити в 2-4 рази більше. Становище селянства ускладнювали різноманітні обтяжливі повинності та розміри викупних платежів [3, 38].

Загалом кооперативний рух Правобережної України, у тому числі й Волині розвивався за загальними тенденціями, характерними для Російської імперії. Проте тут були певні особливості економічного розвитку. Першим таким фактором була висока щільність населення, характерним було явище аграрного перенаселення. Забезпеченість землею становила 58,9% від необхідної норми, внаслідок чого сформувався великий надлишок робочої сили [4, 77]. Наступною особливістю була майже повна відсутність общини. Переважала подвірна форма землеволодіння. Така система робила селянство самостійним та більш сприйнятливим до ідей створення самодіяльних кооперативних установ. Разом із тим, факторами, які стримували розвиток кооперації, були – неосвіченість селянства, його обмеженість у правах. Певним гальмом у розвитку кооперації слугував менталітет українських землеробів. Для селянства був характерний консерватизм, апатія до громадського життя. Панувала абсолютизація важкої фізичної праці, працювали не тільки бідняки, а й заможні, що не завжди було необхідно та ефективно. Звідси виявлялася байдужість до агрономічних інновацій, які поряд впроваджувалися колоністами (німцями, чехами) [5, 92–93]. Наступною характерною рисою Правобережної України була наявність великого поміщицького землеволодіння. У переважній більшості це були польські магнати, також російські та українські поміщики, німецькі барони тощо. Залучення землевласників до цього процесу гальмувалося тим, що більшість із них не проживали у своїх володіннях.

Оцінюючи реформу 1861 p., наступні реформи 60-х pp. XIX ст., вчені цілком справедливо вказують на початок епохи інтенсифікації ринкових відносин в аграрному секторі економіки України. Ринок активізував роль грошей в сільському господарстві, вимагав від суб'єктів аграрних відносин більш інтенсивного залучення до сфери товарного обігу та розширення комерційних зв'язків. Актуальними, життєво необхідними стали рентабельність, прибутковість. Проте ні поміщики, ні селяни не поспішали змінювати адекватно вимогам часу свою поведінку, стиль мислення та рівень освіченості, що при постійному коливанні ринкової кон'юнктури, періодичних кризах надвиробництва завдавало значних збитків їхнім господарствам. Зрештою, всеохоплююча капіталізація українського суспільства другої половини XIX – на початку XX ст. лише почасти руйнувала історично сформовані стереотипи психології основних виробників сільськогосподарської продукції; цей процес відбувався надто повільно, суперечливо, що поряд з іншими чинниками унеможливило оптимально ефективний розвиток тогочасної економіки, у тому числі й сільськогосподарської кооперації. Хоч діяльність сільськогосподарських товариств була надзвичайно потрібною сільським товаровиробникам для вирішення їхніх господарських проблем, зростання кількості цих кооперативів у перші роки ХХ ст. було повільним.

Істотно стимулювала кооперативний рух Правобережжя столипінська аграрна реформа. Прискорився розклад поміщицьких господарств, збільшилося селянське землеволодіння [6, 42]. Скасування викупних платежів із 1 січня 1907 р. розширило для селянства можливості вступу до кредитних кооперативів, оскільки в нього з’явилися вільні кошти [7, 186]. Зросла зацікавленість сільських господарів у кооперативних установах. Вони потребували кредитів для купівлі поміщицької землі. Коли розмір земельної власності збільшився, зросла потреба села в сільськогосподарських машинах, добривах. Сільське населення активніше включилося в товарно-грошові відносини, стало виробляти більше продукції на ринок. У зв’язку з цим необхідно було забезпечити сприятливі умови збуту, захистити себе від посередників. Певне кількісне зростання кооперативів почалось із 1908 р., після затвердження нової редакції типового статуту сільськогосподарського товариства. Необхідно зазначити, що сільськогосподарська кооперація в Україні в основному організовувалась земствами; її розвитку сприяв закон 7 червня 1914 р., за яким земства при організації кооперативів могли одержувати державні позики для поповнення основного і обігового капіталів [8, 279].

Отже, на появу сільськогосподарської кооперації на Волині вплинула капіталізація сільського господарства після реформ другої половини XIX ст. Поступово формувалися умови, необхідні для появи та розвитку кооперації: розвивалися товарно-грошові відносини, виникала потреба підвищувати продуктивність провідних галузей економіки краю, вдосконалювати методи господарювання. На розвитку кооперації відобразилися соціально-економічні особливості розвитку регіону: аграрне перенаселення, катастрофічне малоземелля, засилля орендарів, лихварів та дрібних торгівців, великий відсоток панського землеволодіння. Розгортанню сільськогосподарської кооперації значно посприяла столипінська аграрна реформа, внаслідок якої сільське населення активніше включилося в товарно-грошові відносини. Розвиток кооперативного руху в Україні в цей період необхідно виділити як етап, який сприяв створенню умов для подальшого капіталістичного розвитку села, підвищенню товарності селянських господарств, розширенню використання сільськогосподарських машин та знарядь, намаганням селян-одноосібників об’єднатись для поліпшення економічного становища.

Література:

1. Горенко Л. М. До аграрної історії України: деякі аспекти соціально-економічного розвитку Правобережної України в ХІХ ст. (історико-економічне дослідження) / Л. М. Горенко, Ю. П. Присяжнюк. – Черкаси : Сіяч, 1996. – 91 с.

2. Економічна історія України : Історико-економічне дослідження : в 2 т. / [ред. рада: В. М. Литвин (голова), Г. В. Боряк, В. М. Геєць та ін.; відп. ред. В. А. Смолій ; авт. кол.: Т. А. Балабушевич, В. Д. Баран, В. К. Баран та ін.] ; НАН України, Ін-т історії України. – К. : Ніка-Центр, 2011. – Т. 1. – 696 с.

3. Морозов Л. Ф. От кооперации буржуазной к кооперации социалистической. Из истории становления советской кооперации / Л. Ф. Морозов. – М. : Центросоюз, 1969. – 239 с.

4. Першин П. Н. Аграрная революция в России. В 2 кн. – М. : Наука, 1966. – Кн. 1. От реформы до революции. – 490 с.

5. Присяжнюк Ю. П. Ринкова еволюція аграрних відносин в Україні (друга половина ХІХ ст. – 1905 р.) / Ю. П. Присяжнюк, Л. М. Горенко // Український історичний журнал. – 2000. – № 5. – С. 88–97.

6. Власик І. М. Вплив столипінської аграрної реформи на розвиток народного господарства Правобережної України (1906-1914 рр.) / І. М. Власик // Вісник Житомирського інженерно-технологічного інституту. № 9. Фундаментальні та гуманітарні науки, проблеми освіти. – Житомир : ЖІТІ, 1999. – С. 41–47.

7. Корелин А. П. Кооперативное законодательство в России и западный опыт / А. П. Корелин // Отечественная история. – 1996. – № 2. – С. 180–189.

8. Бородаєвський С. В. Історія кооперації / С. В. Бородаєвський. – Прага, 1925. – 445 с.