Канд. пед. наук Цибанюк Олександра Олександрівна

Чернівецький національний університет ім Ю. Федьковича

Фізичне виховання дітей на сторінках періодичних видань Буковини австро-угорського періоду: гендерний аспект

Постановка проблеми. В умовах державотворення в Україні докорінно переглядаються концептуальні та методологічні засади розвитку теорії й практики фізичного виховання сучасних школярів. Означене положення стосується й історії розвитку освіти на Буковині загалом. Адже з другої половини XIX – першої третини XX ст. місцеві педагоги розробляли авторські програми, що спрямовувались на вдосконалення системи фізичної культури і спорту з урахуванням поліетнічності Буковинського регіону, активно впроваджуючи їх в практику роботи міських і сільських шкіл.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Становлення і розвиток теорії та практики фізичного виховання в народній школі Буковини досліджувала Н. Гнесь. Окремі аспекти розвитку фізичного виховання у Буковинському регіоні досліджуваного періоду, а саме фізичну культуру і спорт у контексті розвитку освіти радянської доби вивчали І. Кобилянська, Д. Пенішкевич, І. Петрюк, І. Руснак, М. Гонжа.

Однак гендерний аспект фізичного виховання молодих буковинців, педагогічна думка на сторінках часописів щодо даної проблеми не стала темою для ґрунтовних досліджень фахівців.

Виклад основного матеріалу. Попри очевидну соціальну занедбаність регіону, яку відзначають дослідники шкільництва Буковини ІІ половини ХІХ століття, фізичне виховання з часу його реалізації як обов'язкового навчального предмета вирізняється соціальною значущістю. Гімнастику, тобто „тълесні и упражненія” введено в обов’язковий перелік дисциплін для загальних шкіл народних у § 3 вищезгаданого закону 1869 року, § 28 визначає для педагогічних закладів для „учителей и учителницъ” „Время курса образованія тревае четыре роки” [2, с. 381] і §30 для „Учебніи предметы въ воспитательныхъ заведеніяхъ для учителницъ суть: законъ божій, наука воспитанія и ученія и еи исторія, грамматика, наука письменности и словесности, землепись и исторія, аритметика, наука природы, писаніе, чертаніе, пъніе, наука господарства домового, чужіи языки, женскіи ручніи роботы, тълесніи упруженія” [там само, с. 383].

У змісті й структурі фізичних вправ слід відтворювати в загальних і конкретних варіантах народнопедагогічної мудрості надбання людей про здоровий спосіб життя, активну працю. Певні суперечності в доцільності фізичного виховання викликали цілком об’єктивно.

На сторінках часописів „Каменярі”, „Нова Буковина”, „Просвещеніе” защораз актуальними виступають питання про гріхи домашнього виховання й алкоголізм: низки статей М. Боровського „Алкоголїзм а дїдичність” та „Вплив алкоголю на духову і тїлесну здібність людини”; О. Григорієвої „Шкідливий вплив алкоголю” та М. Кордуби „Погані звичаї і звички” та багато інших.

Як бачимо, мета фізичного виховання трактувалася як комплексна. Її було зосереджено не лише на формуванні здорового і досконалого тіла, а, насамперед, на вихованні характеру, плеканні індивідуальних особливостей кожного вихованця, як суб’єкту певного культурно-історичного періоду.

У характеристиці фізичне виховання чільне місце належить фізичній праці. Однак, не можемо беззаперечно стверджувати, що залучення до різних трудових операцій позитивно впливало на результати виховання. На думку І. Герасимовича: „Рівнож пожалуваня гідна є судьба тих дїтий, котрих завчасу запряжено в ярмо працї. Іменно у сїльскої людности лучає ся се дуже часто. Навіть дїтям в вїці 6 до 7 лїт поручає ся пасенє худоби, овець і т.д. В тїй цїли дитина мусить вставати вже о 4 год. рано і звичайно без їди іти в поле. Як дитина старша (поверх 10 лїт), то вже заробляє враз з родичами на ланї...” [1, с.8].

Натомість досягнення належного рівня виховання на здобутках національної духовної культури узалежнювалось від соціальної етнічної та майнової приналежності, як і від статі й сімейного положення кожної дитини. Автор відчиту, читаного на конференції філії педагогічного товариства 1895 року, обрала темою виховання та освіту дівчат: „Всї познаки теперішних часів позволяють судити, що социяльні наші обставини мусять небавом дізнати властивого переображеня, а з ним змінить ся особливо і становиско женщин в суспільности; они досягнуть, коли вже не у всїх напрямах рівних прав з мущиними, так певно стануть високо по над той позем, на якім тепер стоять” [4, с.22].

Солтисова звертає увагу на той факт, що в західноєвропейських країнах жінки мають можливість навчатись у висщому навчальному закладі, в Росії : „єсть уже кілька докторок медицини” а рівень освіти „дївчат у нас не сягає так далеко, щоби они поступали на академію” [там само, с.23], а визначає найвисщим рівнем освіти закінчення жіночої семінарії.

Проаналізувавши відносини між чоловіками і жінками в побуті: „При тім всїм не видить женщина нїякої цїли житя, а замкнувши ся нїби задля праць домашних, перестає жити для сьвіта, і сьвіт не істнує для неї; она відчуває незадоволенє з себе, з свого посланництва і обовязків”, авторка вбачає причиною такого становища: „недостаточне вихованє і образованє дївчат, котре не дорівнує далеко образованю мужчин” [4, с.23].

І. Кримська визначає цілу низку причин, переважно економічних, що спонукали жінок „...шукати заводової працї і приняти чинну ролю в житю суспільства”. Автор статті „Уваги і гадки о домашнім вихованю дївчат” визначає необхідність виховання дівчат і підготовки до повноцінного життя в тодішніх умовах: „До обовязків жінки, матери і газдинї треба також приготованя; отсе стане перед нами дїлємат, як погодити рівночасно приготованє ся на дві себе: самодїльну працю і житє для родини...” [там само, с. 312]. І, таким чином, визначає мету, напрями і чинники виховання жінок: „вихованє женщини, умово розвиненої а практично до житя приготованої, мусимо собі поставити питанє, який спосіб образованя тій цїли” [3, с.312].

Третім із найважливіших чинників виховання дівчат: „...єсть замилованє до порядку і чистості”. Необхідно систематично звертати увагу на стан волосся, гігієну одежи, взуття, іграшок. Щодо першої та другої тенденції, то вважаємо за правомірне тільки подати їх: „В вихованю наших дївчат відіграває важну ролю характер і сила духа...” [4, с.24-25].

На окрему увагу заслуговують думки М. Солтисової щодо важливості та обов'язковості фізичного виховання жіночої молоді, а саме зацитуємо: „Головним дїлом буде, впоїти в дївчата старанє о здоровлє. – О скільки внїшність виразом єсть внутренного стану, так здоровлє внутреннє надає сьвіжости і красоти внїшности; лише така краса єсть правдива і принадна” [4, с.25].

Інформативними до теми дослідження визнання потрібними для освіти та виховання жінок музики та співу: „При музицї і сьпіві головною цїлею науки повинно бути образованє слуху і голосу а також чувства, котре впливає ублагородняючо на характер” [4, с.25]. Особливо наголошується на необхідності вивчення ритмічних рухів, танців: „І танець потрібний; він виробляє легкі і приятні рухи і також уложенє тїла” [там само, с.25].

Педагог пропонує засоби вирішення даної проблеми: „Треба найбільшу увагу звертати на се, щоби викоренити пануючі межи народом забобони, котрі не мало до єго темноти причиняють ся. Також добре булоб подавати їм початки педагогіки, щоби вони знали, як з дїтми обходитись, аби ті-ж не псувались морально і фізично”, отже виокремлюються гігієнічні вимоги: „...а дальше де-що з гігієни, бо дуже много дїтий і старших пропадає через недогляд і нехлюйство; тож треба їм пояснювати, що чистота є першою точкою здоровля” [там само, с.168].

Протягом 5 років (1890-1890) систематично виходить „Австрійська середня школа” – методичний журнал за редакцією професорів К. Тумлірца, Ф. Гоппе, Й. Майкснера із Відня та Ф. Ланга з Грацу. Відомості щодо стану фізичного виховання буковинських школярів подає одне з видань журналу 1891 року, де надрукована доповідь «Навчальні плани і ігри для молоді» Йоганна Феттера. Автор звертає увагу на відсутність виховання в школі тих якостей, які будуть необхідні в житті: „фізичне виховання, а не гімнастика, і що патріотичним обов’язком кожного вчителя є думати над цим, і коли можливо, зробити, всій внесок у цій такій важливій галузі” [6, s. 17]. Автор зауважує, що „хлопчики сидять занадто багато, забагато працюють розумово, фізичні вправи у їх теперішньому обсязі не становлять достатню противагу загальному розумовому напруженню” [6, s. 13].

Висновки та перспективи подальших досліджень. Отже, опрацьований зміст часописів дає підстави охарактеризувати їх з тогочасних принципів добору змісту. Неухильне дотримання означених принципів свідчить, що в методику фізичного виховання школярів означеного періоду однозначно проникали прогресивні педагогічні ідеї західноєвропейських освітніх систем, а також наукові здобутки психологів, анатомів і фізіологів. В подальшому вважаємо доцільним розглядати питання співпраці школи з батьками, спортивними школами в аспекті визначеної проблеми.

1. Герасимович І. Про заведеня для опіки над дїтьми / Іван Герасимович //Каменярі, Ч.17 і 18. –1912 – С. 7.

2. Законъ изъ дня 14 Мая 1869. Которымъ установляютъ ся засады ученія дотычно школъ народніхъ//Хронологичный списъ законовъ, розпоряженій и пр., которіи помъщени суть въ рочнику 1869 переводовъ въстника законовъ державнихъ для Буковины. – Черновцы, 1870. – С. 395.

3. Кримська І. Уваги і гадки о домашнім вихованю дївчат / Кримська Ірина // Bukowiner Padagogische Blatter. – Сzernowits, 1898. – Nr.20 – С.311-313.

4. Солтисова М. О образованю і вихованю дївчат / Марія Солтисова //Bukowiner Padagogische Blatter. – Сzernowits, 1897. – Nr.2 –С .22-26.

5. Шкурган Н. Наука великий, розум ще більший а здоровлє найбільший скарб / Николай Шкурган // Bukowiner Padagogische Blatter. – Nr. 15. – Czernowitz, 1900. – С. 244-246.

6. Fetter J. Lehrplane und Jugendspiele / Fetter J. // Osterreichische mittelschule. – Wien, 1891. – 242 s.