Педагогические науки / 5. Современные методы преподавания

Балалаєва О.Ю.

Національний університет біоресурсів і природокористування України, Україна

Принцип інтернаціоналізації освіти у навчанні латини студентів-ветеринарів

Інтеграція України до єдиного освітнього простору актуалізувала принципи гармонізації національних і міжнародних стандартів та інтернаціоналізації освіти.

Розуміючи інтернаціоналізацію, як багаторівневий процес «впровадження міжнародного аспекту» (Дж. Найт) в усі функції вищої освіти, взаємодії національних систем вищої освіти на основі спільних цілей і принципів, не можемо не звернути увагу на роль латинської мови у цьому процесі.

Висвітлюючи історичне значення латини як міжнародної мови науки, видатний філолог-класик Я. М. Боровський розвиває тезу Ф. Бекона щодо інтернаціональної природи науки і зауважує, що для неї існування поряд з національними мовами єдиної мови, що слугує цілям міжнародного спілкування, є благотворним чинником. Для європейської науки і освіти такою мовою протягом багатьох століть була саме латина.

За висловом академіка В. І. Вернадського, «в історії філософії і науки особливо в добу Відродження і на початку Нового часу, коли латинська мова була вченою мовою поза країнами і національностями, реальний, але не оформлений інтернаціонал учених зіграв велику роль…» [4:36].

Із розвитком національних мов латина поступово втрачає статус домінуючої мови міжнародного наукового спілкування. Але хоча латина і «втратила те значення міжнародної мови науковців будь-якої спеціальності, яке належало їй ще в XVIII ст., у деяких наукових галузях її позиції залишаються непорушними і в даний час. Перш за все це мова висхідної до Ліннея природничої систематики, а також анатомічної, медичної та фармакологічної номенклатури» [3:72].

На думку О.М. Бєляєвої, «з-поміж інших сфер життя та діяльності людини максимальним ступенем інтернаціоналізації вирізняється медична галузь і термінологія, яка її обслуговує» [2:14]. Інтернаціональний характер субмови медицини є очевидним і не потребує додаткових пояснень. Л. Бессекірська взагалі вважає його однією із принципових особливостей медичної термінології. За висловом М. Н. Чернявського, фахова мова медицини – «це продукт світової співтворчості різних цивілізацій і культур, багатофакторних міжмовних контактів, запозичень і трансформацій, що діяли протягом тисячоліть» [5:8]. Але ядро цієї мови становлять терміни латинського і грецького походження, що обумовлено історичними причинами виникнення і розвитку медичних знань в античну добу.

Досліджуючи термінологічну систему української ветеринарної медицини, М. В. Дмитрук [2001] також відзначає наявність в ній національних та інтернаціональних лексичних одиниць; вказує на те, що значна частина термінів ветеринарії складена з використанням терміноелементів греко-латинського походження, що і є, на її думку, визначальною тенденцією розвитку терміносистеми ветеринарної медицини й у наш час. Інтернаціональну тенденцію в термінотворенні дослідниця визнає позитивним явищем, тому що вона відбиває глибинні процеси взаємодії європейських мов.

Латина є мовою некомунікативного характеру і має певні обмеження у формуванні мовленнєвої і лінгвістичної компетенцій: мовленнєва реалізується на рівні лише читання і письма, лінгвістична – на рівні знань орфоепічних, орфографічних, лексичних та граматичних норм, основних мовних законів та правил побудови термінів. Тому принцип оригінальності та автентичності матеріалу – як він розуміється при викладанні живих іноземних мов – не може бути реалізований повною мірою у навчанні латини. Традиційна трактовка цього принципу передбачає використання у навчальному процесі оригінальних матеріалів, запозичених із комунікативної практики носіїв мов. У курсі латинської мови часткове ознайомлення студентів із оригінальними мовними конструкціями передбачене при вивченні латинських прислів’їв, сентенцій та студентського гімну «Gaudeamus». В основному, увага приділяється автентичності призначеної для вивчення термінології, яка має бути адекватною сучасним терміносистемам і номенклатурним кодексам.

Результатом багаторічної праці викладачів-латиністів НУБіП України став перший «Латинсько-українсько-російсько-англійський словник ветеринарно-медичних термінів» [1], який був рекомендований МОН України і впроваджений як окремий лексичний посібник у навчальний процес факультету ветеринарної медицини, де латина викладається на першому курсі паралельно з фаховими дисциплінами, або передує їм, слугуючи інструментально-понятійною базою та закладаючи основи для подальшого свідомого сприйняття інтернаціональної ветеринарної термінології у рідній та іноземних мовах.

Література:

1. Балалаєва О. Ю. Латинсько-українсько-російсько-англійський словник ветеринарно-медичних термінів : для студ. вищ. навч. закл. : [у 2 т.] / О. Ю. Балалаєва, І. І. Вакулик. — 2-е вид., доп. — Т. 1. — К. : ВПЦ “НУБіП України”, 2012 . — 324 с.

2. Бєляєва О. М. Професійно орієнтоване навчання латинської мови студентів вищих медичних навчальних закладів III-IV рівнів акредитації : автореф. дис. ... канд. пед. наук : 13.00.02 / О. М. Бєляєва. — К., 2011. — 21 с.

3. Боровский Я. М. Латинский язык как международный язык науки (к истории вопроса) / Я. М. Боровский // Проблемы международного вспомогательного языка. — М. : Наука, 1991. — С. 70—76.

4. Вернадский В. И. Размышления натуралиста : в 2-х кн. / В. И. Вернадский. – М. : Наука, 1975. –– Кн. 2 : Научная мысль как планетное явление. –– 1977. –– 191 с.

5. Чернявский М. Н. Латинский язык и основы медицинской терминологии: учебник / М. Н. Чернявский. — М. : Медицина, 1997. — 336 с.