Політологія / 3. Теорія політичних систем

К. політ. н. Бойко Н. Р.

Київський університет управління та підприємництва, Україна

Шляхи формування політичної активності особистості в умовах сучасної української дійсності

Процес глобальної інформатизації відчутніше впливає на життя людини, яка створює новітню історію України. Важливою проблемою сучасності, яка потребує серйозного вивчення, є виклики інформаційної епохи й відповіді політико-культурного поля сучасного українського суспільства, в якому періодично відбуваються процеси підвищення та падіння активності населення.

Аналіз взаємодії політичних сил має спиратись на певну модель особистості. Це пов’язано з тим, що політику реалізують конкретні люди, і на її проведення впливають їх особистісні якості. Психологічний аспект у вивченні проблеми формування політичної активності громадян полягає в розкритті структури, функцій і процесу створення реального змісту політичної активізації окремої людини, її думок, почуттів, бажань як основи цілеспрямованої поведінки. З метою формування політично активної позиції особистості необхідно створити умови для її самоусвідомлення та самореалізації, щоб кожна людина розуміла, що від неї щось залежить, що до її думок прислухаються, що вона є об’єктом уваги та здатна впливати на політичне життя України.

Отже, політично активний громадянин може стати учасником трансформаційних перетворень у державі, які дадуть можливість кожному громадянину вільно брати участь у політичному житті, дбатимуть про духовний і моральний стан суспільства. Але низький рівень політичної культури дає про себе знати у вигляді формального, відчуженого ставлення до офіційних політичних норм, цінностей та інститутів. Тому необхідно розширити коло потреб індивіда. Тільки ідея (наприклад, національного відродження) – недостатній мотиваційний фактор для активації особистості. Необхідно задіяти інші потреби та мотиви, які є дієвими, які спонукають до активної діяльності. Громадяни все менше прислухаються до настанов лідера і вважають за краще покладатися на власний аналіз і оцінку ситуації, що складається в регіоні та країні. Індикатором поступового розгортання масових процесів соціалізації може служити зміна співвідношення сил між трьома блоками електорату: політично освіченим, політично свідомим і тим, хто керується панівним настроєм у суспільстві на користь двох перших.

Зміст та інтенсивність політичної активності у різних людей неоднакова. У цьому й проявляється різниця у рівні їх розвитку. Виявлення цього рівня має особливе значення для визначення напрямку політичної активності особистості, який можна спробувати визначити, виходячи з таких основних параметрів: соціально політична свідомість (вміння чітко мотивувати свою політичну діяльність, робити вибір, приймати рішення); духовна зрілість (наявність чітких політичних і моральних орієнтирів, інтересів, ідеалів); емоційна зрілість (здатність не тільки свідомо аналізувати свої переживання, але й уміння керувати своїми почуттями, переборювати фрустрацію); соціальний інтелект (засіб соціальної адаптації, накопичення й аналізу соціально-політичних знань).

Зростаюче ослаблення почуття відповідальності серед значної частини населення обумовлене тривалим відчуженням громадянина від влади, від реальної участі у вирішенні суспільних і державних справ. З метою аналізу політичної апатії мас та формування політично активної особистості необхідно розглянути проблеми соціальної міфології, національних цінностей та пріоритетів, для яких характерні емоційно-образне сприйняття світу, перевага віри над критичним мисленням. Створення своєрідного міфу, який виконуватиме інтегративну функцію і спонукатиме до підвищення політичної активності людей, на думку автора, є сьогодні необхідністю. Адже стійкість державного механізму визначається рівнем та формою залучення людини в політичне життя. Не кількість лідерів, а кількість і якість “громадян” (тобто активних учасників суспільно-політичного життя) визначає міцність політичної структури.

В наукових джерелах, присвячених визначеній проблемі, немає єдиної думки стосовно того, що потрібно вважати розвитком політичної активності, відсутня єдність у підходах до критеріїв його оцінки. У результаті аналізу змісту поняття “політична активність” можна запропонувати таку систему взаємопов’язаних критеріїв та показників:

1. Рівень сформованості суспільно-політичних понять, уявлень, які свідчать про обізнаність щодо явища політичної активності; показник цього рівня – світогляд людини, його ціннісні орієнтації.

2. Рівень розвитку мотивації політичної активності. Він характеризує направленість цієї активності, рівень її відповідності інтересам суспільства; показник – система уявлень особистості про різні аспекти її життєдіяльності, про суспільство в цілому.

3. Ступінь оволодіння знаннями, уміннями, навичками – необхідними компонентами в структурі політичної активності; показники – система знань, рівень сформованості таких умінь як комунікативні, організаційні, пізнавальні.

4. Рівень розвитку відповідальності, ініціативності, самодіяльності. Цей критерій розкривається в таких показниках, як потяг до самостійності, вміння планувати свою діяльність, здатність до самооцінки та самоконтролю.

Зрозуміло, що виділені критерії не виключають інших способів та методів оцінки сформованості політичної активності особистості. Всі вони взаємодоповнюють одне одного. Отже, проблема формування політично активної особистості багатогранна і потребує врахування комплексу особистісних мотиваційних структур. А в умовах демократизації необхідно здійснити переорієнтацію індивідів із пристосування до свідомої участі у суспільно-політичних змінах з метою формування активного громадянина, готового сприймати, аналізувати та діяти відповідно до нових демократичних цінностей.