Политология/5.
Политическая социология
Ст. викл. Жовтан О.Л.
Хмельницький
інститут Міжрегіональної Академії Управління Персоналом, Україна
Мінливі цінності мінливого суспільства
Зміни у
світоглядах людей, глибинних та масових, змінюють подобу економічного,
політичного та соціального життя. Наша країна, як одне з найбільш молодих
державних утворень сучасності, активно потребує вироблення орієнтирів для свого
політичного, економічного та духовного розвитку. Джерелами подібних пошуків
можуть бути як внутрішні національні цінності та традиції, так і цінності та
традиції найбільш розвинутих держав, що процвітають на сучасному етапі. Однак
катастрофа комуністичної моделі суспільства та криза західної цивілізації, що
дедалі більше заглиблюється із приголомшливою швидкістю, створили не тільки в
мільйонів пересічних громадян, а й у значної частини інтелігенції та
інтелектуалів відчуття абсолютної дезорієнтації та неспроможності відшукати
адекватні життєві орієнтири, які б гарантували упевненість у близькому та далекому
майбутньому.
Неготовність
державотворчої еліти до можливих трансформацій у будь-якій сфері може
обернутися навіть для сталих та розвинених суспільств катастрофою, не кажучи
вже про країни глобальної периферії, що здатні до скочування в хаос. У зміненому
суспільстві, яскравим прикладом якого є Україна, трансформуються політичні та економічні цілі, релігійні та сімейні
цінності, виникає так званий ціннісний синдром, від якого, як від важкої
хвороби, нелегко знайти панацею.
На проблему соціальної
та ціннісної дезадаптації людини одним з перших звернув увагу американський
соціолог, всесвітньовідомий лауреат нобелівської премії Е. Тоффлер. «Щоб
створити бажане емоційне життя та здорову психосферу, – пише він, – …ми повинні
признати три основних вимоги будь-якої особистості: потреба у спільності,
структурі та сенсі.»[4;581] В будь-яких умовах, а тим більше в умовах тотальної
кризи – економічної, політичної, інтелектуальної, культурної, т. д., – яку ми
спостерігаємо навколо, віднайти сенс існування та залишитися частиною
структури, яка враховуватиме тебе як єдине ціле, завдання не з легких. Е.
Тоффлер прийшов до висновку, що людина епохи «інформаційного суспільства» у
результаті різкого збільшення впливу на неї інформаційних подразників може
«постраждати не тільки від відсутності вибору, але й від паралізуючого надлишку
останнього».[5;151] У своїй книзі «Шок майбутнього», яка побачила світ у 1970
р., Е. Тоффлер написав про те, «що людство захоплює невідомий раніше
психологічний стан, який за своїм впливом може бути прирівняний до
захворювання. Є у цього захворювання назва – «футурошок» – шок майбутнього.
Людство може згинути не від того, що будуть вичерпані кладові землі, вийде з
під контролю атомна енергія чи загине знівечена природа. Люди вимруть через те,
що не витримають психологічних навантажень.»[5;5]
Німецький соціолог,
філософ, соціальний психолог Е. Фромм визначає переважаючий у західному
суспільстві соціальний тип, особливий «анальний» характер – скупий, пунктуальний,
впертий, спрямований на корисливість, але що заощаджує на почуттях, якості
якого були прирівняні до норми моральної поведінки та розглядалися як
висловлення людської природи. «Це не має стержня, у ньому порушено почуття
ідентичності, відсутні духовні інтереси. Головний метод успіху – гарна
упаковка, вміння підносити себе як товар.»[7;4] У своїх працях він говорить про відчужений від себе та
інших тип людини, що нагадує шизоїдний характер. Е. Фромм робить висновки про
невротичний розвиток особистості у хворому буржуазному суспільстві, в котрому
переважає анальний тип. У статті «Ринковий характер та кібернетична релігія» він
пише про сучасний соціальний характер, якій прийшов на зміну, тому, що
розвивався з XVI століття з часів індустріальної
революції, про накопичувальний тип – авторитарний, одержимий, підприємливий.
Про
шизоїдність у суспільстві своєї країни пише випускник філософського факультету
Київського університету ім. Т. Шевченка, український експерт-аналітик С. Дацюк.[9]
Нездатність одних приймати спільні адекватні рішення та вивести країну із
кризового становища, та інших зрозуміти, що відбувається навколо, відрізнити
реальний світ від штучно створеного віртуального та знайти своє місце у ньому,
він називає подібністю до клінічного стану, шизофренії. Функціонування в такому
стані автор навряд чи трактує як позитивне, тим більш перспективне.
У
кожного часу свої неврози і кожному часу потрібна своя психотерапія – заявляє В. Франкл.[6;165] У 70-ті роки він говорить про духовне
пересичення сучасної людини, про втрату нею сенсу існування, про
екзистенціальний вакуум, що призводить до ноогенних неврозів, до почуття втрати
сенсу, що поширюються все більше та призводять до розповсюдження наркоманії та
частим суїцидам, особливо серед молоді. Ноогенний невроз – це не тільки нудьга
та апатія – це відсутність духовного сенсу, цілі життя, це хвороба совісті,
адже у пошуках сенсу людину направляє його совість. Совість – це орган смислу.[6;38]
Проблема
пошуку цінностей у постійно змінюваному світі дає широкий діапазон питань без
відповідей та рішень без виконання. Швейцарський психіатр К. Юнг говорив, що
серед його пацієнтів, які вступили у другу половину життя, не було жодного, чия
проблема, в кінцевому випадку, не зводилася би до пошуку релігійного погляду на
життя. Американський екзистенціальний психолог Р. Мей, який його цитує, додає
від себе: «Це в рівному ступені відноситься до тих, хто ще знаходиться у першій
половині життя, перед ними постає завдання пошуку сенсу свого життя, а через
нього – розуміння кінцевого сенсу існування взагалі.»[3;126]
Релігія, як
особлива форма пізнання світу, завжди намагалася представити людині свій сенс
існування, своє бачення моральних принципів та поняття цінностей, які складають
для неї безперечну важливість. Як зазначає Р. Інглхарт[8], громада
більшості прогресивних країн схильна до секуляризації. Однак це не означає
зникнення духовного попиту. До того ж в країнах, що розвиваються, релігія
здатна відігравати досить значну роль.
Російський
релігійний філософ М. Бердяєв[1;24] своїх працях пише, що проблема людини може
бути цілісно поставлена та вирішена лише у світлі ідеї боголюдства. Суттєвим
для особистості є те, що вона припускає існування надособистого, того, що
перевищує її, і до чого вона прагне. Суспільство – тільки частина особистості,
лише її соціальна сторона. Особистість, стверджує філософ, не є також частиною
світу, космосу, навпаки, космос – частина особистості. Особистість є божа ідея,
завдання. Людина, що складається з душі та тіла є істота природна. Але дух не є
природа.
В Україні
повернення багатьох до духовних цінностей спостерігається в рамках повернення
до Православ’я, відображається в інтересах до християнської психології,
психотерапії, психіатрії. Надання переваги християнським цінностям у ситуаціях
морального вибору, та й у будь яких життєвих ситуаціях, виявилося позитивно
пов’язаним з такими емоційними характеристиками, як менший рівень фрустрації,
напруженості банальних потреб, тривожності. Тобто цілком може пояснюватися як
захист людини від суворої реальності сьогодення.
Ті, хто до
цього не приходять в силу будь яких причин, можливо не потребуючи оного,
напевне обирають шлях «екзистенціального егоїзму», про який пише всесвітньовідомий російський соціолог,
соціальний філософ О. Зінов’єв[2;109], характеристики якого
можна було спостерігати у згаданих нами вище науковців. «Людина прагне не діяти на шкоду собі, перешкоджати діям
інших, що шкодять їй, уникати погіршення умов свого існування, віддавати
перевагу найкращім умовам існування.» Тоді, звичайно мова не йде про совість,
голос розуму, і духовність стає поняттям другорядним і не важливим, яке не береться взагалі як категорія до
розгляду. «Людина, що зробила принципи моралі основою своєї поведінки та
невід’ємним елементом своєї натури, – пише О. Зінов’єв, – тут
приречена до душевних страждань та на конфлікти з середовищем. Якщо людина хоче
досягти успіху, перше, що вона повинна зробити, це повністю очиститися від
внутрішньої моральності та розвити моральну мімікрію, тобто здатність
використовувати зовнішні форми моральної поведінки як засіб приховування своєї
неморальної сутності та як засіб у поведінці із законами комунальності.
Мистецтво лицемірства тут стає настільки звичайною справою, що одним з правил
поведінки стає заборона на викривання лицемірства.»[2;111-112]
Певним узагальнюючим підсумком можна вважати висновки, що робить у своїх
дослідницьких працях Р. Інглхарт[8], американський вчений-соціолог і
політолог університету Мічиган, що очолює World Values Survey, глобальну сумісну роботу з
аналізу суспільств 80 країн. У співпраці з іншими науковцями він розробив
соціологічну теорію постматеріалізму, у якій запропонував нові підходи до
дослідження цінностей та їх змінення від покоління до покоління. У своїй книзі «Modernization and Postmodernization: cultural, economical and political changes in 43 societies» він пише про
довготривалий відхід від традиційних релігійних та культурних норм, що тісно
пов’язані зі зрушенням від матеріалістичних до пост матеріалістичних
цінностей. Дослідження показують, що контрастуючи
ціннісні системи, розгалужуючись, охоплюють політику, економіку, релігію,
сексуальні та сімейні норми. Зрушення від цінностей модерну до цінностей
постмодерну веде до поступового зруйнування багатьох з ключових інститутів
індустріального суспільства, що давали людині відчуття певної стабільності у
майбутньому. У політичній галузі зі сходженням до цінностей постмодерну падає
повага до влади. В економічній – екзистенціальна безпека веде до того, що для
багатьох суб’єктивний добробут та якість життя стають більш високими
пріоритетами, ніж економічний розвиток в державі. У сфері сексуальної
поведінки, репродуктивності та сім’ї спостерігається довготривалий відхід від
жорстких норм, гнучкість індивідуального вибору сексуальної поведінки,
терпимість до нетрадиційної орієнтації. І хоча в цілому спостерігається
тенденція до обмірковування смислу та призначення життя, питання вищих
цінностей та релігії виявляє як спадкоємність, так і вражаючі зміни.
Література:
1.
Бердяев Н.А. О человеке,
его свободе и духовности / Избранные труды. М., 1999.
2.
Зиновьев, А.А. На пути к сверхобществу / Александр Александрович Зиновьев. – М.:
Астрель, 2008. – 576 с.
3.
Мэй Р. Искусство
психологического консультирования. М., 1994.
4.
Тоффлер Э. Третья волна:
Пер. с англ. / Э. Тоффлер. – М.: ООО «Издательство АСТ», 2004. – 781, [2] с. –
(Philisophy).
5.
Тоффлер Э. Шок будущего:
Пер. с англ. / Э. Тоффлер. – М.: ООО «Издательство АСТ», 2004. – 557, [3] с. –
(Philisophy).
6.
Франкл В. Человек в
поисках смысла. М., 1996.
7.
Фромм Э. Иметь или быть.
М., 1990.
8.
Ronald Inglehart. Modernization and
Postmodernization:
Cultural, Economic, and Political Change in 43 Societies. 1997.