Історія / 3. історія науки й техніки
Бадаєв Р.Г.
Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди, Україна
наприкінці ХІХ - на початку ХХ сторіччя
I
До питань теорії ґрунтознавства
ми відносимо визначення поняття "ґрунт"; уявлення про фактори і умови
ґрунтоутворення, про грунтоутворюючі процеси; класифікаційну проблему; питання
про співвідношення теоретичних і прикладних знань і завдань, визначення місця ґрунтознавства
в системі наук.
Системи уявлень із цих питань -
теоретичні концепції К. Д. Глінки, П. С. Коссовича, А. Н. Сабаніна, В. Р.
Вільямса були викладені в їхніх підручниках по ґрунтознавству, а погляди В. И.
Вернадського й Г. Н. Висоцького - у їхніх статтях. Всі названі теоретичні
концепції перебували в явних й прихованих дискусійних співвідношеннях. Найбільш
великі наукові дискусії цього періоду розгорнулися у зв'язку з виступами О.Г.
Набоких з комплексу теоретичних питань, Б. Б. Полинова - у співвідношенні ґрунтів
і кори вивітрювання й К. А. Тимірязєва - про основні завдання ґрунтознавства.
Основні наукові дискусії з
питань теорії ґрунтознавства. Перша з них була пов'язана з виступами О.Г.
Набоких (книга, виступи на засіданні Ґрунтової комісії ВЭО в 1902 р.), погляди
якого були викладені вище. Відповідь йому в журналі "Ґрунтознавство"
дали К. Д. Глінка (1902, № 2; 1903, № 2) і А. А. Ярилов (1902, № 3), але
фактично дискусія "Набоких - інші ґрунтознавці" стала перманентною,
хоча й млявоплинною протягом двох наступних десятиліть. Глінка і Ярилов
виразили свою незгоду з історичними поглядами Набоких у недостатній
оригінальності російського ґрунтознавства, з його нападками на Докучаєва й
Сибірцева. Глінка відзначив істотне перекручування поглядів Докучаєва, Сибірцева
й своїх у викладі Набоких; указав на необ'єктивність Набоких і закінчив свою
дискусійну статтю наміром "ніколи більше не вертатися в пресі до пана
Набоких і не заперечувати ні на які його памфлети" (1903, № 2). Це свій
намір Глінка виконав. Посилань на роботи Набоких він ніколи більше не робив.
К. А. Тимірязєв у своїх
виступах (1903, 1906, 1918, 1920) неодноразово відзначав: "Бачити в
ґрунті, незалежно від рослини, самодостатній предмет вивчення, з погляду
хазяїна, звичайно, величезна помилка", а також запитував: "Що дала
докучаєвська школа ґрунтознавства для землеробства, для рішення питання, як
одержати два колосся, де ріс один?" Він говорив: "Ніякі дорогі
хімічні аналізи ґрунту або ґрунтових карт не дадуть того, що дає вартий кількох
рублів досвід на своєму полі". «Істинний годувальник селянина не земля, а
рослина, і все мистецтво землеробства полягає в тому, щоб звільнити рослину от
"влади землі"».
Відповідаючи Тимірязєву, Висоцький
(Ґрунтознавство. 1907. № 1) і Ярилов (Ґрунтознавство. 1907. № 1; Російський
ґрунтознавець. 1922. № 4-5. С. 33) відзначали його необ'єктивність, а також те,
що цими твердженнями він суперечив самому собі. Як ніхто інший, сам Тімірязєв
показав значення науки для землеробства. Однак стосовно ґрунтознавства він
керується чомусь точкою зору господаря, а не вченого.
Набоких не визнавав бонітувальних шкал ґрунтів.
Він прагнув зробити ґрунтові роботи зрозумілими для агрономів, складаючи карти
й схеми "окремих ознак ґрунтів", тобто в питаннях картографії ґрунтів
він був солідарний з Г. Ф. Нефедовим.
Він критикував земельно-оцінні
роботи, що виконувалися під керівництвом К. Д. Глінки, за ослаблення
комплексності в дослідженнях і спрощеність програми в порівнянні з експедиціями
Докучаєва. Він критикував ґрунтово-географічні узагальнення Глінки за
результатами переселенських експедицій, уважаючи, що специфіка ґрунтів і
особливості ґрунтової зональності в Сибіру залишилися в них не розкритими, має
місце шаблонне перенесення на територію Азіатської Росії закономірностей,
виявлених у Європейській частині країни.
Гострота дискусії з моменту
виступу Набоких не сприяла сприйняттю його принципових справедливих зауважень.
Все це відбулося пізніше (Вернадський, Сабанін, Неуструєв, Полинов, Ярилов і
ін.).
У цілому можна вважати, що на
початок ХХ століття докучаєвські ідеї в Росії були остаточно визнані всіма
дослідниками. Російське ґрунтознавство й докучаєвське ґрунтознавство усередині
країни й за рубежем стали синонімами. Ґрунтознавство утвердилось як самостійна
наука. Як нюанси відзначалася його більша близькість до геології або біології.
Розвиток теоретичної думки проходив в напрямку визнання все більшої ролі
організмів у ґрунтоутворенні й процесного підходу. У питанні в співвідношенні в
науці теоретичних і прикладних сторін виникли розбіжності, але в цілому було
ясно, що існують теоретичні проблеми, проблеми поглиблення ґрунтових знань і
їхні практичні додатки й використання.
О.Г. Набоких створив на Україні
ґрунтову наукову школу (А. Ф. Лебедєв, В. І. Крокос, Н. П. Флоров, Г. Г. Махів
і ін.). З його діяльністю, а надалі й з діяльністю А. Н. Соколовського,
пов'язана своєрідність наукових поглядів ґрунтознавців України, що збереглася
до наших днів.
Участь О.Г. Набоких в дискусіях з теоретичних питань
грунтознавства з докучаєвцями сприяла
укріпленню й визнанню цієї наукової школи, а йому самому не завадила бути
докучаєвцем у розумінні географічного й геологічного підходу до грунту.
Література:
1. Иванов
И.В. История
отечественного почвоведения: Развитие идей, дифференциация,
институционализация / И.В. Иванов; Ин-т физико-химических и биологических
проблем почвоведения. Докучаевское общество почвоведов. – М.: Наука, 2003. –
Кн. 1: 1870-1947 гг. – 397 с.