Право/ 8.Конституционное право.

Шутова Ольга Сергеевна

Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого

Чи потрібен Україні лобізм або як зруйнувати модель ”Бізнес - Влада”!

Сьогодні становлення нашої молодої держави в системі демократичних країн світу, потягло за собою безмежне коло питань які потрібно вирішувати саме молоді і саме зараз. Легітимізувати лобізм, ось як, на мій погляд, ми можемо вирішити хоча б одне але дуже важливе питання на шляху становлення та розвитку країни. Саме він є істотною складовою суспільних відносин та вважається життєво необхідним чинником демократичного процесу.

Такі розвинуті країни як Сполучені Штати Америки, Великобританія, Франція, Польща вже давно надали законодавчого оформлення діяльності лобі[1]. Досвід цих країн є показовим і позитивним прикладом для забезпечення законодавчому рівні діяльності лобістів та лобістських організацій в Україні. Ми можемо напевно сказати, що за лобізмом практично всюди стоять гроші, економічні та соціальні права, питання власності, певні привілеї, але головне все ж таки те, що у кожній окремій країні лобізм відрізняється за своїм методам і завданнями. Так, на прикладі американської політичної системи, лобізм (від англ. lobby - кулуари, коридори, де депутати могли спілкуватися зі сторонніми) це специфічний інститут політичної системи, за допомогою якого здійснюється могутній вплив приватних і громадських організацій (так званих ”груп тиску”) на процес прийняття рішень органами державної влади з питань внутрішньої та зовнішньої політики[2]. Так практично всі великі корпорації, підприємницькі організації, професійні спілки мають у своєму складі особливі підрозділи, що займаються лобістською діяльністю. Оскільки у Штатах ця діяльність має нормативне поле, у якому лобі і займаються своєю справою, цей закон діє ще з 1946 року. Лобізм тут ніщо інше, як індустрія специфічних послуг. У цій країні, згідно законодавчому визначенню, лобістом вважається людина, яка витрачає не менше 20% свого часу на лобістську діяльність, має багато численні зв’язки з членами законодавчих та виконавчих органів влади та отримує за свої послуги від своїх клієнтів не менше аніж $5 тис. на протязі року. Так згідно інформації The Center for Responsive Politics, у 1999 році офіційно налічувалось 12133 лобісти, це приблизно по 125 лобістів на кожного з членів Конгресу, усі вони представляють інтереси різних сил[3].

В України ставлення до лобізму завжди було неоднозначним. Дехто вважає, що це ні що інше, як легалізована корупція влади, але якщо подивитися на лобі з іншого боку, то цей інститут є зв’язуючим елементом між громадянами та державою, так би мовити – це посередники, а в деяких випадках навіть певні компоненти компромісу та примирення. Так, лобізм-це прояв сили грошей, їх вплив на законодавство. Але реєстрація та певна відкритість лобізму дає можливість здійснювати суспільний контроль за тим, у чиїх інтересах приймається той чи інший закон. Виважений аналіз діяльності лобістів дає нам право констатувати більш-менш позитивний потенціал даної діяльності, оскільки лобі у своїй практиці вправно створюють противаги конфліктам, що мають місце при прийнятті правових рішень та законів. Правильне розуміння лобізму, у його чистому вигляді, дозволяє провести чітку межу між лобізмом та такими негативними явищами, як корупція, шантаж, протекціонізм та хабарництво у вищих ешелонах влади, що зараз є досить звичними елементами для неї.

Ще зовсім недавно Україна отримала таку жадану та омріяну роками незалежність. Разом з нею ми також отримали і тягар такого корупційного трикутнику як бізнес-уряд-парламент, а звідси і поняття ”Бізнес-Влада”. Це пов’язано з тим, що по-перше, так звані ”групи тиску”, як правило, не потребують лобіювання власних інтересів, оскільки дуже часто самі безпосередньо і займаються розподілом ресурсів, в отриманні яких зацікавлені. А по-друге, політичні партії в нашій країні грають роль не об’єктів для професійних лобістів (як це є, наприклад, у США), а безпосередньо суб’єктів лобіювання, є його головною складовою. Народні депутати виступають у якості прямих лобі, що і дає нам можливість говорити про модель ”Бізнес-Влада”, як головну характеристику сьогодення нашої влади. Викоренити це явище повністю майже не реально, але суттєво обмежити цю незаконну квазі - лобіську діяльність у наших силах, достатньо впровадити ефективне антикорупційне законодавство, може навіть скасувати депутатську недоторканність. Особливу увагу слід приділити законодавству про лобізм.

Історія легалізації лобізму в Україні бере свій початок з 1992 року, коли група депутатів почала розробляти відповідний законопроект. Але впровадити його, на жаль, так і не вдалося. Наступна спроба була зроблена, коли до парламенту були подані майже одразу два законопроекти ”Про лобізм в Україні” та ”Про правовий статус груп, поєднаних суспільними інтересами (лобістських груп) у Верховній Раді України”[4]. Ці дві закони також не були ухвалені парламентом. Можливо, тому, що останній проект мав дуже вузьку сферу регулювання, і не був ретельно опрацьований, оскільки у ньому йшлося лише про діяльність, пов’язану із впливом на законодавчу гілку влади. Або тому, що чесні депутати подивилися на нього скептично, а інші, які живуть завдяки лобізму, вважали що інструменти впливу, які пропонувалися у проекті, просто їм непотрібні.

На цьому намагання легалізувати лобізм, не закінчились: деякі партії пропонували ввести у законодавство певні рамки діяльності груп, які здійснюють лобіювання в Україні. Не секрет, що лобізм існує в Україні вже 15 років, але ніхто не бажає вголос говорити про це. Він присутній у Верховній Раді України, у Кабінеті Міністрів та на рівні органів місцевого самоврядування. Вважається, що лобізм – позитивне явище, але коли він носить відкритий характер. Все, що приховане - це корупція! Для того, щоб розробити правильний та ефективний законопроект про лобістську діяльність, нам потрібно визначити наступні елементи: суб’єкт, об’єкт та предмет лобіювання.

Під об’єктом лобіювання слід розуміти сукупність уповноважених органів, які мають вплив на ті процеси у державі, завдяки яким можуть забезпечуватись інтереси певних кіл, тобто клієнтів ”груп тиску”. У законі, що буде регламентувати діяльність, обов’язково повинне бути окреслено коло осіб які можуть бути об’єктами, на які діяльність лобі і буде поширюватися, зокрема, окрім Парламенту, слід до них включити Президента України, Національний банк України, посадових осіб Адміністрації Президента та ін.

Хто може бути лобістом? Відповідь на це питання полягає у визначенні суб’єкта лобіювання. Найчастіше, про що свідчить практика різних країн, суб’єктами можуть бути як фізичні так і юридичні особи. Але і тут в нас виникають певні питання. Доречно, наприклад було б класифікувати лобістів на дві групи. До першої віднести, наприклад, лобістів які здійснюють свою діяльність з метою захисту власних інтересів чи інтересів членів своєї групи (творчі, вікові, спортивні, національно-культурні інтереси та ін.). А до другої – професійних лобістів, які діють з метою отримання прибутку на засадах визначених законодавством (представлення регіональних чи галузевих інтересів). Серед переваг, які слід надати лобістам при здійсненні ними своєї діяльності, слід визначити такі: право бути присутнім у парламенті під час пленарних засідань, виступати на засіданнях комітету чи комісії з певних питань, а також, розміщувати експертно-аналітичні матеріали та дослідження стосовно того чи іншого законопроекту або рішення.

Під предметом лобізму, розуміють все те, на що спрямований вплив лобі, це можуть бути проекти нормативно-правових актів, угоди сторонами яких є органи влади, рішення відповідних органів про надання ліцензій, дозволів, гарантій тощо[5].

Характеризуючи прояви лобізму в Україні, слід зазначити, що він існує в нашій країні в його найгіршому варіанті. Це ніщо інше ніж політична, бізнес та соціальна дійсність, коли значна кількість українських політиків мають зв’язки з тими чи іншими економічними групами впливу у певному регіоні. Тобто, під лобізмом вже давно розуміють корупцію, а вона сьогодні стала всеохоплюючою та всепоглинаючою. Іншими словами, корупція це недосконалість влади, явище радше психологічне (як вода камінь точить, так і вона руйнує моральні устої суспільства). Корупція – це зворотній бік лобізму. Корупція та хабарництво – це не лобізм, а дії, що підпадають під певні норми кримінального права. Лобізм – явище багатопланове, а лобістська діяльність не більш недозволена, аніж інші види суспільної діяльності. Так, наприклад, торгівлю ніхто не буде засуджувати лише через те, що хтось протизаконно торгує зброєю чи наркотиками. Головна перевага лобізму полягає у створенні легітимних можливостей для участі у виробленні та прийнятті рішень як найбільш зацікавлених суспільних груп, так і високо компетентних фахівців. Тут треба розрізняти тіньовий та публічний інтерес, як протилежності. У першому випадку трапляється негласний контакт зацікавленої сторони (зрозуміло, що у більшості випадків не без грошей), з особою (чиновником чи депутатом), який приймає важливе рішення. В результаті чого з’являється законодавчий документ або рішення (інколи навіть всупереч іншим), які здатні забезпечити потреби конкретної особи або деякої визначеної групи осіб. Публічний лобізм відрізняється тим, що він пропагує та просуває інтереси цілих галузей та сфер економічної діяльності. Він, немовби загальнонаціональний за своєю природою.

В будь-якому разі змістовний та позитивний характер безумовно відображений у функціях, які виявляють та відображають те, що лобізм – це більш позитивне, аніж негативне явище. Це зумовлено тим, що лобістська діяльність: по-перше, посилює легітимність парламенту; по-друге, лобізм є джерелом інформації не тільки для громадян, а й для самих депутатів; по-третє, допомагає обміну та досягненню взаємної згоди між депутатами та суспільством; по-четверте, сприяє становленню парламенту, як демократичного та відкритого органу; відіграє представницьку функцію; збільшує ефективність прийнятих рішень; виконує контрольно-наглядову та регулюючу функцію[6].

Необхідною часткою у понятті та становленні лобізму є його структура. Наприклад, структура американської моделі схожа на піраміду, на верхівці якої знаходиться політик чи група політиків, котрі пропонують і приймають ухвали. Середина ж піраміди це численний загін експертів, законодавців, професійних правників, соціологів та ін. На мою думку, саме така модель лобізму і потрібна Україні.

Отже, Виходячи із усього сказаного, можна зробити наступний висновок. Необхідність законодавчого регулювання інституту лобізму, зумовлена тим, що закріплення його в законі може забезпечити державний та громадський контроль над здійсненням цього виду діяльності. Допоки це не буде здійснено, лобізм тісно переплітатиметься та єднатиметься з корупцією. А значить, щоб відвертий та всезростаючий підкуп лобістами посадових осіб остаточно не знищив авторитет влади, його необхідно поставити під контроль суспільних та державних інститутів. Тобто, це означає, що слід прийняти закон про лобістську діяльність. Легалізація лобізму допоможе виявити зацікавленість, яка стоїть за тим чи іншим проектом закону або рішенням, визначити, тих хто лобіює і хто стоїть за лобістами, відкрити реальних авторів державних рішень та виявити ступінь залежності представників влади. Здійснюючи лобіювання відповідно до закону, лобісти вимушені підпорядковувати свою діяльність чітко встановленим процедурам – і це дає можливість краще контролювати їх та застосовувати відповідні санкції у випадках порушень законодавства. Для всіх суб’єктів лобіювання, безумовно, потрібно встановити однакові умови, і тому буде значно менше можливостей для привілейованих контактів з посадовцями і зловживань. Правове регулювання лобістської діяльності сприятиме тому, що лобізм стане невід’ємною ознакою правової держави і як конституційно-правовий інститут допомагатиме вираженню інтересів різноманітних суб’єктів правовідносин. Інакше кажучи, лобізмі і є, по суті, законною дією, тиском у межах дозволеного. У іншому випадку ми зіткнемося не з політико-правовим, а з політико - антиправовим явищем.

Враховуючи все це, закон про регулювання лобістської діяльності був би могутнім інструментом узаконення лобізму та зруйнував би модель ”Бізнес-Влада”.

Список використаної літератури:

1. В. О. Ріяка, В. С. Семенов, М. В. Цвік - Конституційне право зарубіжних країн. - ”Юринком Інтер” - Київ, 2002 р.

2. А. М. Прохоров - Великий енциклопедичний словник. - Москва, 1998 р.

3. В.Е. Чіркін - Конституційне право зарубіжних країн. -Москва, 2000 р.-599с.

4. Всеукраїнський діловий тижневик ”Власть денег”. - серпень, 2005 р. (№47)

5. Юридичний вісник України.- 2006 рік (№48)

6. Право України. - 2006 р. (№6)

7. Науковий вісник чернівецького університету. – Чернівці. 2006 р. (№333)

8. Сучасні проблеми юридичної науки: стан та перспективи розвитку. НЮАУ Харків. 2005 р.

9. Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях вчених. – Київ. 2004 р. (№30)

10. Філософські обрії. Полтава. 2002 р. (№7)

---

[1] В. О. Ріяка, В. С. Семенов, М. В. Цвік // Конституційне право зарубіжних країн // ”Юринком Інтер” // Київ, 2002.

[2] А. М. Прохоров// великий енциклопедичний словник// Москва, 1998 // Стор.653

[3] Конституційне право зарубіжних країн// В.Е. Чіркін// Москва, 2000 р.// стор.353-354// 599с.

[4] Всеукраїнський діловий тижневик ”Власть денег” серпень 2005 (№47)

[5] Юридичний вісник України 2006 рік №48 стор.6-7

[6] Право України// 2006 р.// №6// стор.110-113