Економічні науки / 13. Регіональна економіка

К.г.н., доцент Марченко О.А.

Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького, Україна

Регіональні аспекти управління розвитком галузі туризму

Питанням управління організаціями галузі туризму присвячено багато досліджень. Водночас розвиток ринкових відносин та механізмів господарювання вимагає вирішення нової, ще неопрацьованої проблеми. Вона пов'язана з формуванням у організацій галузі туризму конконкурентних переваг і розгляду цього питання з точки зору комплексного регіонального підходу, в тому числі з урахуванням розвитку нових систем, форм і відносин управління, а також використання брендингу для просування і збуту туристичних продуктів і послуг.

У зв'язку зі зростаючою транснаціоналізацією та глобалізацією туристичного бізнесу на першому плані виявляється проблема координації діяльності менеджерів з абсолютно різними світоглядами та культурними цінностями. Жодна мультинаціональна організація не може проігнорувати особливий характер функціонування міжнародних або регіональних команд і знехтувати питаннями їх навчання і виховання [1]. Персонал у галузі туризму є найважливішою складовою частиною кінцевого продукту і, отже, якість обслуговування залежить від майстерності і свідомості службовців.

Задоволення потреб споживачів у сфері обслуговування досягається ввічливістю персоналу, його чуйністю й умінням працювати в команді. Таким чином, ефективное управління людьми перетворюється в одну з найважливіших функцій організації туристичної галузі на регіональному рівні. Більшість організацій в індустрії туризму не приділяють належної уваги управлінню персоналом, вважаючи персонал насамперед допоміжним компонентом. Однак це невірний підхід, тому що зайняті в сфері туристичних послуг є щонайменше частиною організації і все більше частиною самого туристичного продукту, за реалізацію якого організації й отримують свій основний дохід.

У найближчому майбутньому в індустрії туризму буде відбуватися подальша реструктуризація управління по шляху підвищення ефективності використання персоналу, поліпшення його фінансового становища, розробки та впровадженя спеціальних, у т.ч. регіональних програм з його розвитку і мотивації [2]. Підготовкою кадрів для організацій індустрії туризму в наш час займається досить велика кількість вищих навчальних закладів країни. Питанням менеджменту галузі та підприємств туризму присвячено багато наукових досліджень.

Разом з тим зростання ролі туризму вимагає проведення такого наукового дослідження, що поєднує теоретичні аспекти організації та управління галузями туризму на регіональному рівні з практичними питаннями здійснення та технології управління. Мета даної наукової роботи – надати системні висновки та рекомендації щодо регональних стратегій управління в туризмі на основі вивчення сучасних принципів, методів і функцій управління регіональними структурами.

Важливою категорією є мета туризму, яка дозволяє чітко виділити види діяльності, що відносяться до туризму і потрапляють під пільгові митні, податкові та інші пільгові режими, що встановлюються державами виключно для туризму. Головні цілі туризму – це відпочинок, отримання туристом задоволення і нових вражень, а також оздоровчі та лікувальні, професійно-ділові, гостьові, релігійні та ін. Цілі туризму повинні відповідати вимогам суспільної моралі, порядку і добробуту населення [3].

У міжнародному праві і праві цивілізованих держав поняття “добрий порядок”, “розумний прибуток”, “суспільна мораль” та інші – це категорії, закріплені в правових нормах. З цілей, що суперечать моралі, можна назвати цілі секс-туризму, військового туризму та інші, що виходять за межі розуму і етичних правил нормальної людини. Туризм – важлива складова економіки багатьох держав, яка забезпечує зайнятість місцевого населення, завантаження санаторіїв, баз відпочинку, пансіонатів і готелів, ресторанів, видовищних заходів, надходження іноземної валюти і т.д.

Внутрішня економічна природа туризму передбачає, що турист неодмінно повинен залишити свої гроші у відвідуваних державі, регіоні або місцевості. Туризм заснований на експлуатації регіональних або місцевих туристичних ресурсів, і на заміну регіон, місцевість або держава повинні отримати дохід. Тому турист не має права отримувати заробіток з будь-якого джерела у відвідуваних місцевості, регіоні або країні. Проте імміграційні служби багатьох держав стурбовані проблемою обмеження припливу робочої сили і, як правило, дозволяють найм іноземних робітників тільки у випадку гострої нестачі власних трудових ресурсів або відсутності фахівців належного профілю, здатних виконувати особливі (наприклад, важкі, шкідливі, брудні і т.п.) роботи, і на основі особливої ліцензії. Тому туристам забороняється працювати в цілях отримання заробітку.

Це вказується у всіх дозвільних документах на в'їзд (візах). Наприклад, в австралійській візі стоїть чіткий напис: “Без права оплачуваної роботи або навчання”. Цей принцип також обов'язковий і для ділових туристів, так як вони отримують грошове забезпечення у своїй країні або за місцем роботи і, отже, привозять гроші в країну перебування. Крім того, діловий туризм досить прибутковий, тому що туристи-бізнесмени витрачають грошей в таких поїздках в 3-4 рази більше, ніж туристи інших категорій.

Література:

1. Кифяк В.Ф. Організація туристичної діяльності в Україні / В.Ф. Кифяк. – Чернівці: Зелена Буковина, 2003. – 312 с.

2. Новикова В.І. Територіальна рекреаційна система як форма організації рекреаційної діяльності / В.І. Новикова // Укр. геогр. журнал. – 2003. - № 2. – С. 55-59.

3. Школа I.M. Менеджмент туристичної індустрії : [навчальний посібник] / І.М. Школа. – Чернівці: ЧТЕІ КНЕУ, 2003. – 662 с.