А. І. Тесля

Львівський національний університет ім.. І. Франка

Суть та основні компоненти інтелектуального капіталу

На сучасному етапі підвищується значення освіти, науки, посилюється роль інтелектуальної діяльності в усіх сферах виробництва. У складі національного багатства домінування інтелектуального капіталу, а особливо людського капіталу стає очевидним. Термін “інтелектуальний капітал” як економічну категорію почали досліджувати наприкінці ХХ століття. Однак у сучасній економічній літературі немає однозначного трактування цього поняття.

Вперше термін «інтелектуальний капітал» запропонував Дж. К. Гелбрейт у 1969 р. як поняття, яке включало інтелект людини. Вагомий внесок у першопочаткову теорію інтелектуального капіталу було зроблено Г. Бекером. Дослідник розмежовує загальні та спеціальні інвестиції у людський капітал, розглянувши питання альтернативності інвестицій з урахуванням очікуваних вигод. Т. Стюарт дійшов до висновку, що інтелектуальний капітал доцільно трактувати як суму знань всіх робітників компанії, яка забезпечує її конкурентоздатність.

На сучасному етапі поняття інтелектуального капіталу також трактується по-різному. Варто зазначити, що протягом останніх років науковці розглядали інтелектуальний капітал з різних позицій. Так, Бауліна Т. В. розглядала управління інтелектуальним капіталом на макроекономічному рівні, особливості державного управління інтелектуальним капіталом для активізації процесів модернізації національного господарства. Своєю чергою Легенчук С. Ф. та Банасько Т. М. визначали взаємозв’язок понять інтелектуальний капітал, нематеріальні активи та гудвіл, при цьому акцентуючи увагу на виникнення синергетичних ефектів при інвестуванні в інтелектуальний капітал.

Наприклад О. В. Полуяктова досліджувала категоріальні аспекти інтелектуального капіталу у системі капіталу в цілому . Своєю чергою О. В. Шкурупій досліджував інтелектуальний капітал у суспільному відтворенні як факторний ресурс.

Л. Едвінсон та М. Мелоун вперше виокремили у структурі інтелектуального капіталу “людський капітал” та “структурний капітал”, який містить “споживчий (клієнтський) капітал”.

Британський дослідник Е. Брукінг виділяє в інтелектуальному капіталі чотири складові частини: ринкові активи, людські активи, інтелектуальна власність як актив, інфраструктурні активи.

На думку І. А. Іванюка інтелектуальний капітал являє собою сукупність таких складових як:

- інтелектуальний потенціал (людський капітал);

- інтелектуальна власність або інтелектуальна активність (структурний капітал);

- ринкові та інфраструктурні активи (клієнтський капітал).

Наприклад Н. В. Казакова розглядає інтелектуальний капітал в чотирьох аспектах: як цінність, як систему, як процес і як результат.

На увагу заслуговує визначення О. Бутніка-Сіверського, який зазначає, що “інтелектуальний капітал – це створений або придбаний інтелектуальний продукт, який має вартісну оцінку, об’єктивований та ідентифікований (відокремлений від підприємства), утримується підприємством (суб’єктом господарювання) з метою ймовірності одержання прибутку (додаткової вартості)”. Автор трактує інтелектуальний капітал як різновид капіталу, який має відповідні ознаки капіталу, але водночас володіє тільки йому притаманними специфічними особливостями.

Вітчизняний економіст О. Кендюхов дає визначення інтелектуального капіталу у межах функціонального підходу. Автор сутність даної економічної категорії розглядає з взяттям до уваги різних аспектів, використовуючи класифікаційні ознаки інтелектуального капіталу (за роллю у виробничо-господарському процесі, за типами, належністю і використанням у виробничо-комерційній діяльності).

Отже, інтелектуальний капітал можна розглядати як сукупність інтелектуальних ресурсів, які створені в результаті творчої діяльності людини, і використовуються суб’єктами підприємництва для досягнення поставленої мети.

Можна зробити висновок стосовно того, що незважаючи на значну кількість праць, які присвячені проблематиці інтелектуального капіталу, сьогодні відсутнє єдине трактування даного поняття. Це, на нашу думку, пояснюється не лише складністю кількісного вираження всіх видів вкладень в інтелектуальний капітал та одержаних від цього результатів, але і швидкою зміною протягом останніх років економічних відносин.

Та варто зазначити, що більшість зарубіжних та вітчизняних вчених розглядають інтелектуальний капітал як поняття значно ширше та виокремлюють його підсистеми, а саме: людський капітал; організаційний; соціальний.

У результаті взаємодії зазначених підсистем досягається одержання доданої вартості залежно від рівня розгляду.

Доцільно відзначити, що в економічній літературі використовують різні класифікації об’єктів права інтелектуальної власності. А загалом можна виокремити такі складові інтелектуальної власності, як: об’єкти промислової власності; об’єкти авторського права; комерційна таємниця.

Своєю чергою, інтелектуальний капітал (індивідуальний і сукупний) на стадії формування залежить від таких чинників, як: природних; економічних; інституційних.

Позитивний вплив окреслених чинників формує інтелектуальний капітал, що охоплює людський капітал і структурний капітал. А широке застосування цих компонентів інтелектуального капіталу під час виробництва і реалізації продукції та послуг забезпечує отримання доходу.

Отже, інтелектуальний капітал є складною економічною категорією, яка має свої специфічні властивості, складну структуру та відіграє важливу роль у примножені прибутків фірми, в економічному зростанні та підвищенні добробуту населення.