Історія/2. Загальна  історія

 

аспірант Грамотенко О.С.

Національна академії державного управління при Президентові України, Україна

 

Соціально-економічні передумови реорганізації аграрної науки СРСР у 1970-х роках

 

Спроби на початку 1960-х років послабити партійну бюрократію, бодай частково обмежити матеріальні привілеї номенклатурної еліти, децентралізувати управління економікою зумовили падіння влади М.C. Хрущова. Гостра критика його економічної політики зобов'язувала нове керівництво СРСР на чолі з Першим секретарем ЦК КПРС Л.І. Брежнєвим розробити власну концепцію розвитку економіки. Почали з сільського господарства, зокрема, з принципів закупівлі продукції: твердого планування, збільшення заготівельних цін, доплат за надплановий продаж, підвищення матеріальної заінтересованості селян. Ці заходи дещо пожвавили сільськогосподарське виробництво, але суттєво вплинути на стан справ не могли. Адже вони не змінювали виробничих відносин на селі, за якими селянин залишався підневільним.

Брежнєвська аграрна політика на початку 1970-х р.була "одностайно" підтримана партійним керівництвом України як єдино правильний шлях, однак сільське господарство не досягло передбаченого рівня. Причини вбачалися у повільній реалізації вказівок, послабленні контролю, зниженні відповідальності за доручену справу, поверховості керівництва.

Реформа мала негативні як економічні, так і політичні наслідки: перервались усталені народногосподарські зв'язки, зросла собівартість продукції, впала дисципліна поставок, почастішали зустрічні мандри одних і тих же матеріалів, сировини і палива. Позбавлення республік права управляти підприємствами на своїй території, насадження централізаторських тенденцій, посилення адміністративно-командних методів управління – все це позбавляло реформу реальних перспектив. Водночас реформатори прагнули послабити прояви місництва, прискорити технічний прогрес [1].

Так як в умовах науково-технічної революції, яка охопила економічно розвинуті країни, наука все більше перетворювалася на безпосередню продуктивну силу. Враховуючи це, керівництво СРСР прагнуло забезпечити розвиток її найважливіших напрямів. Практичну цінність мали наукові здобутки колективів учених у царині сільськогосподарських наук. Вітчизняні селекціонери виводили нові сорти озимої та ярої пшениці, кукурудзи, цукрових буряків, картоплі, винограду. Помітні зрушення відбулися у галузі біотехнологій.

XXIV з'їздом КПРС у 1971 р. було поставлене завдання ‑ «органічно з'єднати досягнення науково-технічної революції з перевагами соціалізму». Але радянському режимові виявилося не під силу належним чином скористатися досягненнями НТР. Відсутність інтелектуальної свободи гальмувала прогрес радянської науки. Згубний вплив на неї справляла також штучна ізоляція вчених СРСР від світового наукового співтовариства.

В Україні кількість науковців у 1980 р. зросла до 200 тис. осіб, хоча у розрахунку на 1 тис. жителів це було значно менше, ніж у Російській Федерації. Рівень матеріально-технічного оснащення союзних наукових установ був значно вищий за республіканський. Набула поширення практика переманювання відомих українських учених на роботу до Москви, Ленінграда, інших міст Росії. Центр ретельно контролював розвиток ключових напрямів науки і не допускав, аби досягнення науковців окремих республік у чомусь перевищували загальносоюзні [2].

Як і в інших республіках СРСР, ефективність роботи вчених в Україні була недостатньо високою. Промислові підприємства, колгоспи, радгоспи не були зацікавлені в негайному впровадженні досягнень науки у виробництво, бо це належним чином не заохочувалося. Між розробкою і впровадженням, як правило, був настільки великий проміжок часу, що «нововведення» встигало і технічно, і морально застаріти. За цих умов учені втрачали інтерес до результатів своєї праці. Наука, особливо фундаментальна, відчувала гостру нестачу коштів[3].

Проте значна кількість наукових новацій, технологій і винаходів не була запроваджена у виробництво. Командно-адміністративний механізм господарювання, перевага екстенсивних шляхів розвитку економіки над інтенсивними призводили до ігнорування всіх цінних ініціатив науковців, досягнення науково-технічної революції. На початок 1980-х pp. лише 10-15% підприємств були механізовані або комплексно автоматизовані. Бюрократичні перепони, ідеологічний диктат не тільки гальмували фундаментальні дослідження, а й породжували несприятливу атмосферу в творчих колективах науковців.

Литература:

1.                      http://udec.ntu-kpi.kiev.ua/lspace/history_ukr_11/schedule.nsf

2.                     http://school.xvatit.com/index.php

3.                     Мицик Ю.А., Бажан О.Г., Власов В.С. Історія України / Навчальний посібник. – К. : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2010. – 595 с.