История/2.Общая история

К.і.н., доцент Тараненко С.П.

Черкаський інститут пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля Національного університету цивільного захисту України

ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ МІСЬКОГО УПРАВЛІННЯ, ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОТИПОЖЕЖНОГО ЗАХИСТУ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

Поширення капіталістичних відносин, ріст промисловості й торгівлі на середину ХІХ ст. у губерніях Південної України вплинули на розвиток містобудування та прискорення урбанізаційних процесів. Водночас у містах Новоросійського краю спостерігалося ускладнення протипожежного стану, ріст кількості пожеж, що складав близько третини від загальноукраїнського показника, а відтак і збільшення збитків від них. Аналогічні негативні тенденції спостерігалися і в інших регіонах європейської частини Російської імперії.

Таким чином, відсутність боєздатних професійних пожежних команд було типовим явищем для невеликих міст Південної України в середині ХІХ ст. [1]. Основна причина такої ситуації крилася у тому, що уряд не створив єдиного джерела фінансування пожежної охорони, поставивши цю проблему в залежність від збору місцевих податків. Оскільки невеликі міста краю стояли в нерівних фінансових можливостях з губернськими містами, то картина щодо організації пожежної справи в регіоні була досить разючою.

Таким чином, складна ситуація в галузі пожежної безпеки населених пунктів України викликала потребу організаційної, кадрової, технічної перебудови професійної пожежної охорони, істотних змін у питанні фінансового забезпечення та поширення діяльності пожежних підрозділів на всі міста. Першим кроком на цьому шляху стало введення у 1853 р. міністерством внутрішніх справ Росії “Нормативної табелі складу пожежної частини в містах” та затвердження штатів пожежних команд для 461 міста держави. Чинність документа поширювалася і на міста Південної України – Одесу, Катеринослав, Херсон, Миколаїв, Олександрівськ, Єлісаветград тощо [12, 13].

На наш погляд, з 1860 р. в Росії розпочалося реформування пожежної справи, яке завершилося у 1873 р. забороною комплектувати пожежні підрозділи рекрутами і переходом на вільне наймання пожежних. Ця реформа була органічно пов’язана із змінами в суспільному устрої держави та стала складовою частиною земської, міської, військової реформ, проведених урядом Олександра ІІ в 60-х – 70-х рр. ХІХ ст. Основними етапами у перебудові пожежної охорони Південної України були:

· надання контролю за пожежною справою у сільській місцевості земствам;

· поширення з 1864 р. на поселення краю обов’язкового земського страхування;

· передача управління пожежною справою в містах міським самоврядуванням;

· створення в міських населених пунктах системи взаємного від вогню страхування;

· організація добровільних та громадських пожежних команд;

· відміна рекрутської служби в професійних пожежних підрозділах.

Реформа підняла рівень боєздатності пожежних частин Південної України. Проте, її проведення зайняло значний проміжок часу й суттєві результати вона дала лише на кінець ХІХ – початок ХХ ст.

На підтримання боєздатності пожежного підрозділу, вчасний виїзд команди по тривозі, збереження в належному стані пожежного обладнання впливала наявність спеціально обладнаних приміщень – пожежних депо. Тривалий час професійні пожежні команди Південної України не мали, за виключенням Одеси та Катеринослава, власних пожежних депо. Підрозділи Слов’яносербська, Павлограду, Перекопу, Новомосковська, Бобринця та інших міст розміщувалися при поліцейських дільницях на з’їжджих дворах, до того ж у погано пристосованих приміщеннях [14]. Така ситуація зберігалася майже в усіх містах Новоросійського краю до 80-х рр. ХІХ ст. Так, поліцейська та пожежна частини м. Вознесенська у 1867 р. розміщувалися на з’їжджому дворі. Пожежний обоз знаходився у непристосованому для нього холодному приміщенні, що у зимову пору року призводило до замерзання пожежних рукавів та води [15, 16]. Таким чином, неефективна система розміщення пожежних підрозділів на з’їжджих дворах, унаслідок неуважного ставлення до цієї проблеми як з боку регіональної, так і місцевої влади не забезпечувала належного функціонування пожежних команд, особливо в зимову пору року.

Якщо пожежі першої половини ХІХ ст. були здебільшого наслідком недосвідченості місцевої влади у справі організації пожежної охорони, то знищення вогнем населених пунктів в 70-80-х рр. переважно зумовлювалося злочинною халатністю губернських правлінь [17, 18]. В огляді Херсонської губернії за 1870 р. зазначалося, що “у Бобринці пожежні інструменти приносять малу користь, оскільки при них немає коней, а у Ольвіополі взагалі немає ні коней, ні інвентарю” [17, 19]. Між тим, великі пожежі у містах Новоросійського краю не припиняли своєї руйнівної дії.

Таким чином, складна ситуація з комплектацією пожежних гарнізонів Південної України змушувала МВС Росії вживати кардинальних заходів. Ще циркуляром за № 44 від 25 квітня 1860 р. міністерство заборонило комплектувати пожежні команди нижніми військовими чинами. Водночас, циркуляром за № 58 від 21 травня 1861 р. були визначені основні засади для створення міських професійних пожежних команд на основі вільного найму [20, 21].

Отже, перехід при комплектуванні професійних пожежних частин на вільне наймання, дав можливість місцевій владі здійснювати відбір майбутніх вогнеборців, що підвищило організованість пожежних команд та припинило протиправні дії рядових пожежних по відношенню до погорільців. У наступні роки авторитет пожежних значно зріс. Праця вогнеборця стала свідомим вибором людини. В Південній Україні з’являються навіть династії пожежних.

Таким чином, процес формування муніципальної пожежної охорони затягнувся на тривалий час. На початковому етапі (50–60 рр. ХІХ ст.) органи міської влади брали участь лише у фінансуванні пожежних підрозділів. До того ж, вільно розпоряджатися пожежними коштами міські управи не могли. Право на використання пожежного капіталу належало виключно МВС.

Другий етап (70–80 рр. ХІХ ст.) характеризувався збільшенням впливу органів міського самоврядування на розвиток пожежної справи в містах. Урядові постанови про створення громадських пожежних команд, надання права міським думам на прийняття обов’язкових протипожежних постанов, відміна рекрутської повинності та переведення пожежних частин на вільний найм створили об’єктивні умови для піднесення пожежної справи в містах Новоросійського краю.

Третій етап (90-ті рр. ХІХ ст.–1907 р.) підготував засади для реорганізації професійної пожежної охорони і переведення поліцейських пожежних підрозділів на громадські. Цей крок остаточно припинив втручання поліцейських чинів в організацію гасіння пожеж і ліквідацію наслідків аварій та безконтрольне використання вогнеборців на сторонніх роботах. Віднині обов’язки керівника гасіння пожежі покладалися виключно на брандмейстера.

ЛІТЕРАТУРА

1. Державний архів Автономної республіки Крим (ДААРК). – Ф. 26. – Канцелярія таврійського губернатора. – Оп. 1. – Спр. 18616. – Організацію протипожежних заходів у губернії за 1852 р.

2. Державний архів Миколаївської області (ДАМО). – Ф. 230. – Канцелярія миколаївського військового губернатора. – Оп.1. – Спр. 1295. – Листування з виконавчим департаментом поліції МВС, Миколаївськими міськими радою і поліцією про штати міської поліції та пожежної команди; штати; табелі за 1846-1852 рр.

3. Кизевветер А.А. Местное самоуправление в России. ІХ-ХІХ вв.: Исторический очерк. – М., 1910. – 530 с.

4. Васильчиков А.И. О самоуправлении. Сравнительный обзор русских и иностранных земельных и общественных учреждений. – Т. 3. – СПб., 1869-1871. – 352 с.

5. Лохвицкий А.В. Губерния, ее земские и правительственные учреждения. – Ч. 1., изд. 2-е. – СПб., 1864. – 154 с.

6. Новиков А. Записки земского начальника. – СПб., 1899. – 240 с.

7. Пажитнов К.А. Городское и земское самоуправление. – СПб., 1913. – 116 с.

8. Страдомский Н.Ф. Города и земства (К вопросу об урегулировании их взаимных отношений). – К., 1905. – 62 с.

9. Веселовский Б.Б. История земства за 40 лет его существования: В 4 т. – СПб.: Изд. О.Поповой, 1914. – Т. 3. – 708 с.

10. Мавричев В.В. Согласование земских экономических мероприятий с деятельностью кооперативов как органов местной самодеятельности населения // Земское дело. – 1912. – № 23.

11. Шимановский П.Б. Земства и кооперация // Вестник кооперации. – 1913. – № 1.

12. Полное собрание законов Российской империи. – СПб.: Тип. ІІ Отделения Собственной его императорского величества канцелярии, 1854. – Т. 28. – Отделение І. – 704 с.

13. Правительственные действия по МВД // Журнал Министерства внутренних дел. – СПб.: Типография МВД, 1855. – Ч. 11. – Кн. 5.

14. Васильчиков А.И. О самоуправлении. Сравнительный обзор русских и иностранных земельных и общественных учреждений. – Т. 3. – СПб., 1869-1871. – 352 с.

15. Херсонские губернские ведомости. – 1867. – № 134 (23 февраля).

16. Новиков А. Записки земского начальника. – СПб., 1899. – 240 с.

17. Обзор Херсонской губернии за 1870 г. Приложение ко всеподданейшему отчету Херсонского губернатора. – Херсон: Типография Губернского правления, 1871. – 56с. + 6 ведом.

18. Ландезєн Ф.Э. К вопросу о борьбе с пожарами в России. – СПб.: Тип. М.Зархина, 1912. – 42 с.

19. Веселовский Б.Б. История земства за 40 лет его существования: В 4 т. – СПб.: Изд. О.Поповой, 1914. – Т. 3. – 708 с.

20. Томас К. К истории пожарного дела в России // Пожарное дело. – 1902. – № 18. – С. 281-282.

21. Хелмовский Н. К вопросу о борьбе с сельскими пожарами // Пожарное дело. – 1902. – № 15. – С. 235-237.