Асистент Маляров О. М.

Бердянський державний педагогічний університет, Україна

Самоосвіта як головна умова професійної компетентності майбутніх інженерів-педагогів

На кожному історичному етапі розвитку суспільства проблема самоосвіти була і залишається актуальною. На даний момент можна виділити ряд причин підвищення ролі самоосвіти в сучасних умовах:

- зростаюча роль освіти забезпечує отримання знань та навчання майбутнього інженера-педагога навичкам самоосвіти;

- індивідуально-особистісний процес перетворення інформації в знання (самоосвіта) стає провідним видом діяльності в сучасному інформаційному суспільстві.

Аналіз наукової педагогічної літератури дає змогу стверджувати, що самоосвіта розглядається як:

- частина освіти, що забезпечує її безперервність протягом усього життя людини;

- складова частина самовиховання, самовдосконалення, саморозвитку особистості.

Вивчаючи проблему самоосвіти майбутнього інженера-педагога доцільно визначити сутність терміну «самоосвіта».

Л. Коган розглядає самоосвіту як цілеспрямовану систематичну пізнавальну діяльність, керовану самою особистістю [1].

В. Щуклина вважає, що самоосвіта – це вид вільної діяльності особистості, що характеризується її вільним вибором і спрямованої на задоволення потреб у соціалізації, самореалізації, підвищенні культурного, освітнього, професійного та наукового рівнів, отримання задоволення і насолоди [3].

Враховуючи різноманітність визначень самоосвіти, можна виділити деякі його істотні ознаки, такі як: самостійний пошук додаткової інформації, набуття знань, продовження розвитку.

Самоосвіті притаманні такі ознаки:

- самоосвіта може мати місце тільки на основі глибоких перспективних внутрішніх мотивів;

- самоосвіта протікає на основі самодіяльності особистості відповідно до її індивідуальних особливостей;

- самоосвіта здійснюється без детального керівництва з боку викладачів;

Самоосвіті, як і будь-якій іншій діяльності, притаманні такі її компоненти:

- мотиваційний;

- організаційний;

- енергетичний.

Усвідомлення себе як особистості, визначення життєвих цілей є головними спонукальними мотивами самоосвіти. Не менше значення має самоорганізація процесу пізнання: вибір прийомів роботи, планування часу, самоконтроль.

Для самоосвіти характерна наявність активних пізнавальних потреб та інтересів, дієве внутрішнє спонукання особистості до їх задоволення, прояв для цього значних вольових зусиль, високого ступеня свідомості і організованості. Проаналізувавши самоосвітню діяльність майбутнього інженера-педагога, було виявлено, що вона виконує ряд притаманних їй функцій:

- екстенсивну (накопичення, придбання нових знань);

- компенсаторну (подолання недоліків навчання, ліквідація «білих плям» у сфері професійної діяльності);

- саморозвитку (вдосконалення своєї свідомості, пам'яті, мислення, творчих здібностей);

- комунікативну (встановлення зв'язків між науками, професіями);

- методологічну (подолання професійної вузькості, добудовування картини світу);

- психологічну (збереження повноти буття);

В процесі самонавчання людина є і суб'єктом, і об'єктом діяльності, що визначає структурні компоненти цієї діяльності. До компонентів самонавчання, можна віднести: власне цілепокладання; внутрішню потребу в самонавчанні, самоорганізації пізнавальної діяльності.

Безпосереднім моментом що спонукає до самонавчання є зміна ставлення майбутнього інженера-педагога до себе і до своєї діяльності, усвідомлення здатності виходити за межі заданого, творчо перетворювати себе [2]. Джерелом самонавчання є прагнення майбутніх фахівців до активної пізнавальної роботи. Оцінка отриманих результатів супроводжується формуванням нового мотиву і завершується постановкою нових цілей.

Принципова відмінність самостійної роботи від самоосвіти полягає в тому, що самостійна робота в основному, збуджується і керується ззовні, тоді як самоосвіта – внутрішніми мотивами, що виходять за рамки навчальних. У деяких ситуаціях, при вирішенні певних проблем самостійна діяльність і самоосвіта можуть настільки тісно переплітатися, що їх дуже важко розвести. Так, Г.М.Коджаспірова [2] визнає наявність рівня абсолютно самостійного навчання і освіти, яке, вийшовши за рамки самостійної регульованої діяльності, більше не потребує керівництва ззовні.

Для успішних занять самоосвітою необхідний певний рівень розвитку пізнавальної активності і самостійності. Самоосвіта припускає наявність умінь до самостійної пізнавальної діяльності. До основних умінь самоосвіти належать:

- вміння прогнозування, яке дозволяє обґрунтувати рішення перспективного характеру, передбачити розвиток ситуації, подумки охопити всю подальшу діяльність;

- вміння планування, що дозволяє враховувати фактор часу, вибирати варіанти, використовувати різні підходи в прийнятті рішень;

- вміння організації, що дозволяє забезпечувати намічені плани;

- вміння обліку, контролю та регулювання, що дозволяє критично оцінювати свої можливості у вирішенні самостійних завдань.

Таким чином, самоосвіта виступає, як одна з вищих форм прояву пізнавальної активності, необхідної для розвитку професійної компетентності майбутніх інженерів-педагогів.

Література

1. Коган Л.Н. Энциклопедия педагогических технологий: Материалы для специалистов образовательных учреждений / Л.Н.Коган. – СПб: КАРО, 2001. – 367 с.

2. Коджаспирова Г.М. Педагогика: практикум и методические материалы: учебное пособие для студентов пед. училищ и колледжей / Г.М. Коджаспирова. – М.: ВЛАДОС, 2003. – 415 с.

3. Щуклина Е.А. Теория самообразования: социологический аспект / Е.А. Щуклина // Общественные науки и современность. – 1999. – №5.