Філософія / 2. Соціальна філософія

Богданова Н.Г.

Українська інженерно-педагогічна академія

СВІТОГЛЯД ЯК СКЛАДОВИЙ ЕЛЕМЕНТ СТРУКТУРИ ЖИТТЄТВОРЧОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Формування самосвідомості особистості стає основою становлення такого елементу структури життєтворчості, як світогляд. Світогляд – це центральна частина, компонент картини світу.

За Д. Леонтьєвим, родовим поняттям по відношенню до поняття світогляду, через який можна підійти до його визначення, є поняття картини світу або образу світу . Це індивідуальна система уявлень, що є у кожної людини, про те, як влаштований світ в різних його деталях.

Світогляд – це центральна частина, компонент картини світу. В картину світу входять різні знання і уявлення, як загальні, так і конкретні. Власне до світогляду відносяться лише генералізації – узагальнені думки або уявлення про будь-який клас об’єктів. Генералізації можна розглядати як одиницю аналізу світогляду і одночасно як критерій відмінності світоглядних думок.

Таким чином, робить висновок Д. Леонтьєв, світогляд можна визначити як ядро індивідуального образу світу, що містить структуровані уявлення про загальні закономірності, яким підкоряється світ, суспільство і людина, а також про характеристики ідеального, досконалого світу, суспільства і людини [132, с. 11-12].

Л. Кривега розглядає світогляд в якості духовного ядра особистості та способу самовизначення людини у світі.

Світогляд визначає горизонт бачення людиною світу, формує її позицію до всіх життєво важливих моментів її буття. До того ж позицію не тільки теоретичну, але й практичну, яка визначає не тільки цілі, ідеали і сенс життєдіяльності індивіда, але й засоби їх реалізації, а також сам спосіб соціальної активності. Для відбиття мінливості, рухливості, змінюваності світогляду особи в даний момент Л. Кривега застосовує поняття «світоглядна орієнтація».

Світоглядна орієнтація особи являє собою смислову конструкцію, обумовлену як дією об’єктивних факторів, так і самобудуванням особи, конструюванням або вибором нею з запропонованих суспільством власного образу і образу світу, соціальної ролі, цінностей та ідеалів [116].

А. Бойко визначає світоглядну орієнтацію особистості як форму її соціокультурного самовизначення, що може здійснюватися або з переважанням соціального аспекту, або як самовизначення в культурі.

У першому випадку домінує орієнтація на діяльну самореалізацію, що супроводжується прагненням до продукування ідеалів та цінностей, коли суб’єкт здійснює своєрідну експансію в світ, нав’язуючи йому свої власні стандарти, а в другому – відбувається орієнтація на життєтворчість, розвиток органічної системи міжособистісного спілкування, створення життєдайного середовища суб’єктивації людини, для якої характерне бачення світу як самоцінного феномена, як своєрідного співрозмовника.

На вибір світоглядних орієнтацій особистості, зазначає А. Бойко, впливають масштабні соціальні процеси, що віддзеркалюються в змісті і механізмах соціалізації; сила соціальних норм, звичаїв, мікросоціальних (регіональних, локальних) установок; діяльність соціальних лідерів, сильних особистостей, які досягли соціального успіху; пропаганда й агітація в засобах масової інформації; індивідуальний досвід людини, її життєва стратегія, конкретна ситуація, що передує світоглядному вибору. В цілому формування світоглядних орієнтацій особистості є безперервним процесом в контексті систематичної зміни об’єктивних умов її життєдіяльності й освоєння нею нових соціальних ролей. При цьому світоглядні орієнтації особистості можуть існувати як у формі її соціальної адаптації, так і у вигляді інтеріоризованих нею установок. Якщо у першому випадку світоглядні орієнтації детермінують індивідуальну поведінку на досягнення соціального успіху, то в другому – світоглядні установки виражають сутнісні характеристики духовного світу людини, її реальну соціальну позицію [21].

Процес життєтворчості, підвалиною якого є світогляд як духовно-спрямовуючий феномен, дозволяє людині відчути себе творчим елементом світобудови, активним історичним суб’єктом, який не просто виконує відчужені суспільні вимоги або споживає суспільні блага, а самостворюється як упорядковуюче, гармонізуюче начало світу. Життєтворчість, яка ґрунтується на світоглядних цінностях і переконаннях, дозволяє людині перетворюватися на особистість, яка є духовним ядром людської життєдіяльності, тобто на основі ціннісно-вольових зусиль визначає здатності людини до свободи, творчості, до формулювання цінностей власного життя, зрештою, до самоповаги і відчуття власної гідності та значимості.

Література:

1.Леонтьев Д. Мировоззрение как миф и мировоззрение как деятельность / Д. Леонтьев // Менталитет и коммуникативная среда в транзитивном обществе / [под ред. В. И. Кабрина и О. И. Муравьевой]. – Томск: Томский государственный университет, 2004. – С. 11-29.

2. Кривега Л. Д. Світоглядні орієнтації особи в умовах трансформації суспільства: Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра філос. наук: спец. 09.00.03 «Соціальна філософія та філософія історії» / Л. Д. Кривега. – Харків, 1999. – 30 с.

3. Бойко А. І. Світоглядні орієнтації пострадянської людини (соціально-філософський аналіз): Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук: спец. 09.00.03 «Соціальна філософія та філософія історії» / А. І. Бойко. – Одеса, 2002. – 19 с.