Філософія / 4.Філософія культури

Довгань О. В., аспірантка

Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв, м. Київ, Україна

Музично-філософська концепція Т. Адорно в контексті європейської музичної культури першої половини XX століття

Протягом всієї історії музична культура, починаючи з античних часів, знаходилася в центрі філософського та естетичного аналізу. Досліджувалися історичний розвиток музики, її особливості та функції, які вона виконує в суспільстві та житті кожної людини. До проблем вивчення музичного мистецтва у своїх теоретичних працях зверталися неодноразово різні філософи, такі як І. Кант, Г.-В.-Ф. Гегель, Ф. В. Й. Шеллінг, А. Шопенгауер та інші. Ця тенденція особливо стала відчуватися у ХХ столітті.

Одним із таких дослідників ХХ століття був – Теодор Адорно (1903-1969) – надзвичайно багатогранна особистість: відомий німецький філософ і соціолог, один з провідних представників Франкфуртської школи, один із засновників соціології музики, музичний критик, композитор, виконавець власних творів. Слід зазначити, що у всіх сферах своєї діяльності, Адорно мав значні досягнення.

Основні ідеї Адорно склалися в рамках Франкфуртської школи, під впливом фрейдизму та ніцшеанства, в традиціях німецької філософської культури, котрі потім трансформувалися під впливом інших соціально-культурних реальностей.

До кінця 20-х років належали перші критичні статті вченого, що стосувалися музичної культури. В їх змісті можна знайти аналогії з драматургією А. Брехта. Однак, слід відмітити, що музично-філософську концепцію Адорно взагалі не можна уявити без урахування соціально-напруженої та творчо-насиченої ситуації, що звісно відобразилася на розвитку музичного мистецтва. Важливо зрозуміти контекст. В цей час для мистецтва в цілому характерна соціально-гуманістична тема. ЇЇ можна прослідкувати у музичній творчості А. Берга, А. Веберна, Г. Ейслера. Взагалі для цього періоду характерні спроби вирішити соціальні протиріччя, і одночасно віра в неможливість їх подолання. Перша половина ХХ століття – хоча і багато в чому трагічна, але і надзвичайно продуктивна, це час появи великої кількості нових ідей і їх боротьба за існування. Характерний пошук внутрішнього зв'язку та тотожності у формах соціологічного мислення між музично-технологічними і соціально-гуманістичними проблемами.

Для європейської та зокрема німецької музичної культури 20-х років була характерна революційність, яка проявлялася у всьому, як в стилістичних, так і технічних тенденціях. Це була зовсім нова для неї якість, яка дала змогу подолати замкненість і можливість відкрити для музики суспільну проблематику. Тільки нещодавно закінчилася війна, і музика разом з іншими мистецтвами постала перед завданням висловити той перелом, який відбувався в думках і почуттях людей внаслідок пережитої катастрофи. Саме у цей час Адорно приходить до розуміння музики як «соціального шифру».

Адорно уважно прислухався до становлення сучасної йому музики ХХ століття, аналізуючи шляхи її розвитку в складний та трагічний час, а також передбачаючи небезпеки, які були закладені в ній.

У своїй музично-філософській концепції Адорно орієнтується на творчість композиторів нововіденської школи - А. Шенберга, А. Берга, А. Веберна. Оскільки саме в їх музичній творчості бачив спроби адекватного розкриття страху і відчаю самотньої людини в сучасному буржуазному суспільстві. Тому будь-яку музичну культуру розглядав виключно в перспективі нововіденської школи як самого передового етапу в розвитку музичного мислення. З цієї точки зору Адорно критикує та не приймає неокласицизм В. Стравінського та П. Хіндеміта, бо вважає, що це лише «реставрація» віджилих музичних форм, в результаті чого відбувається масова стандартизація музичної культури і формування помилкової музичної свідомості, а тому втрачається здатність сприйняття художньої форми як цілого. Такими стали основні положення роботи Адорно - «Філософія нової музики» (1949). Однак, хоча вчений і залишається прибічником нововіденської школи, він намагається досліджувати музику на відповідній історично-критичній стадії її розвитку.

Таким чином, у своїх творах Адорно аналізує сучасний стан європейської музики ХХ століття з соціально-філософської точки зору, неодноразово піднімає питання про функції музичного мистецтва в сучасному суспільстві. Головним у діяльності Адорно було філософське проникнення у суть музичних творів. Він вважає, що філософія може пояснити дійсність через музику. Оскільки, в процесі історичного становлення музичне мистецтво потребує певного досвіду слухання музики та її розуміння, значить це приводить і до її філософського осмислення та висновків. Слід підкреслити, що Адорно був одним із найвпливовіших німецьких філософів ХХ століття.

Література:

1. Адорно Т. В. Избранное : Социология музики. – М. ; СПб. : Университетская книга, 1998. – 445 с.

2. Адорно Т. Философия новой музыки. Пер. с нем. / Перевод Б. Скуратова. Вст. ст. - К. Чухрукидзе. – М. : Логос, 2001. – 352 с.

3. Гальцева Р. А. Самосознание европейской культуры XX века : мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе / Р. А. Гальцева. – Москва : Политиздат, 1991. – 366 с. – ISBN 5-250-01281-7.

4. Гуревич П. Философия культуры. – М. : Nota bene, 2000. – 352 с.

5. Жидков В. С. Искусство и общество. – СПб. : Алетейя, 2005. – 589 с.

6. Соловьева Г. Г. Философия и жизнь. – Ч. 1. – Алматы, 2010. – 432 с.