Діяльність в особливих та екстремальних умовах як психологічна проблема

Л.С. Самойленко, ад’юнкт денної форми навчання ад’юнктури

Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля

Національного університету цивільного захисту України

В умовах сучасного розвитку вітчизняної термінології доводиться вирішувати немало складних проблем: у наукових джерелах одне і те ж поняття має різний об’єм вмісту, що, у свою чергу веде до складності в усвідомленні проблемних питань, до логічної помилки в розумінні. Мета дослідження полягає у конкретизації дефініцій категорійно-понятійного апарату: “особливі” та “екстремальні” умови діяльності.

У вітчизняній науці психологічним проблемам дослідження діяльності працівників ризиконебезпечних професій приділяється значна увага. Зокрема, дослідження щодо психологічного забезпечення діяльності корабельних спеціалістів (М.С. Корольчук), професійного стресу працівників ОВС (О.В. Тімченко), соціально-психологічних основ збереження психічного здоров’я військових (Є.М. Потапчук), психологічних закономірностей адаптації особистості до умов діяльності (О.Р. Охременко), психологічних аспектів саморегуляції рятівників (Г.С. Грибенюк), професійного розвитку фахівців екстремального профілю (В.О. Лефтеров) та ін.

У своїх дослідженнях науковці під час характеристики умов професійної діяльності працівників наводять наступні ознаки: “особливі”, “екстремальні”, “складні”, “важкі”, “ризиконебезпечні”, “емоціогенні”, “сресогенні”, “критичні”, “надзвичайні”, “гіперстресові” тощо. Вже сам по собі цей перелік свідчить про те, що не існує єдиної термінології для опису аналізованих ситуацій.

Термінологічна плутанина в науці призводить до неадекватного трактування ряду законодавчих і нормативно-правових документів, що регламентують діяльність людини в умовах підвищеного ризику для життя. Так, “екстремальні умови” В.Д. Небиліцин визначає як граничні, крайні значення тих елементів ситуації, що у середніх своїх значеннях служать оптимальним робочим фоном або принаймні не відчуваються як джерела дискомфорту; його учень Б.Ф. Ломов – як умови, що потребують мобілізації звичайних “буферних”, а іноді й “аварійних” резервів організму; Л.О. Китаєв-Смик – як межу психологічних і фізіологічних адаптаційних перетворень; К.Д. Шафранська – як умови, несприятливі для діяльності.

У своїх дослідженнях Л.Г. Дика екстремальні умови пов’язує з виникненням у здорової людини “важких станів”, пов’язаних зі значними змінами у психофізіологічному стані людини і рівнем активації функціональних структур мозку. Поглиблення “важких станів” і наростання негативних переживань викликають порушення у психічних процесах (увага, мислення, пам’ять), призводять до зниження ефективності і надійності діяльності людини.

Звичайно, перераховані вище численні варіанти розуміння і визначення екстремальності в чомусь збігаються, перекривають одне одного. Проте, кожний із них відображає, як уже зауважувалось, лише один бік екстремальних умов діяльності.

На думку О.В. Тімченка межа, яка відокремлює “екстремальні” умови діяльності від “особливих”, залишається досить умовною. Крайнім вираженням цієї позиції є тенденція оцінки умов як екстремальних, виходячи тільки з фізичних характеристик стимуляції. Відомою підставою для цього є дані фізіології органів почуттів, серцево-судинної, дихальної і деяких інших систем, що показують близьку до лінійної залежність змін низки показників від інтенсивності діючого екстремального фактора. Проте, чим більш висока за організацією функція людини бореться за критерій, тим менше виражена лінійна залежність зміни її показників від розміру діючого фактора.

Під особливими або екстремальними умовами діяльності В.Л. Марищук і М.І. Наєнко розуміють умови, які знаходяться на межі адаптаційних можливостей або перевершують психічні, фізичні, психофізіологічні резерви людини і ставлять перед нею великі труднощі, зобов’язують її до максимальної напруги сил і можливостей.

За дослідженнями В.І. Лєбєдєва поняття “особливі умови” діяльності справедливе для тих ситуацій, коли діяльність пов’язана з епізодичною (тобто непостійною) дією екстремальних чинників (або з вірогідністю їх виникнення), а екстремальні умови діяльності пов’язані з постійною дією цих чинників. Подібної думки дотримується В.В. Семикін, який вважає, що особливі умови відрізняються від екстремальних меншою інтенсивністю і специфічністю спрямованості на діяльність.

Як зазначає О.Р. Охременко діяльність в особливих умовах розглядається як діяльність за умов впливу стресових подразників високої інтенсивності, при цьому спостерігається зіткнення індивіда зі стресогенними стимулами, формування фізіологічних, поведінкових і суб’єктивних реакцій на них. Основним критерієм, за яким діяльність класифікують як діяльність в особливих умовах є ушкоджувальний вплив стресорів. Крім цього, діяльність цих умовах детермінована параметрами інформаційного середовища, які обумовлюють імовірнісну складову ситуативної невизначеності.

Характеризуючи діяльність в особливих умовах, Б.А. Смирнов наводить загальні закономірності функціонування людей в зазначених умовах: прояв специфічних видів психічної напруги; відбуваються коливання працездатності людей, які залежать від їх індивідуально-психологічних особливостей, наявності інформації про події, що трапляються, рівня підготовленості та “тренованості”, а також розвитку морально-вольових якостей; наприкінці виконання складного завдання в особливих умовах людина розслабляється, втрачає пильність, що може привести до помилок.

Аналізуючи різні підходи до досліджуваної проблеми, ми розглядаємо діяльность в особливих та екстремальних умовах як діяльність за умов дії стрес-факторів підвищеної інтенсивності, що несуть у собі головним чином безпосередню небезпеку для життя та здоров’я її суб’єкта. Від екстремальних особливі умови здійснення професійної діяльності відрізняються: епізодичністю дії екстремальних факторів або високо усвідомлюваною імовірністю їх виникнення; меншою, порівняно з екстремальними умовами, інтенсивністю або потужністю; помірними виявами негативних функціональних станів; включенням у діяльність резервних можливостей організму компенсаторного типу.

Серед стрес-факторів, що створюють зазначені умови діяльності, ми виокремлюємо наступні: кліматичні: температура, магнітні бурі, спека, холод, вологість, киснева недостатність, підвищений вміст вуглекислого газу; технічні: радіочастоти, шуми, вібрації, магнітні випромінювання; фізіологічні: нерухомість, гіподинамія, хвороба, травми; психологічні: інформаційна невизначеність, раптовість впливу, підвищена відповідальність, одноманітність дій, небезпека для життя і здоров’я, дефіцит часу й інформації, напружені стосунки в колективі, складність та незвичайність завдання, наявність перешкод, високий темп роботи, новизна; надзвичайні обставини: небезпека для життя і здоров’я, смерть колег, близьких, рідних.

Отже, спільним для особливих та екстремальних умов діяльності є сам процес впливу негативних факторів діяльності на організм людини та її психіку. Відмінність між ними визначається за періодичністю, частотою або тривалістю впливу зазначених факторів та кількісними характеристиками їх інтенсивності (потужністю, силою впливу тощо). Тривала дія різноманітних стрес-факторів, наявність постійної летальної загрози пред’являють високі вимоги не тільки до рівня професійної підготовленості, але і до психологічних якостей працівників ризиконебезпечних професій.