Городинський С.І.

ДО ІСТОРІЇ РОЗВИТКУ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ В УКРАЇНІ

Буковинський державний медичний університет

м. Чернівці

 

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок з важливими науковими чи практичними завданнями. Вивчення історії сприяє більшому розумінню сутності фізичної реабілітації, використаних в ній засобів та методів. Простеживши за етапами історії можна знайти нові шляхи розвитку.

Фізичні вправи та масаж з лікувальною метою застосовувалися ще у стародавні часи. У рукописах, написаних у Китаї та Індії за 3000-2000 років до нашої ери, викладено питання застосування дихальних вправ,пасивних рухів, масажу при захворюваннях внутрішніх органів та опорно-рухового апарату.

У шостому столітті у Китаї вперше був створений державний медичний інститут, де студентам, як обов`язкова дисципліна, викладався лікувальний масаж. В наступних сторіччях, у зв`язку із загальним занепадом природознавчих наук, відомостей про застосування фізичних вправ у лікарській практиці немає.

Епоха Відродження характерна розвитком біологічних наук. Серед численних робіт того часу відзначається трактат італійського вченого Меркуріалюса «Мистецтво гімнастики»(1556). У ХVIII ст. почали більше уваги приділяти лікуванню рухами, виникла лікарська гімнастика. Було видано значні роботи Фуллера «Медична гімнастика» і Ж.Тіссо «Медична та хірургічна гімнастика»(1780). У ці часи в Росії з`являються роботи, що розкривають значення фізичних вправ у боротьбі за здоров`я підростаючого покоління (М.В. Ломоносов, І.І. Бецькой, А.П. Протасов).

ХIХст. відзначилось становленням шведської системи лікарської гімнастики П.Лінга (1776 – 1839), який заснував у 1813 р. у Стокгольмі перший у Європі інститут гімнастики і масажу, де готували педагогів фізичного виховання та медиків керівників з лікарської гімнастики. Незважаючи на недоліки гімнастика П.Лінга сприяла поширенню цього методу лікування і масажу не тільки у Європі, але і на інших континентах, та виникненню нових систем лікарської гімнастики – Брантинга, Картеліуса, Муррея та інших. Перший кабінет лікувальної гімнастики у Росії було відкрито у 1830р. [ 3 ].

Аналіз останніх досліджень та публікацій. На сьогоднішній день існує достатньо літератури присвяченої медичній реабілітації, де автори простежили за історією розвитку, формуванням цього напрямку. Але не достатньо джерел, в котрих розглядуються історичні моменти фізичної реабілітації і саме в Україні. Адже велика кількість вчених працювали над різними питаннями, котрі торкались лікувальної фізичної культури (ЛФК), масажу і т. інш.

Формулювання цілей статті (постановка завдання): проаналізувати виникнення і розвиток фізичної реабілітації в Україні.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням здобутих наукових результатів. У 60-80-ті рр. минулого сторіччя наукова думка та практичні дії вітчизняних вчених випереджали зарубіжних в області лікувальної гімнастики.

Підтвердженням цього є фундаментальна доповідь учня М.І. Пирогова професора ХЛ. Гюббенетана святковому зібранні Київського університету у 1854 р. “Про значення гімнастики у житті людини і народів”; видання у 1865 р. газети, присвяченої питанням лікувальної гімнастики [ 3].

В останні десятиліття минулого сторіччя нашими вченими було закладено фундамент наукового обґрунтування впливу масажу на організм, зведено у систему його прийоми, розроблено показання і протипоказання до застосування, у тому числі й у спорті. Започатковано курси з масажу, а в Одесі Ф. Гребнером — інститут механотерапії і лікувальної гімнастики. Цим закладам належить значна роль у поширенні масажу і гімнастики в країні. В.С. Піруський лікар Харківського медико-механічного інституту перший розробив вчення про «мототерапію», що було до того часу відсутнє в усіх системах лікувальної гімнастики, і використовував її разом з природними чинниками і працею. Цей комплекс лікування фізичними засобами став основою майбутньої системи відновного лікування.

Лікарі Харківського медико-механічного інституту А.Н. Гейманович, В.Д. Чаклін, Ф.В. Лукашевич та інші під керівництвом М.І. Ситенка, зважаючи на досвід лікування фізичними вправами разом з фізіотерапією та працетерапією 3892 хворих з промисловими та військовими травмами у 1910-1916 рр., започаткували методику сучасного лікування травм фізичними методами. Суттєвий внесок у теорію і практику відновних методів лікування зробили український професор В.К.Крамаренко, який видав «Посібник з масажу і лікарської гімнастики» у 1911 р., та співробітники інституту фізичних методів лікування у Севастополі.

За десятиріччя було створено понад двадцять інститутів фізіотерапії, у тому числі три в Україні: Одеський, Чернігівський, Феодосійський. Інтенсивно розвивалися наукові дослідження і підготовка кадрів з фізіотерапії. У 1923 р. почали видавати науково-практичний журнал «Курортное дело», який згодом змінив свою назву на «Вопросы курортологии, физиотерапиии лечебной физкультуры». У 1928 р. видано двотомний посібник з фізичних методів лікування.

У 1921 р. вийшла державна постанова про організацію будинків відпочинку. Це дало поштовх для впровадження у лікувальну практику курортно-санаторних закладів лікувальної фізичної культури. В.В. Гориневський, І.М. Саркізов-Серазіні, І.А. Богашев видають у 1923 р. та у 1926 р. посібники з лікувального застосування фізичної культури. В.В.Гориневський був організатором і керівником першої у Радянському Союзі кафедри фізичного виховання у Самарському університеті, а І.М. Саркізов-Серазіні — першої кафедри лікувальної фізичної культури у Московському інституті фізичної культури .

Плідно працюють фахівці у Слов'янську — Т.Р. Нікітін, в Одесі — Я.Й. Камінський. Останній у 1924 р. видав книжку з лікувальної гімнастики і через три роки організував науково-дослідну лабораторію, що пізніше була перетворена на філію Українського інституту фізкультури. У 1932 р. Я.Й. Камінський почав вести курс лікувальної фізичної культури у медичному інституті, який у 1934 р. реорганізувався у першу в Україні кафедру з цієї дисципліни. Продовжувачем його справи став академік О.Ю. Штеренгерц, автор понад тисячі наукових праць, який створив школу лікарів та методистів з лікувальної фізичної культури.

Глибокі та всебічні наукові дослідження і клінічні спостереження сприяли розкриттю механізмів лікувальної дії фізичних вправ та масажу і розробці науково-обґрунтованих окремих методик їх застосування у комплексному лікуванні. Це велика заслуга І.М. Саркізова-Серазіні, В.М. Мошкова, Е.Ф. Древінг, В.В.Гориневського,Б.О.Івановського,В.К.Добровольського, О.Ф. Каптеліна та ін. Свій вагомий доробок зробили і українські вчені О.А. Шейнберг, О.Ю. Штеренгерц, О.В.Кочаровська, Л.І.Фінк, а також працівники науково-дослідного інституту фізкультури у Харкові. Науковці і практики напрацювали курс з вивчення і використання комплексного, найбільш ефективного методу лікування із застосуванням лікувальної фізичної культури, лікувального масажу, фізіотерапії і клімато-терапевтичних процедур.

У повоєнні роки розширилося застосування лікувальної фізичної культури при таких захворюваннях як інфаркт міокарду, оперативних втручаннях на серці, легенях, судинах, мозку, опіковій хворобі. У 1950 р. почали створюватися лікарсько-фізкультурні диспансери. Теорія збагатилася працями професорів В.М. Мошкова, С.М. Іванова, В.Є. Васильєвої, С.М. Попова, С.В. Хрущова (Москва), Д.А. Винокурова, О.Г. Дембо, В.К. Добровольського, В.П. Правосудова (Ленінград), О.Ю.Штеренгерца (Одеса),В.М.Максимової (Харків), Т.О. Третилової (Львів), О.В. Кочаровської, В.Т. Стовбуна, Г.Й. Красносельського (Київ). Професор Г.Й. Красносельський (1900—1969) підготував багато науковців з цього фаху, найяскравішими серед яких є організатор Київського науково-дослідного інституту медичних проблем фізичної культури професор І.В. Муравов та заслужений працівник вищої школи України професор Г.В. Полеся.

Наданий ряд фізичних методів, які ефективні в реабілітації неврологічних хворих після ішемічних порушень мозкового кровообігу і травм периферичних нервів верхніх кінцівок. Фізіотерапія в даному випадку була направлена на поліпшення мозкової гемодинаміки, зниження м'язового гіпертонусу, зменшення астенічних проявів. Фізіотерапевтичні процедури - лікувальну гімнастику в басейні, масаж, СМТ по методиці електросну на область проекції призначали через 3 – 4 тижні після гострого періоду ішемії мозку. Була розроблена програма реабілітації хворих з пошкодженнями плечового сплетення, і після реплантації крупних сегментів верхньої кінцівки. Також перспективно застосовується фізіотерапія у хворих з ендокринними захворюваннями ( цукровий діабет, ожиріння) [ 1 ].

Захворювання суглобів зустрічаються надзвичайно часто і можуть приводити до часткової або повної втрати працездатності. Причиною поразки суглобів можуть бути інфекції,травми,зміна реактивності організму, процеси старіння і деякі інші. У тканинах суглобів розвиваються запальні зміни, або поєднання тих і інших. Разом з лікарською терапією достатньо широко використовується лікувальна фізкультура, яка найбільш ефективна в підгострій і хронічній фазі захворювання суглобів. У Кримському державному медичному університеті ім. Георгіївського розроблена програма ЛФК при захворюваннях суглобів верхніх кінцівок. Комплексна програма по лікуванню даного захворювання виявилася достатньо успішною.

У Києві у 1969 р. відкрився науково-дослідний інститут медичних проблем фізичної культури,що проіснував до 1986 р., а в 1993 р. відновлений та реорганізований у Державний науково-дослідний інститут проблем фізичної культури і спорту.

У Київському інституті удосконалення лікарів відкривається кафедра фізичної реабілітації мануальної терапії, а в областях — реабілітаційні лікарні, центри та відділення. Важливим заходом для подальшого розвитку лікувальної фізичної культури, реабілітації в Україні,підготовки висококваліфікованих фахівців було створено у 1994 р. спеціалізованої Ради із захисту докторських дисертацій у Дніпропетровській державній медичній академії і заснування журналу “Медична реабілітація, курортологія, фізіотерапія”.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку. Фізична реабілітація застосовувалась ще в стародавні часи, але не мала ще такої назви. Літературні джерела говорять проте, що на Заході з’являється цей профілактичний напрямок, наприклад гімнастика Лінга, лікарська гімнастика Фуллера, у Стокгольмі - перший інститут гімнастики і масажу. Аналіз досліджень висвітлив і деякі аспекти зародження та становлення фізичної реабілітації у нас на Батьківщині. Наукова думка та практичні дії вітчизняних вчених випереджали зарубіжних в області лікувальної гімнастики. Підтвердженням цьому є роботи таких вчених: Пирогова М.І. “Про значення гімнастики у житті людини і народів ”, Крамаренко В.К. “Посібник з масажу та лікарської гімнастики”. Велике значення має робота В.С.Пруського, він перший розробив вчення про мототерапію. Майбутні дослідження будуть направлені на подальше вивчення фізичної реабілітації в Україні. Це дасть глибоке і цілісне уявлення про її розвиток на території нашої країни.

Література

1. Возникновение, становление и развитие ЛФК в мире и в России// Лечебная физическая культура: Учеб. /Под ред. С.Н. Попова.- М.: Академия, 2004. – Гл.1. – С. 5 – 13.

2. Васильева В. // Лечебная физическая культура: Учеб. / Под ред. В.Е. Васильевой. – М,: Физкультура и спорт, 1970. – Гл. 1. – С. 5 – 20.

3. Дунаев И.В. К истории массажа. Основы лечебного массажа: Учеб. пособ. // И.В. Дунаев. – М.: Маркетинг, 2000. - С. 3.

4. Дубровский В.И. Краткая история возникновения и развития лечебной физкультуры. Лечебная физическая культура: Учеб. /Дубровский В.И. – М.: ВЛАДОС, 1999. – Гл. 1. – С. 6 – 12.

5. Епифанов В.А. Краткий исторический очерк развития ЛФК и массажа Лечебная физическая культура и массаж: Учеб. / В.А. Епифанов –М.: ГЭОТАР – МЕД, 2004. - С. 6 – 12.

6. Мухін В.М. Історія лікувального застосування фізичних вправ та масажу. Становлення реабілітації. Фізична реабілітація. / В.Мухін В.М. – К.: Олімп. літ., 2005. – Розд.1 – С. 5 – 15.