Економічні науки/14. Економічна теорія

Д.е.н. Савицька Н.Л.,

К.е.н. Ушакова Н.Г.,

Аспірант Андросов В.Ю.

Харківський державний університет харчування та торгівлі, Україна

Роль знань в адаптаційній поведінці суб’єктів господарської діяльності

Формування економіки знань переводить господарську систему від об’єктивної (матеріалістично-раціональної) основи індустріальної економіки у сферу нарощення її суб’єктності. Перехід до нового шостого технологічного укладу, що розгортається в розвинених країнах, ґрунтується на зростаючій ролі інформаційно-комунікаційних технологій, які визначають характер інформаційно-мережної взаємодії між економічними суб’єктами. Особливостями економіки в цих умовах є: швидке старіння технологій і продуктів; віддача від впровадження технологій (відбувається не відразу), знання як основа господарської діяльності. Для того, щоб розвивалися суспільство і економіка, потрібний постійно створюваний обсяг знань. Тільки у знаннях дані розмежовуються і перетворюються на інформацію, засоби організації виробництва та економічних стосунків різних суб’єктів.

Знання формуються шляхом узагальнення та агрегування результатів як когнітивної, так і практичної діяльності суб’єкта, їх адаптації ціннісному контексту життєдіяльності. Тобто знання завжди суб’єктні, бо їх набуття та визнання залежить від людини, наділеної волею, духовністю, творчістю, культурою, тобто всіма ознаками і атрибутами, які дозволяють осмислити, усвідомити відомі дані, творчо переробити інформацію, одержати нове знання. Поряд з цим знання складають органічну єдність із культурою в широкому значенні цього слова, тобто процесом відтворення другої природи людини. Отже, можна сказати, що знання також мають суспільну природу.

Знання відносяться до обмежених ресурсів. Пропозиція знань еластична, вище нуля і залежить від стану економіки, від політичних і соціальних факторів. Знання мають ті ж характеристики, що й будь-яке інше суспільне благо. Товарні властивості знань особливі: покупці точно не знають, які знання вони набувають, а якщо цими знаннями володіють, то вже не потребують покупки. Більш того, знання часто бувають неявними і не піддаються вербальному опису. Це означає, що їх неможливо передати як інформацію, попередньо закодувавши або скопіювавши. Такі знання звичайно освоюються дослідним шляхом або в процесі самовиробництва. Крім того, знання за своєю природою швидко морально старіють.

Знання, інформація та дані виступають взаємопов’язаними поняттями. В. Макаров та Г. Клейнєр співвідносять ці поняття у наступній ієрархії: дані Þ інформація Þ знання, поклавши в основу ступінь осмислення та глибини їхньої переробки [1]. Знання очолюють вказану піраміду, оскільки означають глибоке розуміння предмету пізнання і можливість використання відомих даних для оцінки нової інформації. Тоді як інформація має ознаки самостійності та відокремлюваності як від виробника, так і від споживача. Відповідно до означеної точки зору, знання являють собою узагальнені, концентровані та гармонізовані між собою дані, олюднену, усвідомлену, внутрішньо скоординовану та структуровану інформацію.

Відповідно до концепції Р. Аккофа, знання є перекидним містком між минулим, що утворилося із даних й інформації та майбутнім, що настане завдяки розумінню. Цей процес у свідомості людини розгортається за такою схемою: дані Þ інформація Þ знання Þ розуміння Þ мудрість [2]. У даній схемі вершиною піраміди є не самі знання, а мудрість, спрямована у майбутнє.

Проте дія не завжди реалізується завдяки усвідомленому знанню – інколи її визначає й неусвідомлене, неявне знання, наприклад, інтуїція. У першому випадку процес діяльності розгортається за сценарієм: дані Þ інформація Þ знання Þ рішення Þ дія. Перехід від знань до дії опосередкований рішенням, у якому відображено співставлення альтернативних варіантів використання знань у діяльності на підставі раціональності суб’єкта. У другому людина керується інтуїцією та діє несвідомо, або спираючись на відомий досвід, або евристики, відповідно, здійснення діяльності відбувається за схемою: дані Þ знання Þ дія.

Таким чином, що більш виражений та різнорідний характер має раціональність суб’єкта, то довший ланцюжок прийняття рішення, іншими словами, процедура прийняття рішення залежить від раціональності суб’єкта, яка в свою чергу залежить від різних типів її обмежень. Останні дослідження у царині поведінкової економіки ґрунтуються на обмеженій раціональності Г. Саймона та теорії перспектив Д. Канемана і А.Тверскі.

Традиційна економіка розподіляє обмежені ресурси відповідно до обраних цілей у сфері виробництва та реалізації матеріального продукту, оскільки рідкісність проявляється у матеріальному, часовому, просторовому обмеженні. В економіці знань рідкісність пов’язана із рецептивними та когнітивними можливостями людини спожити пропонований продукт. В індустрії формування свідомості людини (у медіа-просторі, освіті, індустрії розваг) дефіцитними стають «вуха та очі» споживачів. Культура впливає на економіку та сама підкорюється економічним законам шляхом переведення суспільних благ у економічні через механізм авторського права та інтелектуальної власності [3, с. 19–28]. Індустріалізується освіта, перетворюючись на гравітаційний інвестиційний центр, який, як уже зазначалось, притягує значні ресурси у формування людського капіталу впродовж всього життя. «Уже зараз на перепідготовку фахівців у США приділяється 15-20% робочого часу» [4, с. 59], оскільки для забезпечення конкурентоспроможності країни післядипломне підвищення кваліфікації має суттєве значення.

Потенціал знань та творчості людини-виробника стає особливо актуальним в умовах асинхронних змін зовнішнього середовища господарської діяльності та адаптації до них господарської поведінки людини, коли без творчої ініціативи неможлива організація господарства. Творчість із феномену елітарної культури перетворюється на феномен господарської культури, де виступає невід’ємним елементом і повсякденного, і господарського життя, управління, політики, займаючи все більший простір життєдіяльності людини. Особливість економіки знань полягає в тому, що її ключовий ресурс – знання – на відміну від усіх інших ресурсів не має вичерпності й, поглинаючись у споживанні, забезпечує зростання суспільної цінності. Крім того, знання є ресурсом, що невіддільний від людини, сприяє її самозбагаченню та формуванню стійких евристик, що сприяють адаптаційній поведінці в умовах перманентних змін інституційного середовища господарської діяльності.

Література:

1. Макаров В. Микроэкономика знаний / В. Макаров, Г. Клейнер. – М. : ЗАО «Издательство «Экономика», 2007. – 204 с.

2. Аккоф Р. Планирование будущего корпорации / Р. Акофф. – М.: Прогресс, 1985. – 327 с.

3. Долгин А. Манифест новой экономики. Вторая невидимая рука рынка / А. Долгин. – М. : «АСТ», 2010. – 256 с.

4. Нариньяни А. Знание как особая форма незнания [Электронный ресурс] / А. Нариньяни. – Режим доступа: <http://viperson.ru/wind.php?ID=514365&soch=1>.