Розробка та реалізація стратегії розвитку підприємства в управлінні зовнішньоторговельними операціями

Папка Роман Володимирович

Вступ. В умовах сьогодення, коли підприємства в управлінні зовнішньоторговельними операціями змушені боротися за своїх споживачів, конкуруючи зі світовими лідерами в різноманітних сферах діяльності, питання вибору стратегії розвитку підприємства набуває особливої актуальності. Адже постійний прогрес потребує створення принципово нових стандартів організації і ведення успішного бізнесу.

Визначення стратегічного напряму розвитку підприємства, яке має широкий асортиментний ряд, ускладнено визначенням напрямів діяльності, які можуть бути найбільш перспективними з позицій прибутковості, перспектив розвитку ринку, зростання вартості активів тощо.

Процес прийняття та виконання стратегічних рішень, центральна ланка якого — стратегічний вибір, що ґрунтується на зіставленні власного ресурсного потенціалу з можливостями та загрозами зовнішнього середовища, у якому діє підприємство, називається стратегічним управлінням.

Концепція стратегії розвитку підприємства має визначальне значення для утримання або завоювання позиції підприємства в галузі, ринкової поведінки і сфери інтересів бізнесу. Крім цього, стратегія — це основа для прийняття важливих рішень у веденні бізнесу, наприклад: вибір споживчих груп або окремих споживачів для задоволення їхніх потреб; вибір найбільш ефективних з урахуванням ресурсів та витрат технологій і виробничих процесів; визначення оптимальних обсягів виробництва і місця розташування підприємств; спроби добитися вищої конкурентоспроможності; використання нових ринкових альтернатив тощо.

Визначення конкретного варіанта стратегії розвитку підприємницької діяльності та засобів його реалізації — досить складна проблема наукового прогнозування. Вона органічно пов'язана з пошуком нових імпульсів активізації технологічного оновлення та розвитку, з особливостями внутрішніх накопичень і залученням зовнішніх засобів для інвестицій та інновацій у виробничий процес.

Стратегія розвитку складається з багатьох конкурентоспроможних дій та підходів, від яких залежить успішне управління підприємством. Менеджери (керівники) розробляють стратегії для того, щоб визначити, в якому напрямі буде розвиватися підприємство і як воно буде діяти. Вибір конкретної стратегії означає, що з множини шляхів розвитку і способів дій, які відкриваються перед підприємством, приймається рішення вибрати один, у якому воно буде розвиватися. Без стратегії у керівництва немає продуманого плану дій, немає єдиної програми досягнення бажаних результатів.

Зробити стратегічний вибір означає об'єднати бізнес-рішення і конкурентні дії в єдине ціле.

Сутність стратегії розвитку підприємства в управлінні зовнішньоторговельними операціями. Ефективність роботи на ринку визначається якістю планування та прогнозування, на яких базується визначення стратегії розвитку організації. Стратегія – це один із декількох наборів правил прийняття рішень відносно поведінки організації. На думку В.В. Селезньова, стратегія – це формування й реалізація цілей і задач організації-виробника по кожному ринковому сегменту для здійснення виробничо-комерційної діяльності у повній відповідності з ринкою ситуацією та можливостями організації [39].

Стратегія завжди пов’язана з розвитком. Розглядаючи зміст поняття "розвиток", Л.Г. Мельник визначив його як незворотну, спрямовану, закономірну зміну системи на основі реалізації внутрішньо притаманних їй механізмів самоорганізації [19]. Таким чином, основними властивостями розвитку є незворотність, спрямованість, закономірність, а також впорядкованість та активна роль внутрішніх механізмів самоорганізації [19].

Поняття "розвиток підприємства" розглядається в науковій літературі у 1950-х рр. У той час організаційний розвиток вважався специфічною стратегією системних змін, спрямованою на підвищення ефективності діяльності організації за рахунок удосконалення управління організаційними процесами, структурами і культурою. У 60-70-х рр. ХХ ст. вивчення організаційного розвитку фокусувалось на удосконаленні внутрішнього функціонування організації шляхом покращення комунікацій, уточнення організаційних ролей, створення команд тощо.

На підприємствах, в яких стратегія функціонування відсутня або нечітко сформульована, розвиток носить еволюційний характер. Відповідно, у компаніях, що діють згідно із стратегічним планом, розвиток відбувається революційно. Г. Мінцберг зазначав, що стратегічне управління має місце лише в тих організаціях, які готові йти на революційні зміни [21].

Таким чином, стратегічне управління надає організації спрямованості розвитку, але періодично призводить до організаційних криз. Л. Грейнер сформував модель розвитку організації через послідовність кризових точок. Він виділив п'ять стадій організаційного розвитку, які відокремлюються між собою організаційними кризами. Шлях підприємства з однієї стадії розвитку в іншу лежить через подолання відповідної кризи даного перехідного періоду.

Оскільки розвиток організації є незворотнім процесом, то необхідність змін рано чи пізно виникає, незалежно від того, якої ідеології розвитку дотримується підприємство, яка парадигма управління визначає пріоритетні напрямки його функціонування.

Отже, розглянувши зміст понять "стратегія" та "розвиток", можна зробити висновок, що вони тісно пов'язані між собою. На мою думку, стратегія розвитку підприємства може бути визначена як довгостроковий план, який містить комплекс рішень щодо вибору напрямку розвитку підприємства, визначення його основних цілей, а також моделі дій щодо формування та ефективного використання його потенціалу і дає можливість створення сприятливих внутрішніх та зовнішніх умов для успішного подолання основних стадій розвитку.

Від того, як будуть здійснюватися зміни, залежить ефективність функціонування організації та її існування в цілому. Існування та розвиток підприємства у сучасних умовах зумовлює необхідність використання основних положень стратегічного менеджменту і формулювання чіткої стратегії розвитку.

Методичні підходи до оцінювання ефективності управління розвитком підприємства. Існуючі сьогодні методики оцінки ефективності розвитку підприємств не орієнтовані на процес управління цим складним полісистемним утворенням, а виступають лише інструментом одномоментної фіксації досягнутого рівня ефективності.

В науковій літературі існує безліч динамічних методів визначення ефективності, що можна згрупувати в рамках таких основних підходів [25]:

¾ підходу, що визначається шляхом співставлення результату одержаного в процесі діяльності, з витратами, які пов'язані з досягненням даного результату (витратний підхід);

¾ підходу, що визначається шляхом співставлення одержаного результату до встановлених цілей (цільовий підхід).

Певний вчений [17] зазначав такі основні фактори цільової ефективності:

¾ відповідність запланованих цілей вимогам зовнішнього середовища, можливостям підприємства та інтересам персоналу;

¾ сила та спрямованість мотивацій, які стимулюють членів організації до досягнення цілей;

¾ адекватність вибраної стратегії поставленим цілям;

¾ обсяг та якість ресурсів, які використовуються.

Вчений [7] підкреслює, що використання цільового та витратного підходів дає змогу визначити лише ефективність поточного функціонування підприємства, а аспект розвитку в умовах конкурентного середовища залишається без розгляду. В зв’язку з цим було запропоновано потребний підхід до визначення ефективності, що являє собою відношення цілей до потреб, ідеалів для підприємства.

Для визначення оптимального підходу до оцінювання ефективності управління розвитком з врахуванням існуючих статичних та динамічних методів доцільно застосувати чотиривимірну матрицю «ціль-спосіб-ресурс-час», яка розкриває ключові параметри розвитку підприємства (рис. 1.7). За допомогою цієї матриці можна визначити вектор ефективного розвитку підприємства, що полягає в максимізації результатів (цілей), мінімізації часових витрат на їх досягнення, економії ресурсів, а також спрощенні способів досягнення цільових орієнтирів.

Концептуальна матриця управління розвитком підприємств «ціль-спосіб-ресурс-час» поглиблена системою двохвимірних матриць типу: ціль-спосіб, ціль-час, спосіб-ресурс, ресурс-час. На основі відповідних значень матриць існує можливість з’ясувати не тільки вектор успішного розвитку, але й ефективність управління окремою запланованою чи проведеною зміною.

Серед вітчизняних науковців поширена думка, що відповідно до вектору розвитку можна визначити ступінь його ефективності. Підхід на основі характеру змін базується на поєднанні інтенсивного та екстенсивного видів розвитку. Найбільш значущою методикою такого підходу можна вважати доробок Петухова Р.М. Автор зазначає, що інтенсивний розвиток характеризується залученням передових технологій, інновацій, оптимізації виробничих процесів, а обсяги діяльності збільшуються за рахунок зростання її ефективності. В свою чергу, екстенсивний розвиток відрізняється збільшенням обсягів діяльності на основі залучення додаткових ресурсів. Пріоритетним визнається інтенсивний тип розвитку підприємств, що забезпечує більш повне задоволення потреб суспільства без зростання обсягів необхідних ресурсів. В моделі Петухова Р.М. [31] основними критеріями оцінки ефективності розвитку є індекси:

¾ І_вп, виробництва(реалізації) продукції - співвідношення досягнутого рівня виробництва та його базової величини;

¾ І_св, сукупних витрат на виробництво(реалізацію) - співвідношення досягнутого рівня витрат та його базової величини;

¾ І_еф, рівень економічної ефективності - співвідношення досягнутих результатів та витрат на їх досягнення;

¾ d_еф, співвідношення ефективності та валових витрат.

Моделі розвитку підприємств наведені в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1

Моделі розвитку підприємств

Тип розвитку підприємства	Критерії розвитку
1	2
Інтенсивний, найбільш прогресивний розвиток
	Івп > 1	Ісв < 1	Іеф > 1	dеф > 1
Інтенсивний (прогресивний) розвиток
	Івп > 1	Ісв = 1	Іеф > 1	dеф > 1
Переважно інтенсивний прогресивний розвиток
	Івп > 1	Ісв > 1	Іеф > 1	dеф > 1
Переважно екстенсивний мало прогресивний розвиток
	Івп > 1	Ісв > 1	Іеф > 1	dеф < 1
Екстенсивний регресивний розвиток
	Івп > 1	Ісв > 1	Іеф < 1	dеф < 1
1	2
Екстенсивний стабільний (регресивний) розвиток
	Івп > 1	Ісв > 1	Іеф = 1	dеф < 1

Джерело: складено автором на основі [31]

За допомогою наведеної методики існує можливість оцінити ефективність розвитку, але не можливо визначити ефективність управління. Складність полягає в тому, що управління може бути ефективним навіть за умови екстенсивного розвитку в зв’язку з наявними умовами зовнішнього середовища, на які підприємство не спроможне впливати. З іншої сторони при інтенсивному розвитку управління може бути також недостатньо ефективним, так як підприємство не досягає максимального використання власних потенційних можливостей.