Діагностика та лікування стоматологічних захворювань, які найбільш часто зустрічаються в практиці сімейного лікаря

Бойко Г.Г., Фесенко В.І.

ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗУ»

РЕЗЮМЕ. Для багатопрофільної підготовки сімейного лікаря надзвичайно важливими є питання діагностики та лікування захворювань слизової оболонки порожнини рота, особливо ті, що можуть з часом трансформуватись в злоякісні новоутворення. В нашій роботі ми звертаємо увагу на стоматологічні захворювання, які найбільш поширені в практиці сімейного лікаря.

SUMMARY. The for multidisciplinary training of the family doctor are extremely important issues of diagnosis and treatment of diseases of the mucous membranes of the oral cavity, especially those that may eventually transform into malignant neoplasms. In our work, we focus on dental disease that is most common in the practice of family doctor.

В зв’язку з реформуванням в системі охорони здоров’я України важливого значення набувають діагностика захворювань та лікувально-профілактичні заходи на етапі амбулаторно-поліклінічної допомоги. В умовах первинної ланки та особливо в закладах охорони здоров’я, розташованих у сільській місцевості для покращення медичної допомоги зростає роль сімейного лікаря. Головною метою роботи якого є забезпечення безперервної та кваліфікованої первинної медико-санітарної допомоги кожній людині, незалежно від віку, статі, сімейного статусу..

Дані чинники обумовлюють необхідність багатопрофільної підготовки сімейного лікаря, в тому числі і з питань діагностики та тактики ведення хворих, які звертаються зі скаргами на прояви захворювань в ротовій порожнині. Проте слід зазначити, що в учбових програмах по підготовці сімейного лікаря недостатньо виділяється годин для вивчення захворювань слизової оболонки порожнини рота (СОПР) та передраків щелепно-лицевої ділянки.

В нашій роботі ми звертаємо увагу на стоматологічні захворювання, які найбільш поширені в практиці сімейного лікаря.

Предраки щелепно-лицевої ділянки.

Важливим розділом сучасної медичної науки і практики є захворювання СОПР та губ. Під постійним впливом зовнішніх та внутрішніх факторів, СОПР та червона облямівка губ є місцем проявів різного роду захворювань, в тому числі, і онкологічних.

Діагностика та лікування онкологічних захворювань на ранніх етапах у хворих представляє деякі труднощі, так як пухлини щелепно-лицевої ділянки відрізняються як великою різнорідністю морфологічної будови, так і клінічними проявами і в теперішній час ні в кого не виникає сумніву про взаємозв’язок більшості патологічних процесів на СОПР з хворобами різних органів, порушенням обмінних процесів, діяльністю нервової системи, змінами імунного статусу та ін..

Розвиток раку – процес тривалий та часто йому передумовлюють передракові стани.

Вивчення передракових захворювань – одна із найбільш актуальних проблем в основі ланки медичної профілактики.

І як досить часто буває з захворюваннями, які знаходяться на межі декількох спеціальностей, патології СОПР не завжди приділяють достатньої уваги, як стоматологи, так і лікарі інших спеціальностей.

Термін «передрак» вперше описано в роботах Дюбрейля, і він визначає зміни, які можуть привести, але не обов’язково приводять до раку.

В широкому змісті під поняттям «передрак» мають на увазі всі хронічні процеси, доброякісні новоутворення та інші; в вузькому сенсі – поняття «передрак» - це специфічні зміни в епітелії: порушення процесів кератинізації по типу гіпер – і діскератозу, атипове ороговіння, втрата зв’язків між сусідніми клітинами та їх ядрами, атипове розростання незрілого епітелію зі схильністю до інфільтраційного росту, але ще без руйнування тканин.

Фактори, які провокують розвиток предраку:

- спадковість, вік,

- механічна травма (неякісні протези, гострі краї зубів, пломб, зубні відкладення та ін..), термічний вплив,

- тютюнопаління,

- хронічний алкоголізм,

- авітаміноз вітаміну А,

- радіаційний вплив,

- захворювання ШКТ, зміни при цьому на СОПР

Розрізняють передраки: факультативний та облігатний:

Факультативні передраки першої групи – це ті, що можна лікувати консервативно:

- лейкоплакія плоска;

- хронічні виразки СОПР;

- хронічні тріщини губ;

- ерозивно - виразкова і гіперкератотична форми червоного вовчака та червоного плескатого лишаю;

Факультативні передраки другої группи ті, які володіють більшою вірогідністю до малігнізації та потребують негайного хірургічного втручання:

- верукозна та ерозивна форми лейкоплакії;

- шкірний ріг;

- кератоакантома:

- папілома та папіломатоз піднебіння.

Облігатні передраки –це ті форми передраку, які рано чи пізно перетворюються на рак та потребують радикального втручання:

- пігментна ксеродерма;

- хвороба Боуена;

- хейліт Манганотті;

- бородавчастий (вузликовий) передрак;

- предраковий гіперкератоз;

- хронічні виразки, що не загоюються після усунення подразника.

Основні вимоги до сімейного лікаря - не обов’язково точно встановити діагноз патологічного процесу, а своєчасно звернути увагу на відхилення від норми та направити хворого на консультацію до спеціаліста, тобто проявити онкологічну настороженість, а для цього необхідно знати класифікацію передракових процесів, клініку, а також володіти методами об’єктивного обстеження.

Під час обстеження пацієнтів лікарю необхідно звернути увагу на будь –які зміни СОПР та червоної облямівки губ, встановити, які хвороби переніс пацієнт в своєму житті, стан його нервової системи, характер та умови праці. Сімейному лікарю, крім скарг, дуже важливо провести повний огляд шкіри, тканин порожнини рота, язика, з обов’язковою пальпацією м’яких тканин та лімфатичних вузлів. Звернути увагу на відхилення від нормального кольору, наявність гіперкератозів, ерозій, виразок, на консистенцію цих змін, болісність ділянок ураження, взаємозв’язок з прилеглими тканинами.

Важливо пам’ятати ознаки трансформації передракових змін в рак: поява ділянок кровотечі на поверхні новоутворення, зростання лусочок, посилений гіперкератоз, поява виразок, ущільнення ділянки ураження та інші. Слід звернути увагу на стан лімфатичних вузлів, їх ущільненість, форму, горбистість, спаяність з навколишніми тканинами, рухливість, біль та ін..

Найбільш часто зустрічається в практиці такі передракові захворювання як лейкоплакія: - ділянка зроговіння СОПР, яка виникає у відповідь на механічне подразнення, супроводжується запаленням строми. Верукозна форма цього захворювання володіє потенціальною можливістю до злоякісності: її відрізняють більш виражені ознаки ороговіння і гіперплазії, ділянки ураження виступають над навколишніми тканинами, щільні при пальпації, мають інтенсивний сірувато-білий колір.

Іноді на її поверхні утворюються виразки, тріщини або ж ерозії, інколи щільно-бугристе утворення і локалізується на СО щоки, біля кута рота, де може травмуватись гострими краями зубів. Ознаки злоякісності: щільність краю ділянки ураження, кровотеча її поверхні, сосочкові розростання, після усунення подразника не зникає. Диференціювати необхідно з такими захворюваннями як молочниця, червоний плескатий лишай, червоний вівчак та ін..

Шкірний ріг. Ділянка обмеженої гіперплазії епітелію зі значним гіперкератозом у вигляді рогового виступу. Локалізується на шкірі обличчя або ж в ділянці нижньої губи та ін.. Розміри від 0,5 см до 4 см, брудно-сірого кольору, щільної консистенції, спаяна з підлеглими тканинами. При злоякісності – ущільнення з підлеглими тканинами, запалення навколо ділянки ураження. Лікування – хірургічне.

Кератоакантома. Вузлик кулеподібний на відкритій ділянці обличчя, сірувато-червоного кольору, щільний, в центрі воронкоподібне вдавлення, заповнене роговими масами, що легко видаляються, рухливі, не ущільнені з підлеглими тканинами, можуть самостійно зникати.

Бородавчастий або вузликовий передрак. Локалізується частіше на СО нижньої губи, обмежена ділянка гіперкератозу, поверхня якої вкрита щільно розташованими лусочками, сірувато- білого кольору. Вогнище може розвиватися на тлі запалення слизової оболонки губи. Лікування хірургічне.

Пігментна ксеродерма – це вид захворювання, до якого відносяться вроджена спадкова дистрофія шкіри – висока чутливість шкіри до сонячного опромінення. В дитячому віці – сонячний дерматит (почервоніння, лущення, сухість шкіри), в подальшому виникають атрофічні плями – локалізована пігментація, еритеми, гіперкератоз, тріщини, бородавчасті розростання. Ці зміни мають схильність до переходу в базальноклітинний и плоскоклітинний рак, іноді розвивається меланома. Хворі спостерігаються та лікуються в онкологічному диспансері.

Хвороба Боуена. Локалізоване, повільно збільшується, плямисто-вузликове утворення із застійно – червоною поверхнею або вкрите сосочковими розростаннями, при злитті вогнища утворюється бляшка.

Клініку захворювання іноді не відрізнити від лейкоплакії чи червоно плескатого лишаю. На початку розвитку ураження на шкірі – плямисто –вузликові вогнища, вкриті лусочками чи кіркою, при їх злитті утворюється бляшка жовтувато-червоного кольору або бородавчасте утворення. Екземоподібний тип характеризується вологою поверхнею. Лікування – хірургічне.

Хейліт Манганотті. Захворювання, яке характеризується появою на червоній облямівці губ ерозії овальної форми з гладенькою, ніби полірованою поверхнею насиченого червоного кольору. На поверхні ерозії інколи виникають кірки, які періодично то зникають, то знову з’являються, особливо весною. При знятті кірок поверхня ерозії кровоточить. Поява щільності у глибині осередку та навколо нього, кровоточивість та розростання сосочків дає підставу стверджувати про трансформацію в рак.

Сімейному лікарю, як і лікарю стоматологу, слід пам’ятати , що будь-яке лікування новоутворення необхідно проводити тільки в залежності від результатів досліджень: немає необхідності застосовувати очікувальну тактику (1-2 тижні) та проводити консервативне лікування, замість хірургічного втручання.

Гострий герпетичний стоматит

Гострий герпетичний стоматит (ГГС) займає провідне місце серед хвороб СОПР. ГГС - гостре інфекційне вірусне захворювання спостерігається у дітей, віком від 1 до 3-5 років. Локалізація ураження є СО губ, язика, щік, ясен, червона облямівка губ.

ГГС має п’ять періодів розвитку: продромальний, катаральний, період висипу елементів ураження, період згасання та клінічного одужання.

За тяжкістю розглядають легку, середню та тяжку форму.

Інкубаційний період ГГС триває близько-6-7 діб. Захворювання розпочинається гостро: температура тіла від 37,5 до 39-40º С; явища інтоксикації (дитина відмовляється від їжі, погано спить, можливі диспепсичні явища); реґіонарні лімфатичні вузли збільшені та болісні (їх реакція передумовлює висипань в порожнині рота). Симптоматика впродовж 24-48 годин доповнюється білю у порожнині рота, що посилюється під час розмови та прийому їжі. Під час огляду, на СОПР виявляються множинні пухирці, наповнені прозорою рідиною, які згодом лопаються і на їх місці утворюються ерозії округлої чи овальної форми до 1 - 5 мм в діаметрі. Ерозії різко болісні, вкриті жовтувато-сірого кольору нальотом. На червоній облямівці губ та шкірі множинні пухирці (можуть зливатися) з прозорим або ж геморагічним (при тяжкій формі) вмістом, лопаються з утворенням ерозій вкритих кіркою.

Радикальне лікування ГГС направлено на епітелізацію елементів ураження СОПР та нормалізацію показників захисних сил організму.

Загальне лікування включає:

1. Противірусна терапія (препарати вибору): призначають в перші 5-7 днів захворювання – ацикловір (віролекс)–по 0,2-0,8 г 4-5 разів на добу, зовіракс –по 1 табл. 5 разів на день, ремантадин – 0,05 3 рази на добу в продовж 5-10 діб, арбідол -200 мг 4 рази на добу, валтрекс (валцикловір) по 500 мг 2 рази на добу, флавозід відповідно до вікових доз базової схеми лікування, віферон-ферон у вигляді супозиторію у віковій дозі 1 раз на добу, генцикловір, фамцикловір 250 мг 2 рази на добу та ін.;

2. Дезінтоксикаційну терапію - вживання значної кількості рідини –(мінеральні води, соки, відвар шипшини) та ентеросорбенти;

3. Гіпосенсибілізуючі препарати – тавегіл (сироп): дітям від 3 до 6 років -5мл 2 рази на добу, супрастин – в віковій дозі 2-3 рази на день, фенкорол – дітям від 3 до 7 років – 0,01г 2 рази на день (після прийому їжі), цетрин -1 табл. 1 раз на день, дімедрол – 0,05 по 1 табл. 2 рази на добу, глюконат кальцію – по 0,5 г 3 рази на добу;

4. Вітамінотерапія – аскорутин по 0,05 г 3-4 рази на день, аскорбінова кислота по 0,05-0,1 г 2-3 рази на добу, мультитабс та ін..

5. Для корекції стану імунної системи – імудон – табл.. для розсмоктування до 8 разів на день, нуклеінат натрію, метацил, пентоксил по 0,25 - 3 рази на день, імунал по 5 -25 крапель 3 рази на добу впродовж 3 тижнів, ізопринозин -2 табл.3-4 рази на добу, аміксин, госипол та ін..

6.Знеболювальні, жарознижувальні та протизапальні препарати – парацетамол дітям віком 2-5 років по 0,1-1,15 г 2-3 рази на день, дитячий панадол – суспензія, мефенамова кислота по 3-4 табл. на добу, саліцилат натрію по 1 табл. 4 рази на добу.

7. Дієта. Рекомендовано молочно - кислі продукти (сир, кефір), варені яйця, свіжі овочеві відвари, м’ясні та рибні бульйони, пюре з овочів та фруктів.

Місцева терапія включає:

1. Знеболюючі засоби – аплікації 1-2 % розчину тримекаїну, піромікаїна, лідокаїна, 0,1-0,5 % етонію, холісал на 15-20 хв. та ін..;

2.Антисептики для зрошення порожнини рота – 1% розчин перманганату калію - 1%, 5% анестезинові емульсія, фураціліна (розведення1:5000), 1 % розчин міді сульфату (розводять до 0,25% розчину), гівалекс згідно інструкції, 1 % розчин сангвірітрину, 0,5 % мефенамінової кислоти та ін..

3.Ферментативні препарати – 1-2 % розчин хімотрипсину, трипсину для очищення ерозій від некротичних тканин, лізоцим, лісобакт.

4.Противірусні засоби призначають в перші 5-7 діб у вигляді аплікацій розчинів або ж мазей на 20 хвилин 3-7 разів на день, лейкоцитарний інтерферон (розчин, або 30-50% мазь), водний розчин лейкоцитарного інтерферону людини для закапування в порожнину носа чи рота по 3-5 крапель в день після прийому їжі. Інтерферонову мазь можна приготувати “ех tempore” (на 100,0 анестезинової 3% мазі добавити порошок 4 ампул інтерферону. Мазі вибору – 5% ацикловіру, 3% зовіракс, 0,5% флореналову, 3% госсиполову, 1% бонафтонову, 0,25 % оксолінової та 0,25-0,5% ріодоксолової мазей.

5. Із 4-ї доби застосовують епітелізуючі препарати у вигляді аплікації на ерозії– олійний розчин вітаміну А та Е, олію шипшини, 1 % розчин цитралю, ретинол, каратолін, солкосерил (гель, мазь, дентальна адгезивна паста), сік алоє та сік каланхоє та ін..

6. Для обробки елементів ураження на шкірі та червоній облямівці губ використовують анілінові барвники – 1-2 % спиртовий розчин брильянтового зеленого, 1-2 % водний розчин метиленового синього.

В лікуванні ГГС поряд зі стоматологом повинні приймати активну участь педіатри, імунологи, невропатологи та інші спеціалісти.

Хронічний рецидивуючий афтозний стоматит.

Найбільш часте захворювання СО рота (до 20%) є хронічний рецидивуючий афтозний стоматит (ХРАС). Захворювання характеризується рецидивуючим висипанням афт (афта грецькою – виразка), тривалим перебігом із періодичним загостренням та зустрічається в 20-40 років. Серед етіологічних чинників розглядаються: інфекційна алергія (переважно до вірусу простого герпесу або ж цитомегаловірусу, бактеріальним антигенам); захворювання органів системи травлення та крові (зокрема, при нейтропенії розвиваються, так звані нейтропенічні афти); імунні та нервово – трофічні порушення; генетична обумовленість та вплив різноманітних шкідливих чинників, зокрема і промислових; ідіопатична природа захворювання. Слід зазначити, що афтозні ураження СОПР, які часто виникають та мають тривалий перебіг, можуть бути пов’язані з ВІЛ-інфекцією.

Прояви захворювання відзначаються частіше в передніх відділах ротової порожнини (на СО губ, перехідній складці, під язиком, на вуздечці).

Залежно від кількості рецидивів протягом року та рівня порушень загального стану виділяють легку форму – поодинокі афти виникають 1-2 рази за 2-3 роки; середньої тяжкості – афти виникають декілька разів на рік; тяжка форма – безперервне рецидування. Ремісії можуть тривати від кількох місяців, навіть років до кількох днів.

Скарги пацієнтів на наявність однієї – двох різко болючих виразок на СО рота. Загальний стан практично не порушується, іноді поява афт супроводжується лімфоаденітом, підвищенням температури тіла. Об’єктивно виявляються афти розміром 5-10 мм, округло-овальної форми, оточені вузьким обідком гіперемії яскраво-червоного кольору, покриті сірувато-білим фібринозним нальотом. Афти різко болючі при дотику, м’які при пальпації. Іноді за декілька днів до утворення афти пацієнти відчувають печію або ж біль на місці майбутніх змін.

Діагностують захворювання на підставі: даних анамнезу; клінічних проявів, результату цитологічного дослідження матеріалу взятого з поверхні афти (прояв неспецифічного запалення); виявлення високого титру антитіл до вірусу простого герпесу та цитомегаловірусу.

Лікування. При виявлені в слині вірусу простого герпесу або ж цитомегаловірусу призначають: противірусні засоби – ацикловір або ж валтрекс по 1 г на добу від 5-8 днів до декількох місяців; імуноглобулін протигерпетичний по 3 мл в/м 2 рази на тиждень – 5 ін’єкцій; індуктори інтерферону – полудан, циклоферон, дибазол; імуномодулятори – Т – активін, ербісол, декарис, лікопід; антигістамінні препарати.

Місцеве лікування включає – солкосерил дентальна адгезивна паста; аплікації знеболюючих препаратів (перед прийняттям їжі, сном) – лідокаін, тримекаїн, холісал; антисептичні препарати; протеолітичні ферменти (трипсин, хімопсин) - для очищення поверхні афт от некротичного нальоту; стимулятори місцевого імунітету – імудон (по 2 табл. 3 рази на день (для розсмоктування під язик) – продовж 20 днів; вітамінотерапію – вітаміни групи В, аскорбінова та нікотинова кислота (в терапевтичних дозах); іонофорез з гепарином (3-5 процедур); КУФ – опромінення ділянок ураження (5-6 сеансів); лазеротерапія – геліо-неоновий лазер (при торпідності до епітелізуючої терапії), призначають ентеросорбенти, проводиться ентеросорбція, гемосорбція, плазмофорез. Для прискорення епітелізації призначають ванночки лізоциму. Звертають увагу на дотриманні відповідної дієти з виключенням з раціону гострої, пряної їжі. Ведення хворих на ХРАС полягає в проведені розгорнутого клініко-імунологічного дослідження з метою виявлення супутніх загальних захворювань внутрішніх органів і систем, вогнищ хронічної інфекції та її санація.

Кандидоз (молочниця)

Грибкові ураження СОПР - це захворювання які спричиняють гриби -сапрофіти ротової порожнини. Залежно від назви причинного гриба, захворювання, зумовлені ними, отримали відповідні назви: кандидоз, актиномікоз та ін. Серед мікозів у порожнині рота найчастіше зустрічається кандидоз – захворювання яке спричиняють гриби Саndida на тлі імунодефіциту.

В практиці вітчизняні стоматологи використовують класифікацію кандидоз СОПР, що виділяю клінічні форми - гострий перебіг: псевдомембранозний кандидоз (молочниця), атрофічний кандидоз; - хронічний перебіг: гіперпластичний та атрофічний (частіше під знімними пластинчатими протезами) кандидоз.

Серед симптомів кандидозу ротової порожнини слід виділити: печію та сухість СО, біль при вживані подразнюючої їжі, поява тріщин в кутах рота.

Головною клінічною ознакою, загальною для всіх форм кандидозу, є сироподібний наліт сірувато – білого чи коричневого кольору, який у вигляді окремих ділянок, розсіяний по всій СО рота, або ж розташовується грудочками в складках гіперемійованої СО (атрофічні форми) чи у вигляді білих бляшок підноситься над її поверхнею (гіперпластичний кандидоз).

Діагностика базується на виявлені культури гриба при мікроскопічному досліджені вмісту нальоту, взятого натще: в полі зору препарату виявляється велика кількість клітин чи псевдоміцелію гриба Саndida. Слід зауважити, що при виявлені клініки гострого кандидозу у молодих осіб, які вважають себе здоровими, необхідно провести обстеження для виключення ВІЛ-інфекції (кандидоз є «індикаторним» захворюванням у ВІЛ-інфікованих хворих) та для виключення цукрового діабету (нерідко кандидоз порожнини рота є першим симптомом цього захворювання).

Комплексна терапія кандидозу СОПР передбачає ліквідацію клініко - бактеріологічний ознак захворювання та запобігання рецидиву хвороби.

Загальне лікування включає: - лікування одночасно з лікарями інших спеціальностей;

- призначення антимікотиків: азольної групи, протигрибкові антибіотики. В лікувальний комплекс з урахуванням чутливості мікробної флори ротової порожнини, призначають протигрибкові препарати системної та місцевої дії. У випадку відсутності можливості одержання даних чутливості в спеціалізованій бак лабораторії, препаратом вибору може слугувати системний антимікотик системної дії. Такими є ністатин та леворин в терапевтичних дозах до 10-14 днів, а також ще 7 днів після зникнення клінічних проявів, пімафуцин 1-2 табл. 2-4 рази на добу- 10 днів, ітраконазол – по 100 – 200 мг. на добу, кетокенозол – по 200 мг 2 рази на добу від 1 до 4 тижнів, флуконазол по 100 мг на добу в продовж 1-2 тижнів, діфлюкан – по 50,100 або ж 150 мг на день в залежності від тяжкості грибкового ураження, впродовж 10-14 діб,

- використання імунотропних препаратів: при комбінованих та генералізованих формах, а також при імунодефіцит них станах (імудон, циклоферон, нуклеінат натрію, поліоксидоній та ін..);

- корекція складу кишкової флори (біоспорин, хілак, лактобактерін, біфіформ);

-гіпосенсибілізуюча терапія (супрастин, фенкарол, лоратодин та ін..);

- гепатопротектори по показанням та загальнозміцнюючі препарати (вітаміни групи В та С в лікувальних дозах).

- дієта;

Місцеве лікування передбачає: - суворе дотримання правил гігієни порожнини рота, нормалізація рН ротової рідини – застосування лужних сполук для полоскання та обробки СО рота: 2-4% водний розчин бури, соди, 2% розчин борної кислоти, бура в гліцерині (1:5), 20% тетраборат натрію; анілінові барвники - анілінові барвники – 1-2% спиртовий розчин брильянтового зеленого (для обробки заєд), 1-2% водний розчин метиленового синього; препарати йоду – 0,1 % водний розчин йодинолу, розчин Люголю; препарати з протигрибковою дією – стоматидин, мірамістин, фунгізон, споранокс, мікостатин, протигрибкові мазі– 0,25-0,5% ріодоксолова, мірамістинова, 0,5-1% декамінова, 1% клотримазолова та ністатинова, 5% леворинова, 0,15% мікогептинова, гелі - міконазол, пансорал та креми – пімафуцин, ламізил, нізорал, канестен – гель чи мазь 2-3 рази на добу на протязі-1-2 тижнів; антисептики – 0,02-0,05% розчин хлоргексидину, корсодил, гівалекс згідно інструкції, комплексний препарат –трахісан, який також виказує знеболюючий ефект, септифрил, 0,5% розчин етонію, букальний гель дактарин (2%), декатилен, препарати рослинного походження – сангвірітрин, стоматофіт, стоматофіт А, ефізол; імуномодулятори (імудон, лісобакт).

Література.

1. Боровский Е.В. Атлас заболеваний слизистой оболочки полости рта// Е.В.Боровский, Н.Ф.Данилевский .-М. : Медицина, 1991. – 286с.

2. Григорчук Ю.Ф., Рузин Г.П., Дмитриева А.А. Онконастороженность в практике врача – стоматолога. Григорчук Ю.Ф., Рузин Г.П., Дмитриева А.А. //Дентальные технологии, 2004.- №5.- С.56- 60.

3. Груздева А.О. Клинико-морфологічна характеристика та лікування уражень слизової оболонки порожнини рота у робітників залізорудної промисловості : автореф. дис.. на здобуття наук. ступеня канд. мед.наук : спец. 14.00.21 « Стоматологія» / А.О.Груздева ; ПМСІ . - Полтава, 2002. – 16с.

4. Данилевский Н.Ф. Терапевтическая стоматология: учебник: В 4 т. – Т.4 Заболевания слизистой оболочки полости рта/ Н.Ф.Данилевский, М.Ю. Антоненко и др. – К.: Медицина, 2013. – с.313-318.

5. Захворювання слизової оболонки порожнини рота: від теорії до практики /Під редакцією А.В. Борисенко//Довідник лікаря» Стоматолог» - К,:ТОВ «Бібліотека «Здоров’я України», 2013 . -548с.

6. Лаптев П.И.,Воложин А.И. Диагностика и лечение предраков красной каймы губы и слизистой оболочки органов полости рта / П.И Лаптев., А.И Воложин. // Стоматолог, 2004. - № 11.- С.22-23.

7.Машкиллейсон А.И. Предрак красной каймы губ и слизистой оболочки рта / А.И. Машкиллейсон -М.: Медицина, 1970.- 258 С.

8. Терапевтическая стоматология детского возраста.- М.: Медицинская книга, Н.Новгород: Издательство НГМА, 2004.-с.588-591.

9.Терапевтична стоматологія: Підручник для студентів стоматологічного факультету вищих медичних навчальних закладів ІV рівня акредитації/ За ред.. Анатолія Ніколішина.-Вид.2-е, виправлене і доповнене.-Вінниця: Нова Книга, 2012. – 680с.

10.Цветкова Л.А. Заболевания слизистой оболочки рта и губ: Учебное пособие / Л.А. Цветкова, С.Д. Арутюнов, Л.В. Петрова, Ю.Н. Перламутров.-М.: МЕД пресс – информ, 2005.- 208с.