Філологічні науки /1.Методика  преподавания языка и литературы

Андрейкова І.Б., Гродська Е.Б., Єршова Ю.А.

Одеський національний політехнічний университет, Україна

ПРОФЕСІОНАЛІЗМ ВИКЛАДАЧА ІНОЗЕМНОЇ МОВИ ТЕХНІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ В КОНТЕКСТІ НОВИХ КОНЦЕПТУАЛЬНИХ ПІДХОДІВ

Внаслідок потужних міграційних процесів на європейському континенті на початку третього тисячоліття набувають актуальності ініціативи, спрямовані на інтенсифікацію навчання іноземних мов підростаючих поколінь як громадян європейського суспільства задля створення адекватних умов їх міжкультурного спілкування та взаємодії на принципах демократії, свободи, толерантності, діалогу культур, довіри, справедливості. Через це, загальноєвропейські тенденції розвитку, інтеграції та уніфікації форм, змісту та рівнів іншомовної освіти («Білінгвальна освіта: основні стратегічні завдання», «Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання», «Європейський мовний портфель») суттєво впливають на стратегічні завдання, дидактичні засади й технології професійно-педагогічної діяльності сучасного викладача іноземної мови. Згідно з провідними положеннями цих документів та новими пріоритетами національної мовної й освітньої політики в Україні [2, 3], проблема професіоналізму викладача іноземної мови технічного університету значно актуалізувалася в умовах розвитку глобального ринку праці та європейського науково-освітнього простору. Рада Європи проводить цілеспрямовану політику консолідації зусиль країн Західної, Центральної та Східної Європи щодо формування спільних підходів до європейського стандарту загальної, професійної та мовної освіти. Цьому сприяла розробка європейськими експертами відповідних нормативних актів, які забезпечуватимуть не тільки академічне визнання дипломів і ступенів, а й визнання професійної придатності їх власників. Особливе значення приділяється формуваню особистості викладача-європейця, який, викладаючи іноземну мову, може плідно працювати в нових міжнародних, політичних та економічних умовах, а також в різних педагогічних системах, незалежно від рівня їх традиційності чи інноваційності.

Зазначимо, що серед нових європейських нормативів особливий інтерес викликає документ під назвою "European Profile for Language Teacher Education – A Frame of Reference" (2004 р.), в якому визначені європейські вимоги до підготовки викладача іноземної мови ХХІ ст. У цьому документі розглядається 40 ключових питань стосовно його базової професійної освіти (навчання в університеті) та курсах підвищення кваліфікації для викладання іноземної мови дорослим у вищих навчальних закладах. Ключові питання щодо формування професіоналізму викладача іноземної мови технічного університету охоплюють:

– структуру (structure) навчальних курсів, що містять магістерські програми, які передбачають інтеграцію академічних дисциплін із практичним досвідом викладання, гнучку й модульну систему іншомовної педагогічної підготовки на відповідних факультетах вищих навчальних закладів, роботу під керівництвом ментора-наставника, забезпечення зв'язків із зарубіжними партнерами, що передбачає участь в організації програм обмінів та спілкування за допомогою сучасних інформаційних і комунікаційних технологій, здійснення візитів, організацію закордонного стажування у країнах, мови яких вивчаються;

– базову лінгвістичну підготовку, яка включає формування та вдосконалення іншомовних мовленнєвих навичок і вмінь викладача іноземної мови, оцінювання рівня сформованості його лінгвістичної (іншомовної комунікативної, стратегічної, соціокультурної) та педагогічної (загальнодидактичної, лінгводидактичної, методичної) компетенції;

– знання, розуміння та усвідомлення (knowledge and understanding) базових положень викладання іноземної мови, що передбачає набуття викладачем іноземної мови знань з методики викладання іноземної мови у різних типах вищих навчальних закладів (технічних, гуманітарних), опанування різноманітних форм, методів, ефективних прийомів і видів навчальної діяльності зі студентами, підготовку до використання сучасних інформаційних і комунікаційних технологій у навчальному процесі;

– уміння й стратегії (strategies and skills) навчання і викладання іноземної мови, різноманітні цінності та важливі аспекти (values) викладання іноземної мови у професійних цілях.

Серед останніх перевага віддається формуванню у викладача іноземної мови умінь: адаптації підходів і методів викладання іноземної мови для різноманітних умов навчання та індивідуальних потреб студентів; критичного оцінювання, розробки й використання навчальних матеріалів і дидактичних джерел, практичного застосування навчальних програм і курсів; встановлення й підтримки контактів із зарубіжними навчальними закладами у відповідних країнах, впровадження результатів зарубіжних досліджень у практику викладання іноземної мови; викладання немовних (професійно орієнтованих) дисциплін іноземною мовою; використання європейського мовного портфеля для самооцінювання. Крім того, в межах загальноєвропейського підходу особлива увага звертається на спроможність викладача іноземної мови розуміти поняття "європейське громадянство" і бути громадянином Європи, виявляти переконання у важливості власного навчання протягом всього життя, набувати соціальних і культурних цінностей, а також здійснювати навчання в умовах діалогу різноманітних мов і культур.

Дотримуючись настанов професійно-комунікативного підходу, низка українських науковців (І. Лейф, Т. Мацуєва, С. Ромашина, М. Хасбулатова) вважає основою професіоналізму викладача вищого технічногонавчального закладу досконале володіння іноземним професійним мовленням, як в галузі викладання іноземної мови, так і в галузі майбутньої спеціалізації діяльності студентів-інженерів. Зміст першого з них відображають психолого-педагогічні та методичні питання з викладання іноземних мов дорослим, а володіння викладачем іноземним професійним мовленням характеризується термінологічною коректністю, самостійністю й змістовністю висловлювання, що і складає невід'ємний компонент його професіоналізму через:

– знання професійної (педагогічної, психологічної, соціологічної, філологічної та методичної) термінології;

– здатність вільно розуміти й інтерпретувати різнопланову автентичну іншомовну літературу в сферах професійно-педагогічного та наукового спілкування;

– вміння здійснювати узагальнення та опис вітчизняного інноваційно-педагогічного досвіду технічних університетів іноземною мовою;

– можливість активної участі в професійних дискусіях з актуальної науково-методичної проблематики та з питань розвитку та оновлення мовної освіти студентів вищих технічних навчальних закладів [1, с. 89].

З позицій культурологічного підходу (Т. Коноваленко, О. Сухих, С. Шандрук, Т. Яблонська), викладач іноземної мови і культури має набути властивостей фахівця-професіонала в сфері міжкультурної комунікації. Це вимагає всебічного міждисциплінарного аналізу складових його лінгводидактичної підготовки як основного чинника становлення професіоналізму його діяльності й особистості з притаманним йому індивідуальним методичним кредо, здатного самостійно ставити і вирішувати численні проблеми навчального процесу вищої технічної школи, приймати найефективніші (оптимальні) рішення в кожній конкретній педагогічній ситуації. Як наслідок, кваліфікаційна характеристика викладача іноземних мов і культур доповнилася його новими професійними функціями: ретранслятора культурних фактів; інтерпретатора культурних цінностей і культурного сенсу, досліджуваних у контексті сучасних мов і культур; вихователя полікультурної толерантності й емпатії. Тому компетентнісний склад моделі професіоналізму діяльності та особистості викладача іноземних мов і культур технічного університету, на нашу думку, включає:

– професійне володіння поняттями і закономірностями лінгводидактики на рівні професійного дискурсу, що передбачає вміння формулювати мету, вибирати та обгрунтовувати стратегії навчання іноземних мов студентів технічних спеціальностей, адекватні засоби і технології;

– професійні вміння з розробки і створення навчальних матеріалів, їх інтеграції в процес діяльності студентів, необхідних і достатніх для засвоєння та застосування в соціальній взаємодії; створення навчальних матеріалів, що припускають вибір, комбінування і використання автентичних текстів, а також перетворення одиниць мовлення та одиниць комунікації з дидактичною і комунікативною метою;

– професійні навички з менеджменту (організації та управління) навчальною діяльністю в режимах викладач-студент, студент-студент, студент-матеріал; використання значного складу когнітивних, організаційних і управлінських дій (забезпечення оптимального рівня абстракції у використанні закономірностей іноземної мови і культури, використання засобів організації когнітивного уваги, надання індивідуальної допомоги, коригування і т.д.);

– лінгвокогнітивні вміння (виділяти одиниці мови, їх ознаки як об'єктів когнітивної уваги студентів у процесі текстової діяльності та соціокультурної взаємодії);

– вміння посередника й інтерпретатора соціокультурної інформації (оперування культурними фактами, виявлення культурного сенсу; вилучення соціокультурних маркерів з автентичних текстів і їх використання з метою навчання іноземній мові та культурі; використання прагматичних установок відповідно до типології мовних актів і мовних інтенцій;

– вміння організації соціальної взаємодії в умовах середовища штучного білінгвізму, будування та оновлення когнітивних та комунікативних стратегій в різних умовах навчання іноземним мовам і культурам;

– творчі та рефлексивні вміння, пов'язані з аналізом, проектуванням і вдосконаленням процесу навчання студентів технічних спеціальностей іноземним мовам і власної діяльності [2, c.].

Таким чином, в умовах модернізації вітчизняних технічних університетів їх сучасні завдання щодо вдосконалення іншомовної освіти студентів під силу конструктивно розв'язати лише високопрофесійному викладачеві іноземної мови, який володіє творчим потенціалом, інтегруює в собі духовно-моральну, естетичну та інтелектуально-мовленнєву культуру, здатний до саморозвитку та самовдосконалення, створення і передачі нових соціокультурних цінностей. При цьому, з урахуванням зміни ідеалу освіти – від "людини освіченої" до "людини культури", професійно важливими рисами викладача іноземної мови стають такі, як: здатність яскраво і переконливо висловлювати почуття і ставлення; вміло поєднувати в своєму мисленні і поведінці образне і логічне для залучення студентів до багатств інших культур; педагогічний артистизм, що сприяє формуванню готовності до створення полікультурного діалогу під час організації іншомовного освітнього середовища.

Література

1. Актуальные проблемы преподавания иностранных языков и подготовки учителя / Отв. ред. Е. Ю. Петрова. – Мурманск: МГПИ, 2001. – 172 с.

2. Андрейкова І. Б. Формування професіоналізму майбутнього викладача іноземної мови в контексті сучасних концептуальних підходів / І.Б. Андрейкова // Проблеми сучасної педагогічної освіти. Сер.: Педагогіка і психологія. – Зб. статей. – Ялта: РВВ КГУ, 2013. – Вип. 40. – Ч. III. – С. 311–316.

3. Бердичевский А.Л. Языковая политика и методика преподавания иностранных языков в странах Европы / А.Л. Бердичевский // Иностранные языки в школе. – 2002. – №5. – С. 19–24.

4. Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання / Пер. з англ.; наук. ред. С. Ю. Ніколаєва. – К.: Ленвіт, 2003. – 273 с.