Филологические науки/3. Теоретические и методологические проблемы исследования языка

К.ф.н. Баланюк С. С.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, Україна

Взаємозв’язок значення й смислу у вивченні семантики окремої категорії слів

Питання взаємовідношення значення й смислу особливо актуальні в ракурсі комплексного дослідження семантичних особливостей мовних одиниць. Саме такі аспекти, як значення і смисл мовних знаків дають можливість розрізняти слова в мові й мовленні, об’єднуючи значення з немовним змістом: образами, енциклопедичними, ситуативними екстралінгвістичними знаннями, мовленнєвими конотаціями тощо (за З. Вендлером, Л. Щербою, В. Виноградовим та ін.).

Суттєвий доробок у цьому питанні внесено у мовознавство як представниками логіко-семантичного напрямку (Г. Фреге, Л. Вітгенштейн, П. Стросон та ін.), так і відомими теоретиками субстанційного та інформаційного підходів (О. Смирницький, Д. Шмельов, І. Стернін, М. Кочерган, В. Левицький та ін.). Філософські й лінгвістичні плани вивчення категорій значення і смислу слова, хоча й мають певний спільний матеріалістичний теоретичний базис, усе ж різняться своєю специфікою детермінації.

Праці знаного представника семантичної логіки Г. Фреге, який із кожним словом (яке називав власним іменем, знаком, сполученням знаків, висловом) пов’язував значення (Bedeutung) і смисл (Sinn), вважаються й донині одними з найперших та досить авторитетних. Значення, за Фреге, – це предмет, який називається цим іменем, а смисл відображає інформацію, яка міститься в імені. Звідси важливим є розуміння мовного знака як результату засвоєння цієї інформації людиною. Розрізняючи смисл та значення, Г. Фреге застосовує такі визначення: „Власне ім'я виражає – drűckt aus – свій смисл, а означає – bedeutet − чи позначає − bezeichnet − своє значення. За допомогою даного знака ми виражаємо його смисл і позначаємо його значення” [1, с. 31]. Правильний взаємозв’язок між цими двома складовими слова врівноважується тим, що слову повинен відповідати певний смисл, а смислу, своєю чергою, − певне значення. При цьому наголошується, що одному значенню відповідає не лише один знак, а один і той же смисл виражається по-різному не тільки в різних мовах, а й в одній і тій же мові.

Беручи до уваги складність і багатогранність теорії значення слова, не можна, однак, заперечувати правомірність визначення його як „певного мисленнєвого конструкту (концепту), набору смислів, який можна передати за допомогою конкретного звучання [2, с. 27]. Цим самим акцентується увага на психологічному аспекті взаємозв’язку значення й смислу, в нього закладеного. Очевидно, що проблема функціонування значення в мові тісно пов’язана саме з таким психологічним аспектом, як постійне відновлення його в пам’яті людини. У цьому плані, як стверджує А.М. Леонтьєв, значення розглядається, з одного боку, як сукупність знань, понять, мисленнєвих моделей тощо у системі відношень суспільства, а з іншого − в діяльності індивіда, де вони індивідуалізуються та суб’єктивуються [3, с. 136]. А.М. Леонтьєв вводить поняття особистісний смисл у мові для розрізнення об’єктивно усвідомленого й внутрішньо мотивованого значення предмета.

Смисл, як і значення, не збігаючись за обсягом, також детермінується контекстом тієї ситуації, в якій слово вживається. Так, ураховуючи той факт, що значення, своєю чергою, може бути лише однією із „зон того смислу, якого слово набуває в контексті будь-якого мовлення” [4, с. 246], можна припустити, що смислове наповнення слова відображається, певною мірою, через актуалізацію частини його системного значення. Тому в лінгвістиці розрізняють також і актуальний смисл. За визначенням науковця І.О. Стерніна [5, с. 117], реалізація актуального смислу слова є відображенням частини його узагальнюючого смислового потенціалу: „В акті мовлення актуалізується лише та частина семного складу слова, яка є комунікативно релевантною в даному мовленнєвому акті” [6, с. 113]. Тому актуальний смисл чітко простежується в певній ситуації, в текстовому оточенні і може сприяти диференціації значень багатозначного слова.

Для того, щоб проаналізувати характер смислового наповнення слова, доцільно звернутися до аналізу його смислових компонентів через метамову. Наголошуючи на тісному зв’язку мови й мислення, А. Вежбицька стверджує, що семантика співвідноситься зі своєрідною „діяльністю, яка полягає в роз’ясненні смислу людських висловлювань. Метою її є виявлення структури думки, прихованої за зовнішньою формою мови” [6, с. 27]. До розробки метамови залучалися також Г.В. Лейбніц, Р.С. Якендорф, А. Богуславський, Ю.Д. Апресян, Б.М. Каспаров, А.Ж. Греймас, О.В. Падучева та ін. Доведено, що існування певних лінгвоспецифічних одиниць у конкретній мові дає можливість репрезентувати складні семантичні процеси в простішому, лаконічнішому вигляді. Метамова відмінна від природної мова, оскільки містить певні елементарні мовні конструкції, котрі можна застосувати для тлумачення всіх інших висловлювань. Особливо важливим аспектом метамови є взаємодія лінгвістичної та екстралінгвістичної інформації, яка дозволяє як суміщати, так і диференціювати значення слова.

Отже, для об’єктивності опису семантичної структури мовних одиниць варто насамперед проаналізувати їхній смисловий потенціал за відповідними компонентами, через які реалізується значення і смисл слова у комплексі. Враховуючи зазначені аспекти дослідження, важливо розглядати поряд з лінгвістичним і екстралінгвістичний вплив на семантику слова і в сукупності визначають подальший розвиток його актуалізації в мові.

Література:

1. Фреге Г. Смысл и денотат / Г. Фреге // Семиотика и информатика. – М. : ВИНИТИ, 1977. – Вып. 8. – С. 181-210.

2. Попова З. Д., Стернин И. А. Лексическая семантика / З. Д. Попова, И. А. Стернин. – Воронеж : ВГУ, 1984. – 148 с.

3. Леонтьев А. Н. Деятельность и сознание / А. Н. Леонтьев // Вопрсы философии. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 1972. – С. 134-140.

4. Выготский Л. С. Мышление и речь / Л. С. Выготский // Собрание сочинений. – М. : Педагогика, 1982. – Т. 2. – С. 6-361.

5. Стернин И. А. Лексическое значение слова в речи / И. А. Стернин. – Воронеж : Изд-во Воронеж. ун-та, 1985. – 160 с.

6. Вежбицкая А. Семантические универсалии и описание языков / А. Вежбицкая : пер. с англ. – М. : Языки русской культуры, 1999. – 780 с.