Філологічні науки

Своєрідність хронотопу твору Івана Франка

“Петрії і Довбущуки”

Зіненко Наталія

(студентка ІV курсу філологічного

факультету Мелітопольського державного

педагогічного університету імені Богдана Хмельницького)

Хронотоп аналізованого нами роману цікавив таких дослідників, як: Б. Кир'янчук, А. Ковальчук, К. Дронь, М. Ткачука, Н. Тодчук та ін. К. Дронь зазначала, що “художній часопростір – це багатовимірне поняття, що функціонує на всіх рівнях системи прозової творчості І. Франка (на структурному – як сюжетно-подієвий, фабульний, соціально-психологічний і в межах підсистеми – хронотоп набуває смислопороджувальної функції” [1, с.101]. Науковець уважає, що І. Франко вдало експериментує з часопросторовими векторами: розширює, звужує, розмикає, замикає, ущільнює, стягує часові межі, персоніфікує, метафоризує, одухотворює, зміщує, уповільнює, прискорює плин років, днів тощо [1, с.101]. Н. Тодчук досліджує особливості хронотопу дороги на прикладах прозових творів І. Франка (“Петрії й Довбущуки”, “Boaconstrictor”, “Для домашнього вогнища”). Дослідниця цілком слушно зазначила, що спільним для цих творів є хронотоп дороги, який має основне смислове навантаження в романі. Це місце найважливіших переживань, місце вибору та прийняття найважливіших рішень. Дорога є місцем зміни фізичного стану і певних світоглядних уявлень персонажів. Хронотоп дороги здебільшого присутній в особистих хронотопах героїв.

Аналізуючи різновиди хронотопу, слід охарактеризувати його вияви. “Часопростір Франкової прози репрезентовано моделлю так званого “круглого” часу, що в своїй основі є міфологічною і ґрунтується на ідеї циклічного розвитку буття та уявленнях про колоподібний рух астральних світил навколо світової осі” [2, c.18–19]. Образ сонця має смислове та ідейне наповнення, “обливало хмари кривавим світлом” [3, с.18], у нього криваві промені, воно “грозило своїм червоним жаром запалити все…” [3, с.18]. У залежності від зміни його кольору відчувається і зміна ідейного навантаження цього образу, що проявляється у множинності значень і асоціацій. Модель “круглого” часу в прозовій спадщині письменника має два аспекти вияву: зовнішній, визначений об’єктивно-темпоральною фіксацією часового циклу; внутрішній – зумовлений психологічним фактором – індивідуально-суб’єктивним сприйняттям, відчуттям невпинного “колообігу” часу [1, с.101]. “І внутрішня, і зовнішня форми фіксації часоплину моделюють образи річного та добового циклів, що, своєю чергою, проступають в повному чи частковому вигляді” [1, с.101].

Художній часопростір конкретизується через деталі, образи, предмети матеріального світу тощо. Зокрема, досить часто у романі фігурує хронотоп дороги. Він є домінантним у творі і одним із засобів характеристики персонажів. Наприклад, досягнення мети Кирило Петрій пов’язує з подоланням певного: “Я її спочатку не розумів, але тепер вона ясна перед моєю душею, дорога до неї проста, – але як же то до неї далеко! Боже мій, коли ми скінчимо ту дорогу?...” [1, c.8]. На дорозі Олекса намагався вбити Кирила Петрія, тут же Кирило та Андрій рятують загадкового чоловіка, який згодом виявився батьком Олекси. Також дорогою йдуть разом Кирило Петрій та єврей Ісаак Бляйберг. “Подорожній мав у лиці своїм щось таке принадне, таке людське, щось незвичайне. А коли він заговорив плавно ізвучно, “як родовитий русин” [3, c.52], то галичанин і все більше “почував щораз більшу симпатію до нього” [3, c.52]. Хронотоп поглиблює й розширює межі оповіді та характеризує вчинки персонажів. Відбувається своєрідний синтез простору і часу з соціальними обставинами, що сприяють відтворенню конкретної художньої дійсності.

Аналізуючи часопросторові координати твору, варто звернути увагу на образ хати-пустки, яку персонажі ще називають «пустинею», «пусткою». У реципієнта при зустрічі з хатою-пусткою виникає відчуття жалю, суму, страху: “Коли ввійшли до сіней, Андрієві первий раз стало чогось страшно, як побачив тую пустку, тії відлюднії, самотнії стіни, як побачив тую колоду серед хати, а на ній шнур, грубе поліно, на обох кінцях затесане і закарбоване, і сокиру” [3, c.71]. Використовуючи вищевказаний образ, автор акцентує, що пустка оселилася не лише в хаті, але й в душах Довбущуків, тобто, хата Довбущуків є відображенням їх внутрішнього стану: “престарій пустині мигтить блідий каганець і непевним блиском обливає предмети в тій безлюдній і мертвій оселі” [3, c.71].

Необхідною умовою побудови художнього світу в творі мистецтва є єдність часу й простору. На прикладі аналізованого роману добре простежується взаємодія образів, що організовують часопросторовий континіум у творі. Отже, будь-яке входження в сферу змісту тексту відбувається лише через знакову форму, яку окреслює хронотоп.

Таким чином, хронотопні координати в романі “Петрії й Довбущуки” виконують не лише сюжетоутворюючу роль, а й дозволяють глибше і багатогранніше розкрити образи персонажів, дослідити їх погляди та особисті переконання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Дронь К. Модель циклічного часу в художній прозі І. Франка/ К. Дронь// Наукові праці. Том 80. Випуск 67. – С. 101–107
2. Мифы народов мира: Энциклопедия. В 2 Т. / Под. ред. С.А.Токарева. – М: Большая Российская энциклопедия, 2003. – Т.2: К. – Я. – 719 с.
3. Франко І. Петрії і Довбущуки. Повість в двох частинах. [Друга редакція]// І. Франко. Зібрання творів : У 20 т. – К. : Наукова думка, 1951. –  Т.5. – С. 7–148.