Старший викладач кафедри, к. ю. н. Кір’ян В. О.

Національний авіаційний університет, Україна

Студентка, Онищенко М. В.

Національний авіаційний університет, Україна

Спростування недостовірної інформації розповсюдженої у засобах масової інформації як спеціальний захист особистих немайнових прав фізичної особи

Нині, у час стрімкого розвитку інформаційних технологій, досить актуальними стають такі питання, як інформаційна безпека особистості, суспільства та держави в цілому. Поняття інформаційної безпеки можна розглядати в декількох аспектах, але насамперед – це стан захищеності інформаційного середовища суспільства, який забезпечує його формування, використання й розвиток в інтересах громадян, організацій та держави. Тому поширення недостовірної інформації сприяє порушенню такої інформаційної безпеки.

В Україні правове регулювання відносин щодо спростування розповсюдженої недостовірної інформації у засобах масової інформації здійснюється відповідно до положень окремих статей Конституції України, Цивільного кодексу України, Законів України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», а також відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи».
Відповідно до ст. 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Разом з тим, відповідно до ст. 68, кожен зобов’язаний неухильно дотримуватися Конституції та Законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей [1]. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов’язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. У зв’язку з цим ст. 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї [1]. 

У положеннях ст. 277 Цивільного кодексу України йде мова про спростування недостовірної інформації, а саме зазначається, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та членів її сім’ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації [2]. Проте у даній статті та й у кодексі взагалі відсутнє визначення поняття недостовірної інформації, а також не окреслено ті фактичні ознаки, що вказують на недостовірність такої інформації. На думку науковця С. І. Шимон, недостовірною слід вважати інформацію про події, явища чи факти, які не мали місця взагалі (інформація вигадана), або ж їх перебіг був спотворений у повідомленні (інформація викладена неправдиво). Подібна позиція підтримана Верховним Судом України, який визначає недостовірну інформацію як таку, що не відповідає дійсності [6]. Під поняттям «спростування» зазвичай розуміється доведення неправильності, помилковості, хибності будь-чого, будь-чиїх тверджень. По суті, спростування є добровільним визнанням факту поширення такої інформації.

Спростування недостовірної інформації як спеціальний захист особистих немайнових прав фізичної особи застосовується незалежно від того, чи була в діях заподіювача вина чи ні. Як правило, спростування повинно відбуватися в ідентичній до поширення формі, а коли це неможливо чи недоцільно – у адекватній чи іншій формі, з урахуванням його максимальної ефективності та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію. Крім того, воно обов’язково повинно бути проведено або підписане особою, яка поширила неправдиву інформацію і порушила тим самим особисті немайнові права особи. 
Право вимагати від редакції друкованого засобу масової інформації та від телерадіоорганізації спростування поширених про них відомостей мають громадяни, а також їх представники. Якщо ж особа, особисті немайнові права якої порушено, померла, то право на спростування належить членам її сім’ї, близьким родичам та іншим зацікавленим особам, тобто фактично необмеженому колу осіб, що є додатковою гарантією захисту особистих немайнових прав, які належать фізичній особі довічно. 
Процедури спростування недостовірної інформації у друкованому засобі масової інформації та у телерадіоорганізації мають свої характерні особливості. Зокрема, у друкованому засобі масової інформації спростування повинно бути набрано тим же шрифтом, а також розміщено під заголовком «Спростування» на тому ж місці шпальти, де містилося повідомлення, яке спростовується. Його обсяг не може більше, ніж удвічі, перевищувати обсяг спростовуваного фрагменту опублікованого повідомлення або матеріалу. Також спростування може бути підготовленим у формі відповіді, обсяг якої не перевищує спростовуваного матеріалу. Опублікувати спростування редакція має протягом місяця з дня надходження вимоги від заявника [3].
Спростування недостовірної інформації телерадіоорганізацією також повинно бути поширено тією ж телерадіоорганізацією і в такій же програмі чи передачі, що й відомості, які не відповідають дійсності, або ж в інший час за домовленістю з заявником. У такому спростуванні обов’язково зазначається, які саме відомості не відповідають дійсності, коли та в якій програмі чи передачі вони були поширені. На вимогу громадянина чи його представника телерадіоорганізація може надати йому можливість зачитати власний текст і передати його в запис [4].

Текст спростування недостовірної інформації у друкованому засобі масової інформації та у телерадіоорганізації обов’язково має відповідати вимогам вищезазначених Законів України. Скорочення чи інші зміни в тексті, який подав заявник, без його згоди не допускаються. Також не допускається, щоб спростування було анонімним.

Зазначений порядок спростування є загальним, а спеціальний порядок спростування недостовірної інформації передбачений для тих випадків, коли дана інформація набула поширення через документ, який прийняла (видала) юридична особа (довідка за місцем роботи чи місцем проживання, виробничі характеристики, рекомендаційні листи тощо). У такому випадку документ, який містить недостовірну інформацію, що порочить особисті немайнові права фізичних осіб, має бути відкликаний [5].

Отже, з урахуванням вищезазначеного можна зробити висновок, що питання спростування недостовірної інформації, розповсюдженої у засобах масової інформації, достатньо врегульоване на законодавчому рівні. Зокрема, про це свідчить наявність у Конституції України, Законах України та інших нормативних актах відповідних статей. Проте, не зважаючи на навність такої кількості нормативних актів, на нашу думку, доцільно було б об’єднати норми, які регулюють дане питання в одному нормативному акті – Інформаційному кодексі України, який врегулював би основні питання доступу до інформації та реалізації інформаційних прав.

Література:

1. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40. – Ст. 356.

3. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні: Закон України від 16 листопада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 1. – Ст. 1.

4. Про телебачення і радіомовлення: Закон України від 21 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 10. – Ст. 43.

5. Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 р. // Вісник Верховного суду України – 2009 р. – № 3. – С. 7

6. Доценко О. М. Спростування недостовірної інформації як спосіб захисту права фізичної особи на особисте життя / О. М. Доценко // Право і суспільство. – 2013. – № 6-2. – С. 59-63.