Психологія та соціологія/8. Педагогічна психологія

К.мед.н. Луканьова С. М., к.мед.н. Лютик М. Д.

Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича, Україна

Буковинський державний медичний університет, Україна

Психолого-педагогічні підходи до формування культури здоров’язберігаючої компетенції майбутніх фахівців

В Україні за роки незалежності створено певний досвід законодавчого і нормативного забезпечення виховання у молоді здорового способу життя. Статтею з Конституції України здоров’я людини, як і її життя, особиста честь і гідність, недоторканість та безпека, визнані найвищою соціальною цінністю. Право кожного на охорону здоров’я, деклароване статтею 49 Конституції України, деталізується в Основах законодавства України про охорону здоров’я.

Згідно із Статутом ВООЗ, здоров’я є станом повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутністю хвороби і фізичних вад. Задля оцінки здоров’я на суб’єктивно-соціальному рівні таке визначення не може бути використане. На думку ВООЗ, здоров’я на індивідуальному рівні – це відсутність виявлених розладів і захворювань, а в соціальній площині це процес зниження рівня смертності, захворюваності та інвалідності.

Здоров’я є першою і найважливішою потребою, що забезпечує гармонійний розвиток особистості. Без здоров’я людині важко реалізувати себе у творчому й фізичному потенціалах, а його формування потребує набуття необхідних знань і цілеспрямованої праці над собою. Подальший науково-технічний прогрес, соціально-економічні умови розвитку суспільства і потреба в здорових трудових ресурсах є потужним засобом, спрямованим на зміцнення здоров’я населення, починаючи з формування культури здоров’я, шляхом застосування здоров’язберігаючих технологій у процесі підготовки майбутніх фахівців педагогічного спрямування, професійна діяльність котрих пов’язана із проблемами збереження здоров’я інших людей.Актуальність проблеми формування культури здоров’я особистості пояснюється рядом суперечностей, особливо між потребами суспільства у здорових громадянах і неухильним погіршенням їх здоров’я; між потребами виробництва у здорових фахівцях і відсутністю методик їх оздоровлення під час навчання; між природним бажанням людини бути здоровою і її знаннями про здоров’я та вміння його зберігати і зміцнювати.

Проблеми здоров’я і здорового способу життя учнівської молоді та умови їх оптимізації стали предметом дослідження філософів, медиків, психологів, педагогів. Психолого-педагогічні аспекти виховання здорового способу життя дітей і молоді розглянуті в дослідженнях Т.Є. Бойченко, М.Є. Кобринського, Т.Ю. Круцевич, С.В. Лапаєнко, С.О. Свириденко, М.С. Солопчука; питання формування здорового способу життя з позицій медицини розкрито в роботах М.М. Амосова, Н.В. Артамонова, А.П. Леонтьєва та ін.; формування здорового способу життя засобами фізичного виховання досліджували О.Ф. Артюшенко, О.М. Вацеба, Г.І. Власюк, М.С. Герцик, В.С. Дробинський, О.Д. Дубогай, С.А

М.Д. Зубалій, Д.Е. Касенок, В.Ф. Новосельський, І.І. Петренко, А.Л. Турчак, П.І.Щербак та інші.

Сучасні умови розвитку українського суспільства висувають нові вимоги до системи освіти та виховання підростаючого покоління. Україні необхідне покоління з високим рівнем культури й здоров’я, здатне сприймати загальнолюдські цінності, діяти свідомо в будь-якій галузі соціальної практики. Молодь є своєрідним індикатором серед інших категорій населення, вона раніше відчуває наслідки деформації суспільства, гостро переживає прискорене падіння духовності, зростання психічної нестабільності та фізичної слабкості. Перегляд стратегії, змісту, методичного забезпечення навчально-виховного процесу, стану здоров’я дітей і молоді, вимагає змін у ставленні системи освіти до проблем формування культури здоров’я. Зазначені негативні тенденції спонукали до появи нового напрямку у педагогіці – «культура здоров’я», засновником якого є вітчизняний науковець В. Горащук.Цей напрямок спрямований на формування в особистості ціннісного ставлення до власного здоров’я[1, с. 167–174].

Культура здоров'я – це важливий складовий компонент загальної культури людини, що визначає формування, збереження та зміцнення її здоров'я, що є показником якості особистості, забезпечує певний рівень знань, умінь і навичок формування, відтворення та зміцнення здоров’я і характеризується високим рівнем культури поведінки молоді стосовно власного здоров’я та здоров’я оточуючих.

Аналіз літературних джерел щодо сучасних педагогічних досліджень здоров’язберігаючих технологій дало можливість виокремити наступні їх групи: медико-гігієнічні, спрямовані на дотримання належних гігієнічних умов навчання і виховання; проведення заходів і занять з санітарної освіти, лікувальної фізкультури та ін.; лікарсько-оздоровчі технології, реалізація яких полягає в упроваджені ідей лікувальної педагогіки та лікувальної фізкультури, вплив яких забезпечує відновлення фізичного здоров’я особи; фізкультурно-оздоровчі технології, які спрямовані на фізичний розвиток студентів шляхом застосування засобів навчання і виховання; технології забезпечення безпеки життєдіяльності - у процесі реалізації цієї групи передбачається визначення й упровадження в навчально-виховний процес рекомендацій фахівців з охорони праці, безпеки життєдіяльності, цивільної оборони, пожежної інспекції та ін; соціально-адаптивні та особистісно-розвивальні технології спрямовані на підвищення ресурсів психологічної адаптації особистості, проведення різноманітних соціально-психологічних тренінгів; здоров’язберігаючі освітні технології - педагогічні прийоми, методи, які не завдають шкоди, створюють безпечні умови для навчання та роботи в освітньому закладі суб’єктам освітнього процесу; технології, засновані на вікових особливостях пізнавальної діяльності студентів, оптимальному поєднанні рухових і статичних навантажень, використанні наочності та поєднанні різних форм надання інформації, створенні емоційно-сприятливої атмосфери, формуванні позитивної мотивації до навчання [2, с. 383-384].

Отже, доходимо висновку, що оскільки на стан здоров’я студентської молоді безпосередньо впливає рівень її освіченості та внутрішньої культури, ситуація, яка склалася зі станом формування навичок щодо культури здоров’я молоді, пов’язана насамперед із тим, що вихованню культури здоров’язбереження як світоглядній орієнтації в навчальних закладах приділяється мало часу, або взагалі не приділяється, хоча найважливішим є навчити студента як зберігати своє здоров’я, усвідомлювати особистісну відповідальність за свій стан здоров’я та спосіб життя. Перспективи подальших розвідок ми вбачаємо у визначенні шляхів, спрямованих на усвідомлення студентами необхідності формування культури власного здоров’язбереження як світоглядної орієнтації та залучення їх до ведення щоденника самоконтролю .Список використаних джерел:

1. Сутність, види та особливості здоров’язберігаючих технологій у дітей в умовах сучасного навколишнього середовища / С. Є. Лупаренко, О. І. Попов, П. І. Потейко, Л. А. Суханова // Гігієна населених місць. – 2010. – № 55. – С. 328– 386.

2. Горащук В.П. Теоретичні та методичні засади формування культури здоров’я школярів: дис…. доктора. пед. наук: 13.00.01 / Гаращук Валерій Павлович. - Харків, 2004. – 414 с.