Деякі аспекти оптимізації інноваційних процесів у фізичному вихованні

студентів педагогічних вузів.

Пастернацький В. В., Осіпова І. В., студ. Кучма Е.

Початок третього тисячоліття – це новий етап розвитку людської цивілізації – створення глобального інформаційного суспільства, в якому виробництво і споживання інформації є найважливішим різновидом діяльності, а інформаційне середовище разом із соціальним стають новим середовищем існування людини. Інноваційна діяльність не піддається формалізації, потребує врахування людського фактора, зокрема переборення соціально-психологічних бар’єрів. Нинішні умови життя диктують високі вимоги до біологічного, особистісного та професійного розвитку майбутніх фахівців, конкурентоспроможних на ринку праці. Формування самостійної особистості, яка є інтелектуально й фізично розвиненою, володіє високим рівнем професійних знань, умінь, навичок та творчих здібностей є одним з ключових завдань сучасної системи вищої освіти. Поряд з тим, його реалізація неможлива без спрямованого підвищення фізичної й розумової працездатності, зміцнення здоров‘я студентів за допомогою раціонально організованої рухової активності в умовах навчання у вищому закладі освіти. Сучасне виробництво інформаційне суспільство, нові економічні відносини висувають підвищені вимоги до психофізичних кондицій майбутніх фахівців, при цьому зменшуючи частку фізичної праці, що вимагає перегляду структури, змісту і спрямованості системи фізичного виховання у вищих навчальних закладах. Аналіз наукової літератури свідчить, про те, що сучасні тенденції реформування освіти передбачають відмову від традиційного підходу, покликаного «кувати» кадри та готувати робочу силу, та перехід на творчий характер навчання, активні його форми на безперервну навчальну і самостійну діяльність студентів, що характеризується посиленням освітнього аспекту.

Освіта є способом соціалізації особистості й забезпечення наступності поколінь, середовищем спілкування та залучення до світових цінностей, досягнень науки і техніки. Освіта прискорює процес розвитку і становлення людини як особистості, суб’єкта та індивідуальності, забезпечує формування духовності в людині та її світогляду, ціннісних орієнтацій і моральних принципів.

Суспільно-політичні і соціально-економічні зміни всіх сфер української вищої освіти спричиняють зміни в духовному житті студентів, у мотивах їхньої поведінки, ціннісних орієнтаціях, соціальних установках. Сучасний рівень розвитку суспільства, освіти та науки висуває високі вимоги до компетентності фахівців різних напрямів, що потребує суттєвих змін у професійній підготовці. Особливо відчутні потреби вдосконалення педагогічної освіти. Конкуренція на ринку праці передбачає перехід до ефективніших форм роботи з молоддю, а реалізація прогресивних ідей гуманістичної парадигми освіти у практиці ЗОШ і дошкільних дитячих закладів вимагає підготовки висококваліфікованих кадрів. У цьому зв'язку перед системою вищої освіти постає проблема переходу від традиційної педагогічної парадигми до навчання інноваційного типу на основі розвитку основ проектування різноманітних педагогічних технологій і, насамперед, технологій розвитку і зміцнення здоров'я студентів – майбутніх учителів і вихователів.

Важливого значення набуває модернізація процесу навчання вчителів і вихователів у вищих навчальних закладах, де відбувається опанування студентами комплексом знань, умінь і навичок, їхній професійний розвиток, формуються інтереси, професійні мотиви та ціннісні орієнтації, що завершується виробленням професійно-педагогічної позиції. На ВНЗ покладається відповідальність за підготовку нового покоління педагогів, зміст і рівень кваліфікації яких адекватні інноваціям. Нова концепція розвитку фізичної культури України обумовлює необхідність відповідних змін у підготовці майбутніх педагогів в системі вищої педагогічної освіти. Вимога сьогодення – зробити студента співучасником навчально-виховного процесу, підготувати його не стільки до здачі стандартних нормативів, скільки до подальшого використання фізичної культури в повсякденному житті й професійній діяльності.

Вища школа є останнім етапом підготовки майбутніх фахівців до самостійної діяльності, що покладає на ВНЗ високу відповідальність за стан здоров'я та психофізичні кондиції студентів. Система фізичного виховання у вищій школі є важливою ланкою в структурі підготовки студентів до майбутньої професійної діяльності. Готовність фахівця до успішного здійснення професійної діяльності залежить не тільки від високого рівня фахової підготовленості, а й цілого ряду якостей: комунікативних, інтелектуальних, психофізіологічних, морально-вольових та рухових.

Незадовільний фізичний стан та недостатня рухова і психічна підготовленість викликає протиріччя між психофізіологічними можливостями людини й трудовими та соціальними умовами його професійної діяльності, що призводить до прискорення зносу організму, погіршення продуктивної праці, зменшення надійності фахівця. Важливим є вживання заходів щодо формування стійкої потреби фізичного самовдосконалення, що передбачає вивчення ціннісних орієнтацій студентської молоді та їх впливу на формування мотивацій до занять фізичними вправами. Визначення закономірностей формування мотивів та інтересів студентів, виявлення зовнішніх і внутрішніх факторів, що впливають на мотиваційні стимули, дозволяє вносити корективи в організацію та проведення занять та сприяє підвищенню відвідування та активності у процесі фізичного виховання. За допомогою фізичних вправ можна не тільки моделювати різноманітні ситуації трудової діяльності педагога, а й ефективно формувати важливі навички, розвивати необхідні рухові й психічні якості студентів, що підвищують майбутню професійну дієздатність. Психофізична підготовка у ВНЗ сприяє зміцненню здоров‘я, підвищенню загальної та спеціальної працездатності, формуванню надійності майбутнього фахівця.

Оскільки заняття різними видами спорту неоднаково впливають на вдосконалення окремих психофізіологічних функцій, необхідних для професій вчителя та вихователя, тому підвищення професійної спрямованості фізичного виховання полягає в оптимізації її змісту, що передбачає використання тих фізичних вправ, що вибірково формують і розвивають необхідні вміння, навички, фізичні та психічні спеціальні якості. Відповідно до завдань фізичного виховання студентів передбачається опанування теоретичних знань, практичних умінь та навичок, удосконалення рухової та психічної підготовленості, а також навичок самостійного використання спеціальних засобів для самовдосконалення. Пріоритетним напрямом удосконалення системи фізичного виховання у вищій школі є переорієнтація на формування у суб‘єкта навчально-виховного процесу – майбутнього педагога – дбайливого ставлення до власного здоров‘я, стійкої потреби до рухової активності, звички та навичок самостійного використання засобів фізичної культури в повсякденному житті й професійній діяльності.

Професійна підготовка майбутнього педагога у вищій педагогічній школі являє собою процес становлення його особистості, розвитку загальної і професійної педагогічної культури, компетентності, професійних компетенцій, що виступають передумовою ефективної майбутньої професійної діяльності вчителя в ЗОШ та вихователя у дитячому садку. Професійна готовність виступає як цілісний стан особистості, що виражає якісні характеристики її спрямованості, свідомості, професійної позиції, іміджу, рівня оволодіння професійно-педагогічними діями. Перед професійною підготовкою студентів – майбутніх педагогів – постало завдання всебічного гармонійного розвитку особистості дитини, її духовного, фізичного і психічного здоров'я.

У всі часи понад усе цінувалися уміння, професійна майстерність. Повага до професії, повне знання дорученої справи, висока кваліфікація й відповідальність за результати роботи, надзвичайно висока працездатність дають змогу фахівцеві отримати престижну й добре оплачувану роботу. Одним з ефективних засобів підвищення працездатності в навчальному процесі студентів є залучення їх до занять фізкультурою та спортом з урахуванням особливостей професійної діяльності – професійно-прикладної фізичної підготовки (ППФП).

Найважливішим показником, що характеризує благополуччя сучасного суспільства та держави є стан здоров’я молодого покоління. Величезні можливості для фізичного і духовного оздоровлення, валеологічного виховання, формування культури здоров’я юнаків та дівчат студентського віку містяться у фізкультурно-оздоровчій та спортивній діяльності. Пріоритетним завданням системи фізичного виховання в цілому ряді державних документів і програм означено формування відповідального ставлення людини до власного здоров’я як до найвищої суспільної цінності. Таким чином, для забезпечення ефективного функціонування системи фізичного виховання в умовах радикальної мінливості українського суспільства виникає гостра необхідність пошуку оптимальних та ефективних засобів фізичного виховання для покращення організації навчального процесу молодого покоління. Адже, саме фізичному вихованню відведено роль суспільного фактора адекватного реагування на порушення здоров’я молоді, дестабілізацію поведінки та зміну життєвих орієнтацій.

У системі фізичного виховання студентів за останні десятиріччя відбулися значні зміни. З погляду на збереження здоров'я, ефективність традиційних занять фізичною культурою низька. Традиційна система навчання, як правило, негативно позначається на стані здоров’я студентів. Концепція методичної системи фізичного виховання спрямована на підвищення ефективності навчального процесу за рахунок диференціації навчальних засобів та індивідуалізації стилів роботи зі студентами.

Фізичне виховання, як навчальна дисципліна, дозволяє вирішувати одночасно освітні, виховні та оздоровчі завдання, які спроможні забезпечити збалансований педагогічний вплив на студента відповідно до сучасних вимог формування творчої, інтелектуальної, морально стійкої та фізично досконалої особистості. Фізичне виховання як педагогічний процес належить до складних систем, специфіка його не обґрунтовується лише особливостями компонентів, а визначається характером зв’язків між ними та системою. Реалізація системного підходу у педагогіці орієнтує на розкриття цілісності педагогічних об’єктів, виявлення в них різних типів зв’язків та зведення в єдину теоретичну модель. Сучасна концепція вимагає для побудови науково обґрунтованої теорії врахувати всі різноманіття зв’язків та відношень, у які може вступати предмет дослідження (теоретичні і практичні засади розвитку методичної системи фізичного виховання студентів педагогічних університетів в умовах сучасної парадигми освіти). Між теорією, методикою і технологією навчання існує тісний діалектичний зв’язок.

Так, теорія навчання фізичного виховання студентів виявляє закономірності розвивального характеру навчального процесу, що пов’язані з особливостями діяльності викладача і студента, функціонуванням методичної системи фізичного виховання, в основі якої є цілі розвитку. З іншого погляду, однією з основних сторін фізичного виховання, як і будь-якого іншого педагогічного процесу, є навчання, яке у дидактиці розглядається як процес взаємопов’язаної діяльності викладача і студента, спрямований на набуття теоретичних знань, практичних умінь і навичок, розвиток фізичних, розумових і духовних якостей студентів. У фізичному вихованні сучасний науковий підхід передбачає, що методологічною основою теорії навчання рухових дій є закономірності та положення таких наук, як дидактика (у сфері педагогіки), теорія діяльності і теорія управління опануванням знань, формування дій та понять (у сфері психології), теорія побудови й управління рухів, фізіологія активності, принципи системного підходу.

На методологічному рівні методична система передбачає організацію навчально-виховного процесу з фізичного виховання у вищих начальних закладах на основі системного, комплексного, діяльнісного, особистісно орієнтованого та компетентнісного підходів як необхідних умов досягнення поставленої мети і завдань. Методичну підготовку студентів можна розглядати з позиції її основних компонентів і зв’язків між ними або через функціонування методичної системи. Концепція методичної системи фізичного виховання студентів відображає взаємозв’язки загальнонаукових дисциплін (анатомії і фізіології, педагогіки і психології, гігієни й екології, валеології та основ харчування, філософії і безпеки життєдіяльності, теорії і методики фізичного виховання тощо) та включає такі компоненти: теоретико-методологічну основу; інноваційну авторську ідею щодо створення і функціонування методичної системи у навчальному процесі з фізичного виховання; концептуальне методологічне проектування методичної системи на основі діяльнісного і особистісно орієнтованого, системного підходів; систему принципів, на яких створена концепція; педагогічні умови ефективного функціонування методичної системи (освітні стратегії, інноваційні технології, методи, засоби, умови, оцінка діяльності); особливості реалізації концепції в умовах навчальної діяльності з фізичного виховання; шляхи реалізації висунутої концепції; досліджувану модель методичної системи фізичного виховання студентів.

Теоретико-методологічною основою методичної системи фізичного виховання є теорія діяльності, яка розглядає особистість студента у контексті функціонування і структури психічного відображення у процесі навчальної та фізкультурно-оздоровчої діяльності. Визначальною є зовнішня, предметна, практична діяльність, від якої залежать усі види внутрішньої психічної діяльності особистості.

Будь-яка діяльність має такі складові: потреби – мотиви – цілі – умови досягнення цілей і засоби їх досягнення (поєднання цілей і умов складає завдання) – дії – операції. Теорія навчальної діяльності є методологічною основою концепції методичної системи фізичного виховання. Згідно з цією теорією змістом навчальної діяльності виступають теоретичні знання, оволодіння якими розвиває у студентів засади теоретичної свідомості й мислення, що в подальшому забезпечує теоретико-особистісний рівень здійснення практичних видів діяльності. Особливістю навчальної діяльності є те, що в ній відтворюється загальнокультурний процес створення понять, образів цінностей і норм. Тому опанування знань, умінь і навиків має проходити у формі навчальної діяльності. Навчальна діяльність у фізичному вихованні має певну структуру, включає навчальні потреби і мотиви, навчальні завдання, дії та рухові операції.

Методика навчання фізичного виховання реалізує розвинуту сучасну теорію вивчення процесу фізичного виховання, яка спрямована на формування різноманітних рухових дій «як послідовний перехід від знань та уявлень про дії до вміння виконувати їх, а потім від уміння до навички». Процес навчання рухових дій базується на дидактичних принципах – основоположних закономірностях навчання, які складають методичний базис педагогічного процесу, а саме, це принципи: свідомості та активності, наочності, доступності та індивідуалізації, систематичності, послідовності, міцності навчання. Таким чином, активізація навчального процесу з фізичного виховання здійснюється з опорою на практичний досвід, теоретико-понятійний і операційно-дієвий компоненти досягнення поставлених завдань, а також з урахуванням особистісних чинників навчально-виховного процесу. Саме особистісна позиція суб’єктів (студент-викладач) навчальної та педагогічної діяльності є тим чинником, який дозволяє розв’язати проблеми створення нової методичної системи фізичного виховання студентів.

Мета фізичного виховання: послідовне формування фізичної культури фахівців до професійної діяльності та життєздатності. Завдання фізичного виховання: сформувати у майбутніх педагогів особисті фізкультурно-оздоровчі компетентності «фізкультурно-оздоровча освіта і рухова активність упродовж усього життя». Освітні розвивальні виховні принципи: інтеграції, культуровідповідності, підтримки фізкультурно-оздоровчих ініціатив, варіативності та ініціативності, відповідальності, диференціації, самодіяльності, самоорганізації, індивідуальності.

В навчальному процесі з фізичного виховання у майбутніх вчителів необхідно сформувати систему знань, умінь, навиків, організаторських якостей, розвити здібність вибудовувати індивідуальну стратегію фізкультурно-оздоровчої освіти, рухової активності, мотиваційно-ціннісного ставлення до здорового способу життя, систему відновлення працездатності, вміння використовувати засоби фізичного виховання для реабілітації фізичного і психічного стану після перенесених хвороб тощо.

Випускник педагогічного університету повинен не тільки опановувати високу професійну майстерність, а й знайти своє місце в соціальному середовищі населення, володіти певними якостями та бути прикладом для своїх учнів та за місцем мешкання. Відповідно до цього стратегічним напрямком розвитку методичної системи виступає також особистісно-орієнтоване навчання, в якому студент перебуває у центрі уваги викладача. При цьому діяльність учіння – пізнавальна діяльність, а не викладання.

У педагогічній літературі навчання трактується як інтегральна характеристика особистості, що відображає здатність студента до засвоєння навчальної діяльності, тобто індивідуальний показник швидкості та якості опанування знань, умінь і навичок у процесі навчання. Традиційну парадигму навчання у фізичному вихованні «викладач – студент» необхідно замінити парадигмою «студент – фізкультурно-оздоровче середовище – викладач». Саме так будується система фізкультурної освіти у розвинених країнах світу. Очевидно, що між теорією і практикою повинен бути ряд проміжних ланок і одна з них – технологія навчання. Технологічний підхід до навчання передбачає проектування навчального процесу з метою гарантованого досягнення дидактичних цілей, які випливають із вихідних установок (соціальне замовлення, освітні орієнтири, мета і зміст навчання тощо). При цьому технологія навчання виявляє умови функціонування методичної системи, визначає способи її реалізації (проектування) в навчальному процесі відповідно до поставленої мети. Тобто технологія навчання – це послідовна взаємопов’язана система дій викладача, які направлені на вирішення дидактичних завдань, планомірне і послідовне втілення на практиці заздалегідь запроектованого педагогічного процесу. Новостворена методична система фізичного виховання сприятиме підвищенню освітньо-оздоровчого і мотиваційно-ціннісного ставлення студентської молоді до засобів фізичного виховання та рухової активності за рахунок створення у вищих навчальних закладах мікросередовища, яке розвиває інтереси і мотиви до активних занять фізичними вправами, спонукає до ведення здорового способу життя, викликає позитивне ставлення до навчального процесу з фізичного виховання. Окрім того, навчання повинно бути спрямовано на підвищення ефективності навчального процесу за рахунок диференціації навчальних засобів та індивідуалізації стилів роботи зі студентами з метою створення рівних комфортних умов навчання і формування мобільності стильової поведінки в рамках вивчення навчальної дисципліни «Фізичне виховання», що суттєво підвищує мотиваційно-ціннісне ставлення до навчального процесу, активізує рухову діяльність та сприяє оволодінню навиками й уміннями використання засобів фізичного виховання у майбутній професійній діяльності. Тобто використання системного, діяльнісного й особистісно орієнтованого підходів, які є загальнонауковою основою для визначення змісту навчальної діяльності з фізичного виховання, її оптимізації, визначення шляхів практичного вдосконалення, виявлення основних чинників, впливають на результативність навчального процесу та напрямки його покращання.

Досягнення мети та завдань методичної системи фізичного виховання вимагає застосування системи загальнодидактичних і авторських принципів та принципів навчання, модифікованих до фізичного виховання, а саме: – інтеграції. Суть цього принципу полягає в тому, що він системно об’єднує всі компоненти методичної системи, а також розкриває взаємодію її з навколишнім середовищем. Він виявляється на декількох структурних рівнях: між загальною фізичною і методичною підготовкою студентів; між метою навчання і механізмом її реалізації; між усіма блоками методичної системи. Методична система може виявити свої системні властивості лише за умови, коли складові її компоненти будуть об’єднані взаємодією на основі системи інтегруючих підстав – культуровідповідності – являє собою процес формування особистості на основі загальнолюдських, естетичних і духовних цінностей фізичної культури і спорту, народних українських традицій та шанобливого ставлення до історичної спадщини інших країн і народів. Такий підхід у процесі фізичного виховання студентів педагогічних університетів виступає одним із визначальних чинників підвищення соціальної активності майбутнього фахівця як висококультурної особистості, здатної до впровадження здорового способу життя та сприяння розвитку фізичної культури і спорту в соціальній інфраструктурі; підтримки фізкультурно-оздоровчих ініціатив, який виявляється в успішному розвитку мотиваційно-ціннісного ставлення до активних занять фізичними вправами, індивідуальному виборі змісту засобів і форм проведення занять; варіативності та альтернативності, який спрямований на досягнення цілей навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах (розвивальних, освітніх, виховних), для чого необхідно використовувати найрізноманітніші підходи та методи, які теоретично обґрунтовані та перевірені практикою. Різноманіття форм, методів, засобів навчання, його комунікативної сторони дозволяє викладачу постійно перебувати в стані творчого пошуку з метою формування власної педагогічної діяльності, побудови авторської дидактичної системи – диференціації. Цей принцип розкриває механізм розвитку систем різних рівнів і рангів, від первинної цілісності до внутрішньодифференційованих структур.

Принцип диференціації обґрунтовує реалізацію методичної системи на основі законів розвитку та системного аналізу; оптимальності, являє собою розробку таких норм і вимог, які в разі їх застосування у процесі фізкультурно-спортивної діяльності забезпечують оптимальні затрати засобів і ресурсів за високого оздоровчого ефекту; самодіяльності (заняття фізичним вихованням без зовнішнього примушування, що приносить задоволення і радість для студента); самоорганізації (формування операційно-діяльнісної складової навчального процесу, в основі якої – вміння займатися фізичними вправами самостійно); розвитку, що передбачає організацію навчального процесу в зоні найближчого розвитку, у співпраці студента і викладача з урахуванням його рівня фізичного розвитку, фізичної підготовленості та стану здоров’я, відповідно до досягнутого рівня актуального розвитку; відповідальності (самоаналіз, самоконтроль і самооцінка навчальної діяльності, фіксація спортивних результатів та їх аналіз і оцінка); індивідуального підходу (врахування в навчальному процесі індивідуально-психологічних особливостей, рівня фізичної і технічної підготовленості кожного студента).

Найважливішою умовою для успішного всебічного розвитку особистості є розуміння нею своєї неповторності та індивідуальності – принцип розвитку особистості в колективі, згідно з яким особистісний розвиток студента визначається діяльнісно-опосередкованим типом взаємовідносин, які складаються в навчальних групах, в умовах спеціально організованого середовища, коли група студентів стає основною референтною групою, наміри якої полягають у спільній меті, в об’єднанні за соціально значущими цілями та особистісно значущим для кожного члена групи змістом, виконуваної навчальної або тренувальної діяльності, у досягненні певних спортивних результатів, перемозі в групових змаганнях, спільній оздоровчій діяльності тощо. Педагогічні умови ефективного функціонування методичної системи (освітні стратегії, інноваційні технології, методи, засоби, оцінка діяльності) дозволяють педагогам доповнити зміст концепції авторським баченням перспектив і можливостей її подальшого розвитку, визначити її місце в освітній системі, а також її адаптованість до реальних умов існування системи педагогічних взаємозв’язків і взаємодій. Умови формування і розвитку методичної системи фізичного виховання майбутніх вчителів доцільно розділити на три групи: зовнішні умови, що створюють активне фізкультурно-оздоровче або спортивне середовище, яке забезпечує розвиток системи; внутрішні, які залежать від власного потенціалу студента (мотивація, індивідуально-психологічні якості, рівень фізичної підготовленості, стан здоров’я тощо); матеріально-технічні (наявність спортивної бази та її оснащення), які створюють комфортні умови для занять з фізичного виховання через організацію фізкультурно-спортивної активності студентів. Така концепція методичної системи фізичного виховання студентів педагогічних університетів є взаємозв’язаною структурою, до складу якої входять мета, завдання, зміст, методи, форми, засоби фізичного виховання і діагностики досягнутого рівня фізкультурно-оздоровчої підготовленості студентів. Також вона відображає взаємозв’язки загальнонаукових дисциплін та включає теоретико-методологічні основи, створення і функціонування методичної системи у навчальному процесі з фізичного виховання, концептуальне методологічне проектування методичної системи, педагогічні умови ефективного функціонування методичної системи й особливості реалізації концепції в умовах навчальної діяльності з фізичного виховання студентів педагогічних ВНЗ.

Підготовка висококваліфікованих педагогів, здатних прищеплювати молоді навички здорового способу життя, має здійснюватися з урахуванням набутого вітчизняного й зарубіжного досвіду, використанням інноваційних технологій. Підґрунтям цього повинні бути оновлення змісту, форм організації навчально-виховного процесу відповідно до світових стандартів. Створення моделі модернізації змісту професійної підготовки майбутнього вчителя на кафедрі фізичного виховання на основі інноваційних інформаційних технологій становитиме перспективу подальших розвідок у цьому напрямі й сприятиме його відповідності основним тенденціям розвитку інформаційного суспільства на сучасному етапі.