Кирлик Н. В.

ДВНЗ «Ужгородський національний університет»

Етапи розвитку людського капіталу підприємства

У XX столітті в усьому світі посилилася увага до людини, як соціального феномену, так і до людського фактору, а також до проблем формування, розвитку та накопиченя людського капіталу як основного елементу виробничого процесу. Успішний розвиток ринкової економіки України можливий лише в тому випадку, якщо буде в повній мірі приведений в дію людський ресурс, який є головною виробничою силою суспільства, тому дана тематика є актуальною на сьогодні.

Представники класичної політекономії В. Петті [1], А. Сміт [2], Д. Рікардо заклали основу в зародження теорії людського капіталу, що полягає у введедні в економіний оборот та подальшому дослідженні таких категорій як: «живі діючі сили людини», «продуктивні робочі сили», «здібності робітників до праці», «робоча сила».

Відомі зарубіжні вчені-економісти Г. Беккер [7] та Т. Шульц [5] були засновникам сучасної теорії людського капіталу та досліджували економічну доцільність вкладання коштів у людей, в їх освіту та здоров’я, розробили модель ідеальних інвестицій в людський капітал.

Ціллю даного дослідження є розкриття еволюційного розвитку теорії людського капіталу в усіх її проявах. Ціль зумовила вирішення декількох завдань: - розглянути еволюцію поглядів відомих вчених-економістів на теорію людського капіталу; - розкрити їх вклад у формування та розвиток досліджуваної категорії; - на основі проведеного історичного аналізу теоретичних фактів, запропонувати власне бачення категорії людський капітал.

Людина завжди була і залишається основним і визначальним фактором будь-якого виробництва. Економічна теорія у вивченні людського суспільства виходить з того, що людина є одночасно і виробником, і споживачем економічних благ. В процесі розвитку виробництва, удосконалення знарядь праці, підвищення технологічного рівня, підприємства прагнуть виготовляти високотехнологічні та інноваційні продукти, а, отже, потрібні висококваліфіковані кадри, які володітимуть відповідним рівнем професійних здібностей і навичок, щоб це все обслуговувати. Саме теорія людського капіталу в процесі своєї еволюції поступово довела, що людина – це єдиний об’єкт економічних відносин, котрий володіє здатністю створювати вартість. Все інше – обладнання, заводи, сировина, гроші і енергія самостійно нічого не виготовляють і не створюють, поки людина не змусить їх працювати. Отже, людський капітал – це основна сила виробництва, яка змушує його працювати.

Процес розвитку уявлень про людину, призвів до появи таких економічних термінів, як: «робоча сила», «трудові ресурси», «трудовий потенціал», «людський фактор». Однак, жодне з цих понять не розглядало людину як основну одиницю виробничого процесу, так як зробила це теорія людського капіталу, котра пройшла тривай період еволюційного розвитку.

Формування основ теорії людського капіталу розпочалося ще в другій половині XIX ст. та пройшло свій шлях розвитку протягом кількох століть. Ще у працях основоположників класичної економічної теорії: В. Петті [1], А. Сміта [2], Д. Рікардо відбулось зародження концепції людського капіталу. В процесі розвитку теорії, формувались різноманітні підходи, які відображали погляди науковців, характерні для існуючих у той час економічних шкіл.

Засновник англійської класичної політекономії XVII ст. В. Петті [1] першим серед економістів спробував включити до основного капіталу розвинуті людські здібності, що й послугувало передумовою виникнення людського капіталу. Саме В. Петті [1] ввів та досліджував категорію «живі діючі сили людини».

У 1956 р. А. Сміт написав одну із самих відомих своїх праць «Дослідження про природу і причини багатства народів», де зазначав, що: «Збільшення продуктивності корисної праці залежить, перш за все, від підвищення вправності та вміння робітника, а потім від покращення машин та інструментів, за допомогою яких він працює» [2]. Тут же він акцентує увагу на такому твердженні: «Велику спритність чи вміння робітника можна розглядати з тієї ж точки зору, як і машини та знаряддя виробництва, які скорочують або полегшують працю і які, хоча і вимагають відомих витрат, але повертають ці витрати разом з прибутком» [2]. А. Сміт велику увагу приділяв саме освіті, як одному із основних факторів, котрий сприяє збільшенню багатства країни.

Продовжував розвивати та підтримував думку А. Сміта, щодо важливої ролі освіти в економічному рості країни Д. Рікардо. Відставання в економічному розвитку країн Д. Рікардо пояснював саме: «браком освіти в усіх верствах населення» [3, c. 308]. Він відмічав, що саме якісні характеристики робочої сили є дуже важливими для ефективного виробництва.

Наступним вченим-економістом середини XIX ст., котрий розвивав теорії своїх попередників був К. Маркс. На відміну від Д. Рікардо він більш широко розглядав термін «робоча сила», і трактував її як: «сукупність фізичних і духовних здібностей,.. якими володіє… жива особистість людини і які вона використовує щоразу, коли виробляє які-небудь споживчі вартості» [3, c. 310]. К. Маркс підкреслював, що розвиток розумових, фізичних та творчих здібностей людини – є «справжнє багатство», «головна продуктивна сила суспільства» [4, с. 182-183].

Формування сучасної концепції людського капіталу відбулось внаслідок науково-технічної революції. В 60-ті рр. ХХ ст. наявної робочої сили стає недостатньо, виникає нагальна потреба у висококваліфікованих працівниках. Внаслідок чого відбувається переосмислення ролі освіти та кваліфікації працівників, та значний прогрес в розвитку інтелектуальних продуктивних сил, динамічний розвиток інноваційно-інформаційної сфери.

Основоположниками сучасної теорії людського капіталу були американські економісти, представники Чикагської школи Г. Беккер та Т. Шульц.

Термін «людський капітал» вперше з’явився в роботі Т. Шульца «Формування капіталу освіти» [5] в 1960 році. Він трактував цей термін так: «всі людські здібності являються або вродженими або набутими. Кожна людина народжується з індивідуальним комплексом генів, що визначають її вроджені здібності. Набуті людиною цінні якості, які можуть бути посилені супутніми вкладеннями, ми називаємо людським капіталом» [6]. Т. Шульц виділяв декілька видів людського капіталу в залежності від різновиду інвестицій вкладених в даний капітал. Це були такі види інвестиційної діяльності: шкільна освіта, навчання на робочому місці, охорона здоров’я, зростаючий запас інформації щодо економіки. Завдяки цим видам діяльності у людей формуються певні групи здібностей та навиків, котрі можуть застосовуватись як людський капітал. Витрати, котрі йдуть на формування здібностей і навичок у працівників, і є інвестиціями, які інвестор втрачає із свого доходу сьогодні, але завтра ці інвестиції (витрати) принесуть йому більш високий дохід.

Г. Беккер (1964) у своєму підході розробив модель індивідуальних інвестицій в людський капітал. З цієї точки зору, людський капітал схожий на «фізичні засоби виробництва» [7]. За словами Г. Беккера (1962), інвестиції в людський капітал означають: "всі види діяльності, які впливають на майбутні реальні доходи за рахунок вкладення коштів в людей" [9, с.10]. До інвестицій він відносить: «навчання, підготовку на виробництві, витрати на охорону здоров'я, міграцію, пошук інформації про ціни і доходи, втрати на виховання дітей, зміну роботи та інші вкладення, які сприяють розвитку продуктивної сили людини та підвищенню його культурного та інтелектуального рівня» [8, с. 11]. Вайсброд Б. розглядає інвестиції в людський капітал як витрати на освіту, навчання, здоров'я, інформацію та мобільність робочої сили [9, c. 7].

За Г. Беккером величина людського капіталу вимірюється в грошових одиницях і визначається розміром інвестицій в освіту, охорону здоров’я і т.д. У працях Т. Шульца та Г. Беккера показано, що якісні характеристики працівника є дуже важливими, з точки зору доходу та інших вигод, які вони отримують.

Теорія людського капіталу в той час дуже стрімко розвивалась, досить швидко знаходились відповіді на «складні» запитання про роль людини на виробництві. Проте не всі послідовники американських вчених-економістів приймали цю теорію. У 60-70 рр. ХХ ст. вона була розкритикована з позиції марксиської теорії постійного і змінного капіталу. Р. Капелюшніков, котрий досліджує дану концепцію відмітив: «Теоретичні інновації Г. Беккера далеко не завжди чекав доброзичливий прийом. Ідея людського капіталу, що здається настільки очевидною, була зустрінута вороже педагогічною громадськістю, яка вбачала в ній недооцінку культурної цінності освіти і зведення людини до рівня машини» [10, c.18].

Підсумовуючи вищесказане, можна стверджувати, що теорія людського капіталу, пройшла тривалий процес еволюційного розвитку, і все таки була признана у більшості країн світу, де людина розглядається як основна сила виробництва, яка змушує його працювати. На нашу думку, людський капітал – сукупність сформованих і розвинених унаслідок вкладення інвестицій, притаманних кожній окремій людині індивідуальних природних (вроджених) та соціальних (набутих) здібностей, необхідних для ефективної діяльності в тій чи іншій сфері суспільного відтворення, що сприяють підвищенню продуктивності праці та зростанню доходів їх власника, підприємства та національного доходу.

Література:

1. Петти В. Экономические и статические работы / В. Петти. – М.: Соцэкгиз, 1940. – 324 с.

2. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов / А. Смит. – М.: Соцэкгиз, 1956. – 684 с.

3. Мальтус Т. Антология экономической классики. Т.1. / Т. Мальтус, Д. Кейнс, Ю. Ларин. – М.: МП Эконов, 1993. – 486 с.

4. Маркс К. Капитал. Критика политической экономии. Т. 49 / К. Маркс, Ф. Энгельс . – М.: Политиздат, 1974. – 555с.

5. Schultz T. Capital Formation by Education / T. Schultz // Journal of Political Economy. – 1960. – Vol. 68. – P. 12-14.

6. Schultz T. Investing in People: The economic of Population Quality / T. Schultz. – Berkeley, Calif: University of California. - 1981.

7. Becker G. S. Human Capital: A Theoretical and Empirical Analysis with Special Reference to Education / G. S. Becker. – NewYork: Columbia University Press. – 1964. – P.187

8. Becker G. S. Investment in Human Capital: A Theoretical Analysis / G. S. Becker // The Journal of Political Economy. – 1962. – Vol. 70, № 5 , р. 9 - 49.

9. Weisbrod В. А. Investing in Human Capital / B. A. Weisbord // The Journal of Human Resources. – 1966. – Vol. 1, № 1, p. 5 – 21.

10. Капелюшников Р. И. Экономический подход Гэри Беккера к человеческому поведению / Р. И. Капелюшников // США: экономика, политика, идеология. – 1993. – №11 . – С. 17- 32.