К

К.е.н. Сітковська А.О.

Дніпропетровський державний аграрний університет, Україна

Вплив зовнішнього середовища на

конкурентоспроможність аграрних підприємств

Аграрне підприємство є відкритою соціально-економічною системою, визначає і реалізує свою місію, досягає цілей лише у взаємодії, взаємозалежності із навколишнім середовищем. З нього воно отримує необхідні для нормального функціонування ресурси, в ньому формує свою репутацію, втілює в життя свої наміри, реалізує продукцію, отримує прибуток для розширеного відтворення.

Конкурентоспроможність підприємства на внутрішньому і зовнішніх ринках характеризується можливістю випускати конкурентоспроможну продукцію і потенційною можливістю для такого випуску. Водночас конкурентоспроможність підприємства є індикатором, в якому розкриваються і переплітаються конкурентоспроможність товару, галузі, регіону та економіки в цілому.

Розглядаючи підприємство як об’єкт управління, сучасна економічна наука вивчає його як особливий вид господарської діяльності, спрямований на створення і перетворення матеріальних предметів. При цьому господарська діяльність розглядається як базовий вид діяльності суспільства. У зв’язку з цим вона постійно повинна входити до складу економічної системи з різними видами проявів своїх можливостей та одержала назву позачасовий вид діяльності.

Системний погляд на аграрне підприємство припускає наявність знань про ті елементи, що характеризують підприємство як систему і облік цих поглядів при аналізі такої сукупності. Подібний принцип дослідження аграрного підприємства дозволяє досліднику виступати в ролі ведучого, тим самим здійснюючи вплив на розвиток підприємства за наявності такої можливості.

У ринковій економіці підприємство стає „відкритою економічною системою”. Результат його зростання і „виживання” істотним чином залежить не тільки від внутрішніх чинників, закладених і саморозвиваючих елементів (мета, ресурси, оргструктура управління) усередині організації, але й від зовнішніх умов, з якими підприємство стикається і з якими йому доведеться зіткнутися в майбутньому.

Так, в цілому ринковий механізм неспроможний вирішити проблему ефективної оцінки суспільних благ, що поєднуються з аграрною сферою, вимагає активної участі держави в регулюванні економічного середовища функціонування підприємств аграрної сфери економіки та окресленні правил конкуренції, які суттєво відрізняються в порівнянні з іншими галузями народного господарства. Тобто, аграрні підприємства без державного регулювання не мають можливості витримувати відкриту міжгалузеву конкуренцію з підприємствами інших галузей народного господарства через диспаритет цін на сільськогосподарську і промислову продукцію, тенденцію віддалення сільськогосподарського виробника від кінцевого споживача та нестабільність даної сфери.

Аграрне виробництво було й залишиться дотаційною галуззю не тільки в нашій країні, але й у всьому світі, де дотації держави складають від 25 до 85% виручки від реалізації продукції сільського господарства. Вітчизняний аграрний сектор в останнє десятиліття одержує не більше 1-4% дотацій. Цього недостатньо, якщо врахувати ґрунтово-кліматичні умови, в яких функціонує агропромисловий комплекс України.

Як свідчить практика господарювання економічно розвинених країн, необхідно забезпечувати захист вітчизняних аграрних товаровиробників, що здійснюється за допомогою численних механізмів, які підтримують їхню конкурентоспроможність в умовах впливу зовнішніх економічних чинників. Одним з головних механізмів забезпечення конкурентних переваг аграрного сектору в багатьох країнах є підтримка підприємств за допомогою механізмів субсидування. Необхідність впровадження такого роду механізмів пов’язана зі спробою якомога краще використовувати ресурси, а через ринковий механізм і програми «найбільшого сприяння» досягається аллокаційний ефект. При цьому останній розглядається з погляду вигід не лише виробників, а й споживачів, за якими досягаються найбільші сукупні вигоди в зовнішній торгівлі.

Ефективна аграрна політика повинна враховувати специфіку сільськогосподарської сфери, фінансовий стан підприємств і гарантувати економічну безпеку аграрних виробників. Державні програми регулювання аграрної сфери і інших галузей національної економіки повинні відповідати принципам узгодженості положень різних нормативних актів та повноти розв'язання завдань. При цьому вони повинні враховувати проблеми аграрної сфери економіки, комплексно, багатовекторно і не можуть бути розв'язані будь-якою однією програмою. Необхідно здійснювати спільні дії та досягати координації зусиль уряду, парламенту, наукових установ, груп споживачів та інших громадських організацій.

Одним з чинників зовнішнього впливу є неможливість без державного регулювання витримувати конкуренцію з іноземними підприємствами, виробниками сільськогосподарської продукції;

Посиленню ринкового потенціалу національних аграрних товаровиробників можуть сприяти державні програми виходу на зовнішні ринки та надання експортних кредитних гарантій. Маркетингова підтримка на зарубіжних ринках забезпечує зміцнення позицій аграрних підприємств. Освоєння зарубіжних ринків є основою для поліпшення інвестиційного клімату, сталого економічного росту та довгострокових перспектив розвитку агропромислового комплексу. При цьому, в основу вимог до якості вітчизняного та зарубіжного продовольства повинні стати науково обґрунтовані принципи, які можуть використовуватися у регулятивних механізмах, які повинні відображати інтереси споживачів, одночасно підтримуючи вітчизняних виробників.

Аграрні підприємства функціонують в умовах постійного тиску потенційних конкурентів, так як в аграрній сфері майже відсутні вхідні бар’єри для підприємств.

Послабити тиск з боку потенційних конкурентів можливо шляхом участі аграрних підприємств в інтегрованих структурах. В них забезпечення конкурентних переваг поєднується з економією за рахунок масштабів та ефективним маркетингом. При цьому за умов вертикальних зв'язків перспективним напрямом є розвиток єдиних торгових марок.

Наявність функціональної конкуренції, внаслідок чого аграрне підприємство має відстежувати дії не тільки безпосередніх конкурентів, які виготовляють подібну продукцію, а й підприємств, що виготовляють товари-замінники.

Отже, без належної державної підтримки та регулювання підприємств в аграрній сфері, вони не будуть здатними організувати раціональне функціонування виробництва. За таких умов країна буде вимушена знижувати свій рівень продовольчої безпеки, продовжувати закуповувати значні обсяги продуктів харчування за кордоном, виснажуючи вітчизняні природні запаси енергоносіїв й обмінювати їх на продовольчі товари, підтримуючи тим самим зарубіжних товаровиробників.