Узунов Федір Володимирович, к.е.н., доцент, перший проректор Університету економіки та управління

ЕФЕКТИВНЕ ВИКОРИСТАННЯ ІННОВАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ В РАМКАХ СПІВПРАЦІ БІЗНЕСУ І ДЕРЖАВИ

Після виходу економіки із системної кризи 90-х років перед Україною постала проблема у визначенні шляхів економічного зростання і на його базі напрямків подальшого соціально-економічного розвитку країни. Вибір стояв між двома напрямками - розширення масштабу виробництва на існуючій технологічній базі або забезпечення економічного зростання на новій науково-технологічній основі розвитку економіки.

Перший напрямок - це інерційний шлях, який продовжує домінувати і сьогодні та ґрунтується на сформованій технологічній базі, що може привести до подальшого згортання науково-технологічного та інноваційного потенціалу, відмові від реальної державної підтримки базисних інновацій і в кінцевому рахунку, до погіршення стану соціальної сфери.

Другий напрямок - це шлях реалізації стратегії науково-технологічного та інноваційного прориву, концентрації ресурсів на розробці і реалізації вузького кола пріоритетів селективної науково-інноваційної політики, які забезпечують поширення п'ятого технологічного укладу (ТУ), лідерство в освоєнні деяких напрямів шостого ТУ, надання інноваційного характеру інвестицій та поетапної модернізації на цій основі виробничих основних фондів, прискореного розвитку соціальної сфери, поліпшення демографічної ситуації.

Для вибору другого напрямку є об'єктивні передумови, найважливішими з яких є:

1) досягнення критичного рівня старіння майже не оновлювався 90-і роки основних виробничих фондів, які не дозволяють виробляти конкурентоздатні товари та послуги на світовому ринку;

2) різке скорочення потужного науково-технічного потенціалу, зменшення вкладень в науку та інновації, значне скорочення і старіння наукового, конструкторського та інженерного персоналу;

3) посилення конкуренції на світовому ринку в результаті переходу від п'ятого до шостого технологічного укладу, що загрожує надовго відкинути Україну на периферію світового науково-технологічного прогресу, поставити її економіку під контроль транснаціональних корпорацій;

4) негативні прогнози розвитку соціальної сфери, падіння рівня життя населення, подальше погіршення демографічної ситуації [2].

Очевидно, що тільки другий шлях забезпечує здійснення подальшого науково-технологічного витка в розвитку світової економіки, і тому він повинен бути використаний українською економікою.

Однак, здійснити другий шлях, стратегію науково-технологічного та інноваційного прориву, за допомогою тільки бізнес структур неможливо без їх співпраці з державою. Це обумовлено тим, що в умовах сучасного стану обмежених ресурсів як у держави, так і у приватного підприємництва, неможливо здійснити прориви по всьому фронту економіки.

Уряд України приділяє належну увагу прискоренню розвитку науково-технологічної та інноваційної діяльності, розуміючи, що в промислово розвинених країнах 80 – 95 % приросту ВВП припадає на частку нових знань, втілених у техніці і технології, методи організації виробництва, що забезпечує високий економічний потенціал бізнесу.

У зв'язку з цим за участю міністерств, національної академії наук України розроблені «Розвиток науково-технічної та інноваційної сфери» в рамках Програми економічних реформ на 2010–2014 роки та «Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів» [1].

При розробці цих документів були проаналізовані та враховані загальні тенденції в інноваційній сфері світової економіки протягом 90-х років XX століття і існуючі тенденції XXI століття. До таких позитивних і негативних тенденцій віднесені:

- зростання числа виробників нових знань і загострення конкуренції на ринку знань;

- зростання залежності виробників товарів і послуг від виробників нових знань;

- зростання значення малих підприємств як найбільш динамічної ланки національної інноваційної системи;

- дефіцит висококваліфікованих творців нових знань і технологій та зниження кваліфікаційних вимог до виробників кінцевої продукції;

- глобалізація науково-виробничого сектору світової економіки.

В Україні вже сформувалася макросистема державного регулювання промислової, науково-технологічної та інноваційної діяльності в економіці, на основі якої можуть і повинні формуватися мезосистеми (середнього рівня) державного та корпоративного регулювання та відповідні їм системи на мікрорівні (нижнього рівня) економіки - підприємствах і організаціях [2].

Ефективне використання економічного потенціалу бізнесу, а тим більше його інноваційного потенціалу, неможливо без співпраці бізнесу і держави. Це обумовлено тим, що інноваційний потенціал являє собою трирівневу економічну систему, яка інтегрується з відповідною трирівневою системою економіки (промисловість, сільське господарство, будівельний, транспортний і інформаційний комплекси тощо), забезпечуючи їм потенціал розвитку через інноваційну діяльність.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Економічний простір і динаміка розвитку продуктивних сил України: теоретико–методологічні основи дослідження: Монографія/ [С.І. Бандур, І.К. Бистряков, Б.М. Данилишин та ін.]; за заг. ред. д–ра екон. наук, проф., чл.–кор. НАН України Данилишина Б.М. – К.: РВПС України НАН України, 2008. – 220с.

2. Ємельянов В.М. Розвиток партнерських відносин бізнесу і влади в системі державного управління сталим розвитком України: теорія, методологія, практика : [моногрaфiя] / В.М. Ємельянов. – Миколаїв: ПП Ємельянова Т.В., 2012. - 420 с.