Экономические науки/2.Внешнеэкономическая деятельность.

доц. Балдинюк А.Г., Варшавська Н.Г.

Вінницький торговельно-економічний інститут, Україна, м.Вінниця

ВИСОКА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА ЯК ФАКТОР УСПІШНОГО ВИХОДУ НА ЗОВНІШНІ РИНКИ

Із встановленням ринкової економіки перед підприємствами постала проблема конкурентоспроможності на ринку. Дану проблему загострює і держава, яка не має ні відповідного законодавства, ні стимулів для підтримки конкурентоспроможності на міжнародних ринках. Все це у сукупності призводить до відставання України, як гравця на світовій арені.

На сьогоднішній день у вітчизняній та зарубіжній літературі проблема високої конкурентоспроможності висвітлена у недостатній мірі. Якщо теоретичні основи викладені опираючись на іноземний досвід, то практичного аспекту бракує, або він погано адаптований до нинішніх умов господарювання в Україні. Також не врахований чинник динамічності зовнішнього середовища, кризи та прагнення до виходу на міжнародну арену, як вагомий фактор розвитку підприємства.

Серед основних дослідників можна виділити роботи: Портер М., Балабанова Л. В., Галелюк М.М., Яременко О. Ф., Клюквіна М. С., Жовновач Р. І., Пономаренко В., Піддубна Л. та інші.

Так, М. Портер опираючись на міжнародний досвід, розробив концепції міжнародної конкурентоспроможності, які в основному орієнтовані на європейські країни. Галелюк М.М. узагальнив специфіку системи управління конкурентоспроможністю. Клюквіна М. С. визначила сучасні підходи до даного питання, Пономаренко В. та Піддубна Л. продовжили дослідження теоретичних основ розвитку міжнародної конкурентоспроможності.

Разом з тим результати аналізу літературних джерел свідчать про доцільність та необхідність дослідження даного питання, так як конкурентоспроможність є поняттям динамічним та мінливим особливо за умов світової економічної кризи.

Із встановленням незалежності, українські підприємства відходили від правил та умов командно-адміністративної економіки, освоювали ряд нових проблем та питань, що поставив перед ними ринок. Вони «стикнулися» з новим явищем конкуренції. Перед ними постала важлива проблема бути конкурентоспроможними. Для того, щоб зрозуміти точне значення «конкурентоспроможності», наведемо декілька дефініцій цього поняття.

Як зазначає Галелюк М.М., конкурентоспроможність – це конкретна функція менеджменту, що реалізується через здійснення загальних функцій з метою підтримання та підвищення конкурентоспроможності підприємства та його товарів, що є складовими єдиної системи [2, с.65]. Тоді, як Балабанова вважає, що це сукупність управлінських дій, спрямованих на дослідження діяльності активних і потенційних конкурентів, їх сильних і слабких сторін, а також розробку конкурентних стратегій, що забезпечують формування й підтримку довгострокових конкурентних переваг [1, с.147].

Наведені визначення вірні і характеризують поняття конкурентоспроможності з різних сторін. Проте спільним для них є те, що відповідальність за конкурентоспроможність відносять саме на менеджмент підприємства. Це досить велика відповідальність, тому менеджмент підприємства повинен бути досвідченим, розглядати дане питання саме з позиції системного підходу, враховуючи фактори внутрішнього та зовнішнього середовища, аспекта участі у міжнародній конкурентоспроможності та враховувати економічний стан середовища, в якому функціонує підприємство.

Застосування на практиці системного підходу дає змогу раціональніше та досконаліше здійснювати господарську діяльність підприємства, підвищити рівень конкурентоспроможності і вийти на зовнішні ринки. Системний підхід до управління конкурентоспроможністю передбачає розгляд об’єкта управління як цілісної моделі, де кожен із її елементів знаходиться у взаємодії один з одним.

Значимість системного підходу полягає в тому, що він дозволяє всебічно оцінити конкурентоспроможність підприємства, а також проаналізувати будь-яку ситуацію в межах окремо взятої системи, виявити характер проблем, а саме;

а) оцінити параметри входу (забезпечення матеріальними, фінансовими, трудовими, інформаційними та іншими видами ресурсів);

б) визначити характер процесів (перетворення ресурсів у результат);

в) виходу (продукція, послуги, інформація).

Проблемна ситуація у сфері управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства є наслідком слабкої розробки теорії, а конкретніше невідповідності організаційно-методичного забезпечення об’єкта управління ситуації, що склалася на ринку.

Концепція управління конкурентоспроможністю на основі «широкого» підходу базується на уявленні про менеджмент як про «систему досягнення конкурентоспроможності керованого об’єкта». Згідно з цим підходом існує єдина «широка» наука управління, категоріальний і методологічний апарат якої без істотного коригування може бути застосований у будь-якому виді управлінської діяльності. Логічним наслідком такого уявлення стає «розмивання» самого поняття «управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства».

Відсутність наукової стратегії інтеграції українських підприємств у світове господарство та моделі прориву у світову конкурентоспроможність призводить до формального структурування системи управління, що призводить до антисистемного режиму функціонування усіх підприємств. Перш за все, це відбувається за рахунок недосконалості чинного законодавства, його фактичного «старіння», відсутності механізмів реорганізації та розвитку системи управління підприємством; розбалансованості керуючої та керованої підсистем управління і як результат порушення цілісності системи та втрати її конкурентоспроможності.

Таким чином, в нашій країні до міжнародної конкурентоспроможності не готові не лише підприємства України, але й держава на чолі з її урядом, який практичного нічого не робить для розвитку даної галузі.

Це питання є досить складним і суперечним, проте якщо розглядати його у розрізі нашої держави, то така підтримка необхідна, так як українські підприємства функціонують на ринку відносно недовго, порівняно із зарубіжними і багато з них ще не виробили імунітет до жорстких законів ринкової економіки. Тому, для забезпечення конкурентоспроможності підприємств, особливо на міжнародних ринках, необхідна підтримка держави за рахунок надання субсидій, пільг, податкових канікул, застосування протекціоністських заходів, регулювання цін та тарифів.

Отже, виходячи із вищезазначеного можна запропонувати наступні заходи, що сприятимуть підвищенню рівня конкурентоспроможності на ринку та забезпечать подальший вихід на зовнішні ринки: будь-яке підприємство, яке прагне розвитку повинно чітко сформувати стратегію свого розвитку; використовувати системний та комплексний підхід до розгляду конкурентоспроможності, досягти єдності усіх елементів системи; забезпечити конкурентоспроможність продукції підприємства, завдяки інвестуванням у власне виробництво, розвиток нових технологій, що мінімізують витрати; чітка налагодженість у системі управління персоналом; планування виробництва та його диверсифікація, чіткість у розрахунках та моніторингу кон’юнктури ринку, збільшення обсягів виробництва; використання маркетингових механізмів (маркетингова орієнтація, товарна стратегія, стратегія збуту, моніторинг конкурентів та ринку); налагодження інформаційного забезпечення управління конкурентоспроможністю підприємства; удосконалення системи управління фінансами підприємства. Розробка фінансового планування, чіткий фінансовий контроль; організація системи обліку та аналізу витрат та прибутків. Це полегшить управління витратами, формування цін на продукцію; технічне та технологічне оновлення підприємств, використання науково-технічного прогресу позитивно вплине на конкурентоспроможність; орієнтація не лише на конкурентоспроможність всередині країни, а й на міжнародні ринки; допомога держави у підтримці конкурентоспроможності.

Застосовуючи дані методи, підприємство зможе підвищити свою конкурентоспроможність, зміцнить своє положення, зробить себе сильним гравцем не лише на внутрішньому ринку, а у перспективі для виходу на міжнародні ринки.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Балабанова Л. В. Управление конкурентоспособностью предприятий на основе марктинга: [монография]/ Л. В. Балабанова, А. В. Кривенко. – Донецк: ДонГУЭТ им. М. Туган-Барановского, - 2004. – с. 147.

2. Галелюк М.М. Система управління конкурентоспроможністю машинобудування підприємства. Вісник економічної науки України. – 2008. - №2. – с.65.

3. Жовновач Р.І. Системний підхід до управління конкурентоспроможністю підприємства. – Вісник Класичного приватного .університету. – 2010. - №11. – с.86.

4. Пономаренко В., Піддубна Л. Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства як наукова і навчальна дисципліна. Управління економікою: теорія і практика. – 2001. - №9.

5. Фонд ефективне управління http://www.feg.org.ua/ua/cms/projects/debaty/crysis