Економічні науки/7 Облік і аудит

К.е.н., доц. Яковишина Н. А., Сімакович М. В.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКУ В ТУРИСТИЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Туристична діяльність в Україні стрімко розвивається у зв’язку з підвищенням купівельної спроможності громадян та зростанням попиту на туристичну продукцію, з’являються нові туристичні агентства та оператори, що зумовлює необхідність знаходження раціональних підходів використання інформаційних систем бухгалтерського обліку в управлінні діяльністю господарюючих суб’єктів

Вагомий внесок в теоретичну розробку проблем організації і ведення бухгалтерського обліку на туристичних підприємствах внесли Алпатова Н., Бочарова Н., Богданова Ж., Василенко В., Дяченко А., Кирієнко О., Коваль А., Кузнєцов В., Старчук Є., Хоменко Ю. Але у зв’язку зі змінами в податковому законодавстві виникає необхідність перегляду деяких положень організації обліку на туристичних підприємствах.

Мета статті полягає у розробці рекомендацій і пропозицій щодо удосконалення організації обліку на туристичних підприємствах в умовах дії Податкового кодексу України та Закону України «Про туризм».

Виклад основного матеріалу. Розробники Податкового кодексу України вкрай заплутали турагентів та туроператорів. Так, з’явились податкові визначення туристичного оператора та агента, змінились підходи до визначення об’єкта та бази оподаткування податком на додану вартість туристичних послуг.

Згідно джерел відносини турагентів і туроператорів закріплюються підписанням або агентських договорів або договорів «купівлі-продажу». Проте ці договори за юридичним змістом не тотожні. В першому випадку туристичне агентство має право укладати договори на обслуговування безпосередньо з клієнтом, тому це не вигідно ні операторам, ні агентам, оскільки необхідно зазначати повну суму коштів, і, таким чином, формується база ПДВ в туроператорів, а турагентам не хочеться висвітлювати інформацію операторам про їх доходи. Тому даний вид договорів, як такий, застосовується вкрай рідко. Але відповідно до Закону України «Про туризм» передбачена саме агентська схема[1].

Ці неоднозначності зумовлюють виникнення численних питань у бухгалтерів, які ведуть облік туристичної діяльності. Тому першочерговою є необхідність узгодити норми ПКУ з Законом України «Про туризм», оскільки навіть терміни, які застосовуються в ПКУ та в Законі різні. Відповідно до Закону надані послуги називають туристичним продуктом, що являє собою попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонується для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, в ПКУ відповідно до ст. 207 - туристичні послуги - послуги з тимчасового розміщення туриста в готелі, мотелі, кемпінгу, інших місцях тимчасового проживання, а також послуги з харчування, транспортного, та іншого туристичного обслуговування; те ж саме стосується визначення туристичного агента та оператора, які за своєю суттю абсолютно різні. Якщо порівняти визначення туристичного оператора, то можна констатувати, що згідно ПКУ немає вимоги до операторів щодо наявності ліцензії на туроператорську діяльність, яку за законом останні мають обов’язково отримувати. Не краща ситуація і з податковими агентами. Згідно з Законом України «Про туризм» турагенти мають право здійснювати лише посередницьку діяльністб [2].

В ПКУ застосовується термін «туристичний ваучер», хоча чіткого пояснення, що він собою являє, не зазначено, а в Законі України «Про туризм» такого терміну взагалі не існує; є деякі посилання на ваучер, як на договір на туристичне обслуговування, що укладається в письмовій (електронній) формі відповідно до закону [1]. Отже, ваучер не є обов'язковим для використання. Однак з метою можливості застосування спеціальних норм оподаткування ПДВ все ж таки варто туроператорам та турагентам оформляти постачання туристичних послуг або туристичного продукту з використанням ваучера за винятком, коли однією з складових комплексу туристичних послуг є послуги з розміщення [2].

Але це ще не всі недоліки. Залишається неоднозначною ситуація з рахунками, які необхідно застосовувати для обліку ваучерів. Зазвичай бухгалтери використовують субрахунок 209 «Інші матеріали» до рахунку 20 «Виробничі запаси», рахунок 28 «Товари», субрахунок 351 «Еквіваленти грошових коштів» до рахунку 35 «Поточні фінансові інвестиції» на власний розсуд.

Порядок оподаткування туроператорської та турагентської діяльності регулює ст. 207 ПКУ, зазначені в ній туристичні послуги не суперечать Закону України «Про туризм», але в ПКУ послуга вважається туристичною, якщо до складу турпродукту включено послуги з тимчасового роміщення або вартості туристичного ваучера (путівки) [3].

В Податковому кодексі України відсутня пряма норма, яка б дозволяла визначати базою оподаткування при поставці послуг турагентам винагороду [2]. Тому доцільно внести зміни до ПКУ і дозволити турагентам базою оподаткування визначати винагороду, яку вони отримують від туроператорів за реалізацію туристичного продукту.

Отже, Законодавчі недбалості призводять до неоднозначного тлумачення норм кодексу, а невідповідність між туристичним та податковим законодаством не дає змоги вести облік відповідно до вимог чинного законодавства України.

Література:

1. Закон України “Про туризм” від 15.09.1995 р. № 324/95-ВР [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

2. Податковий кодекс України від 02.12.2010 р.№ 2755-УІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу:www. sta.gov.ua.

3. Соломенко Л.А. Туристична діяльність/ Л.А. Соломенко// Вісник податкорвої служби України.- 2013.- №21. – С. 14-17.