Д. с.-г. н., проф., чл.-кор. НААН Вергунов В.А.

Національна наукова сільськогосподарська бібліотека

Національної академії аграрних наук України, Україна, м. Київ

професор М.М. ОЧАПОВСЬКИЙ (1788–1854) –Учений та один із організаторів вітчизняного галузевого науково-освітнього процесу

М.М. Очаповський народився 18 травня 1788 р. в маєтку Почейки Слуцького повіту Мінської губернії (нині – Республіка Білорусь). Після проходження повного курсу навчання у Слуцькій гімназії вступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Віленського університету, яке закінчив у 1810 р. зі ступенем кандидата. Згодом став спочатку магістром філософії (1811), а потім доктором фізико-математичних наук (1812). Після закінчення вузу протягом семи років керував маєтками барона Рене на литовських землях і в Царстві Польському. Поєднував господарську діяльність із публікацією наукових праць з актуальних питань агрономії та сільськогосподарської економіки. У 1819 р. отримував нові знання та закріпляв їх практично в Меґлинській сільськогосподарській академії, заснованій у 1806 р. А. Теєром (1752–1828) – батьком «сучасної агрономії», яку він вбачав у поєднанні природознавства, економіки та сільськогосподарської техніки. Його ідеалом було раціональне господарство у вигляді багатого капіталами англійського господарства з плодозмінною системою землеробства і стійловим утриманням худоби. З 1820 р. – ординарний професор сільського домоводства Варшавського університету. На кошти стипендії від Комісії народної освіти Царства Польського протягом 1820–1821 рр. в межах підготовки до викладацької роботи ознайомлювався з діяльністю провідних науково-освітніх центрів Німеччини, Голландії, Швейцарії, Франції та Англії. Після повернення у червні 1822 р. був запрошений ординарним професором кафедри сільського господарства Віленського університету, яку сам і заснував.

Разом зі своїм учнем – викладачем Волинського ліцею М. Фричинським (1794–1859) у 1824 р. організовує в с. Сапанів, що належало закладу, дослідне господарство та розробляє наукову програму його діяльності. Її результати вперше репрезентує М. Фричинський у своєму рукописному «Курсі агрономії», що вийшов у 1828 р. Серед іншого пропонує власну класифікацію ґрунтів.

Крім викладання у Віленському університеті, з 1828 р. призначений інспектором гімназій та інших училищ у Вільно, а протягом 15 лютого 1829 – 3 жовтня 1834 рр. ще й цензором у Віленському цензорному комітеті. В 1828 р. засновує агрономічний інститут в селі Замочок під Вільно, який після польського повстання у 1830 р. закрили і передали в оренду колишньому директору М. Фричинському.

У 1834 р. переїжджає до Варшави, де спочатку працює управителем інститутського маєтку «Руда», створеного 5 жовтня 1816 р. Указом Олександра I «Про заснування інституту земельного господарства» у Маримонті першого в імперії вищого освітнього закладу. Після відновлення його діяльності згідно з рішенням Ради управління Царства Польського бере участь у розробці його нового «Положення», затвердженого 1 жовтня 1835 р., зі збільшенням кількості викладачів від 3 до 12 осіб. За розпорядженням царського уряду для посилення контролю над вузом управління інститутом перейшло до особливого наглядового комітету з працівників поліцейського управління. 27 листопада 1835 р. його призначають завідувачем кафедри сільського господарства та директором Маримонтського інституту сільського господарства. Завдячуючи наполегливості нового директора, з 1838 р. значно розширилася матеріально-технічна база інституту. Були побудовані хімічна і технологічна лабораторії, головний корпус та інші приміщення. Він ініціює заснування дослідного поля, ботанічного саду, музею сільськогосподарської техніки та бібліотеки.

Не випадково досвід організації Маримонтського інституту був вивчений Міністерством державного майна (керівник – граф П.Д. Кисельов, почесний член Петербурзької Академії наук), яке опікувалося всіма питаннями сільського господарства і сільськогосподарської освіти в Російській імперії на той час, і поширений на інші сільськогосподарські навчальні заклади. Маримонтський інститут сільського господарства і лісівництва істотно вплинув на остаточне формування Гори-Горецької сільськогосподарської школи, відкритої 1836 р. і перетвореної у 1848 р. на другий в імперії сільськогосподарський інститут (тепер Білоруська сільськогосподарська академія).

Перший випуск студентів у кількості 27 осіб після відновлення занять в інституті відбувся у 1836 р. За ініціативою директора та згідно із спеціальним розпорядженням імператора Миколи I від 21 березня 1839 р. інституту було дозволено закласти маримонтські маєтки земському кредитному товариству, а отримані кошти використати на доведення матеріально-технічної бази інституту до кращих європейських стандартів. У 1838 р. свідоцтва про закінчення інституту отримали 35 фахівців, частина з яких свою діяльність потім репрезентувала на українських землях.

Після приєднання Варшавської лісової школи та затвердження нового «Положення» з 14 березня 1840 р. заклад отримав нову назву – Маримонтський інститут сільського господарства та лісівництва (нині – Харківський національний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва). На основі нового «Положення» про інститут було прийнято новий «Статут», згідно з яким заклад звільнявся від опікування урядової комісії та підпорядковувався Міністерству народної освіти, що мало у Варшаві свого попечителя. За новим Статутом право навчатися в інституті мали лише особи, які закінчили шість класів гімназії. Студенти почали поділятися на «своєкоштних» і «казеннокоштних».

За новим «Статутом» дворічне навчання в інституті мало завершитися обов’язковою землеробською і лісною практикою впродовж року в інститутському маєтку або в будь-яких державних чи приватних господарствах. Особливо цінувалася практика впродовж 2–3 років. Випускники інституту мали право отримати відповідний документ, що засвідчував їх як досвідчених господарів чи лісівників.

Очаповський М.М. обирався членом Промислової Ради у Вищій комісії внутрішніх справ, членом-кореспондентом Вченого комітету Міністерства державних маєтностей з 1837 р., членом Варшавської виховної ради з 1848 р. та багатьох інших закладів і наукових товариств.

У листопаді 1853 р. за станом здоров’я учений пішов у відставку. 21 січня 1854 р. помер і похований у Вавржишеві під Білянами (поблизу Варшави).

Творча спадщина вченого налічує близько тридцяти наукових праць із різних галузей сільського господарства: агрономії, економіки та організації, агрохімії, ґрунтознавства, організації галузевої науки й освіти. Широкою популярністю користувалися його переклади класиків іноземної агрономії. Видано серію його публіцистичних праць, а також новел, романів, розповідей, які принесли письменницьку славу. Найбільш відомим у фаховому середовищі його дванадцятитомний підручник «Gospodarstwo wiejskie obejmujące w sobie wszystkie gałęzie przemysłrolniczego teoretyczno-praktycznie wyłoźone przez MichałOczapowskiego (t. 1–12), Warszawa 1835–1857». За наукову роботу «O sposobach gospodarowania w klimacie polnocuym» отримав діамантовий перстень. Не менш важливими для розвитку сільськогосподарської справи та лісівництва є й інші наукові напрацювання вченого: «Zasady agronomii czyli nauka o gruntach» (Вільно, 1819 р.), «Zasady chemii rolniczej» (Вільно, 1819 р.), «O roli, jėj uprawie I pielęgnowaniu roślin gospodarskich» (Вільно, 1825 р.), «Rzut oka na teraźniejszy Stan gospodarstwa w klimacie pólnocnym» (2 т., Вільно, 1828 р.) та ін.

Відділення сільськогосподарських, лісних і ветеринарних наук Польської академії наук в пам’ять про видатного вченого заснувала медаль як найвищу відзнаку, якою нагороджують провідних вітчизняних і зарубіжних вчених та наукові заклади. Центральна сільськогосподарська бібліотека в Польщі носить ім’я М. Очаповського.

Література:

1. Харківський національний аграрний університет імені В. В. Докучаєва 1816–2006 / М-во аграр. політики України, ХНАУ ім. В. В. Докучаєва. – Х., 2006. – С. 41–42.

2. Очаповскій [М.] // Энциклопедический словарь / изд. Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон. – СПб. : типо-литогр. И. А. Ефрона, 1897. – Т. 22 а : Оуэн – Патент о поединках. – С. 520.