Педагогічні науки/2. Проблеми підготовки фахівців

Гуменна І.Р.

Тернопільський державний медичний університет

імені І.Я. Горбачевського, Україна

Актуальність підготовки майбутніх лікарів

до професійного спілкування

Спілкування є невід’ємною частиною життя та діяльності людини, і спрямоване на досягнення певного результату, вирішення конкретної проблеми або реалізацію професійних цілей. Потреба у спілкуванні є однією з основних потреб людини. У сучасних соціально-економічних умовах важливою характеристикою майбутнього фахівця є його готовність до професійної діяльності. Особливого значення набуває професійне спілкування як взаємодія і обмін інформацією у діловій, виробничій, професійній, науковій та інших сферах людської діяльності.

Сутність процесу професійної підготовки полягає в поступовому накопиченні та узагальненні студентами спеціальних знань, уявлень, поетапному виробленню практичних вмінь та навичок, необхідних для успішної роботи за даною професією [1, с. 124].

Успішність випускників вищих медичних навчальних закладів у майбутній професії зумовлена не лише комплексом знань, умінь і навичок, а й рівнем підготовки студентів до професійного спілкування. Завданням фахової медичної освіти є формування та розвиток високого інтелекту майбутніх лікарів, їхніх особистісних рис, здібностей, талантів. Професійне спілкування набуває особливої значущості у формуванні майбутніх лікарів як грамотних, освічених людей з високим рівнем мовної підготовки [1, с. 97].

Професійне спілкування має найбільший вплив на студента зі сторони педагога, який створює оптимальні умови для оволодіння студентом навичками ефективної комунікативної взаємодії на рівні «лікар-пацієнт». Тому викладач повинен акцентувати увагу не тільки на суто професійній підготовці а й формувати у студентів навички спілкування, налаштовувати їх на той рівень професійної та мовленнєвої культури, якою володіє сам.

Одним із важливих завдань вищої медичної освіти є розвиток умінь і навичок професійного спілкування студентів, котрі зможуть виявляти стійкі фахові знання та професіоналізм у ділових комунікативних ситуаціях. Адже професія лікаря вимагає підвищеної уваги до розвитку мовлення майбутнього фахівця, вміння встановлювати та підтримувати контакт з колегами, пацієнтом та його близькими. Дуже вважливим для лікаря є тактовність у спілкуванні, вміння брати ініціативу на себе, вміти слухати і чути. Мова лікаря має бути чіткою, зрозумілою та послідовною, оптимально доповнена жестами [2, с. 48].

Мовленнєва діяльність студентів має поступово набувати професійного характеру, оскільки метою навчання у вищому медичному навчальному закладі є оволодіння певним фахом, що визначає необхідність здійснення цілеспрямованої роботи з опанування студентами змісту професійно орієнтованих та спеціальних дисциплін.

Створення під час навчальних занять ситуацій професійного спілкування сприяє активізації мовленнєвої діяльності студентів на фахову тематику, формуванню властивостей, важливих для спілкування [3, с. 68].

Професійно-комунікативними уміннями студентів – медиків, необхідних для їхньої повноцінної фахової діяльності в майбутньому, є: 1) уміння встановлювати психологічний контакт з людьми, забезпечувати взаємини, необхідні для спільної діяльності у лікуванні; 2) мовленнєві вміння (здатність ефективно використовувати загальновживану лексику та спеціальну термінологію й професійні слова з метою забезпечення успішності мовленнєвого акту, ознаками якої є змістовність, доступність, зрозумілість, доречність, різноманітність, виразність, естетичність) [4, с. 124].

Удосконаленню навичок фахового спілкування студентів сприяють такі прийоми, що наближують навчальну діяльність до професійної: розв’язання ситуативних фахових завдань, створення відповідних мовленнєвих ситуацій, оскільки їх моделювання в аудиторії спонукатиме студентів до активізації різних видів мовленнєвої діяльності. Найбільш ефективними у напрямі формування комунікативних умінь та навичок студентів є колективні, групові та інтерактивні форми навчання [3, с. 87].

Таким чином, для ефективного розвитку мовленнєвих умінь і навичок студентів – майбутніх лікарів – доцільно застосовувати завдання, що моделюють типові професійні ситуації спілкування; розвивають вміння визначати зміст, план, композицію висловлювання; поповнюють і активізують словниковий запас студентів. Крім того, розуміння суті процесів мовлення як діяльності є основою у вирішенні питань про шляхи й закономірності розвитку мовлення студентів медичного ВНЗ і визначення змісту принципів та методів навчання майбутніх лікарів ефективним способом професійного спілкування.

Література:

1. Львов М. Р. Основы теории речи : учеб. пособие для студентов высш.

учеб. заведений / М. Р. Львов. – М. : Издат. центр «Академия», 2000. – 248 с.

2. Назар П. С. Основи медичної етики / П. С. Назар, Ю. Г. Віденський, О. А. Грандо. – К. : Здоров’я, 2002. – 344 с.

3. Опалюк О. М. Культура спілкування : навч. метод. посібник / О. М. Опалюк. – Камянець-Подільський : «МЕДОБОРИ», 2004. – 192 с.

4. Цісар Т. І. Культура мовлення медика / Т. І. Цісар. – Кам’янець-Подільський, 2003. – 296 с.

Міжособистісне спілкування (найчастіше – діалогічне) – невід’ємний компонент професійної медичної діяльності. Можна виділити такі етапи спілкування: намір сказати щось певній людині, початкове словесне вираження, вияв розуміння з боку слухача, уточнення та роз’яснення почутого, встановлення розуміння між співрозмовниками.( ….. )

За характером перебігу спілкування може бути як короткочасним, так і довготривалим. Комунікація між лікарем і пацієнтом включає три аспекти:

1) Комунікативний – передача інформації. В якості умов ефективного спілкування виступають довіра до комунікатора, зрозумілість отриманого повідомлення.

2) Інтерактивний – організація взаємодії між суб’єктами спілкування.

3) Перцептивний – особливості сприймання і взаєморозуміння комуні кантами один одного. ( ……….)

Література

1. Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении: Кн. Для учителя. – М.: Просвещение, 1987. 190 с.

2. Назар П. С., Віденський Ю. Г., Грандо О. А. Основи медичної етики.- К.: Здоров'я, 2002.

3. Ö³ñàð Ò. ². Êóëüòóðà ìîâëåííÿ ìåäèêà / Ò. ². Ö³ñàð. – Êàì’ÿíåöü-Ïîä³ëüñüêèé, 2003. – 296 ñ.

4. Опалюк О.М., Сербалюк Ю.В. Культура спілкування: Навчально-методичний посібник – Камянець-Подільський: «МЕДОБОРИ», 2004. – 192 с.

Педагогічне спілкування виступає як невід’ємний елемент діяльності організатора, вихователя, керівника, майстра виробничого навчання, лікаря та ін. [6, с. 10].

Аналіз наукових досліджень і публікацій

 Проблемі спілкування присвячено велику кількість наукових досліджень, проте актуальність її залишається незмінною. Праці з дослідження цієї проблеми належать таким науковцям як О.О. Леонтьєву, Б.Ф. Ломову, О.О. Бодальову, В.А. Кан-Каліку, Г.М. Андрєєвій, І.О. Зимній, Л.В. Барановській та іншим. 

М. Аргіл, Г. Баннер, Е. Врегг, Д. Ейсенсон, П. Екман, Х. Кеннон, Д.

Крістал, І. Салбергер, Б. Скіннер, В. Фрізен, Р. Харрісон. Вони

аналізували питання авторитету, етики вчителя; вивчали особливості

емоційного впливу педагога на студентів; приділяли увагу процесові

формування мовної особистості студента, обгрунтовуючи потребу

використання природної мови у спілкуванні.