Юткало С.Ю.

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди

Погляди вчених на проблему авторитету вчителя

Різнопланові дослідження авторитету, зокрема у сфері взаємин педагога і учнів, з'явилися лише з 60-х рр. XX ст. (І.П.Андріаді, Ф.Н. Гоноболін, Н.М.Кейзеров, М.Ю. Кондратьєв, А.Р. Нігматулліна, А.В. Петровський, П.П.Посохов, Б.Ф. Поршнєв, A.A. Степанов, Ю.П. Стьопкін, В.Є. Солдатов, А.І.Соловйов, М.К. Тутушкіна, P.X. Шакуров). У цей час у вітчизняній науковій літературі з'являється досить значна кількість публікацій з даної проблематики, даються різні визначення авторитету. При цьому трактування авторитету залежали від особливостей підходу до аналізованого феномену в різних аспектах: соціально-філософському, соціологічному, соціально-психологічному, педагогічному тощо.

О.І. Соловйов пропонує при аналізі авторитету виділяти широкий і вузький сенс розуміння проблеми. У широкому сенсі авторитет розглядається як одна з форм існування суспільних відносин, тобто це загальновизнаний неформальний вплив якоїсь особи, групи, колективу чи організації в різних сферах суспільного життя; у вужчому значенні – висока суспільна значущість якоїсь особи, заснована на довірі до неї і суспільному визнанні її достоїнств, заслуг і повноважень [8, с. 15]. Згідно О.Л. Салагаєву, авторитет – це певна соціально значуща позиція в суспільстві, в основі якої лежить конкретно загальна праця по співорганізації комбінованих діяльностей, що відображає суспільні норми і виявляється у переважному впливі персоніфікованого носія авторитету, який є для певних суспільних груп зразком для наслідування [7, с. 11].

У багатьох довідникових виданнях авторитет визначається також як спосіб регулювання і напрям діяльності людей. A.A. Степанов визначає авторитет як вид влади, що реалізує свої регулятивні функції за допомогою трансляції зразків поведінки і діяльності, і заснованої на довірі з боку тих, на кого ця влада спрямована.

Аналіз досліджуваної дефініції з соціологічних позицій дозволив визначити, що вони характеризуються виділенням значення авторитету влади, яка, по суті, визначається соціальною роллю його носія. Авторитет у контексті цього підходу визначається такими суттєвими характеристиками, як підпорядкування, вплив, що дозволяють погоджувати дії інших, контролювати, забезпечувати суспільну дисципліну. Так, наприклад, Н.М. Кейзеров у книзі «Влада і авторитет. Критика буржуазних теорій» пише про те, що авторитет як суспільне відношення є історично змінюваною формою підпорядкування дій людей суспільним нормам, засіб підтримки громадської дисципліни [3, с. 75]. П.П. Посохов про співвідношення влади та авторитету писав: «У соціології авторитетом називають усяке суспільне явище, яке підпорядковує своєму впливу (керівництву або влади) дію або думку людей» [5, с. 47].

Привертають увагу позиції авторів, що спираються при аналізі авторитету на принципи оцінного підходу дослідження авторитету, що дозволяє більш глибоко висвітлити різні сторони проблеми, розкрити об'єктивні і суб'єктивні передумови формування авторитету, показати його структуру і функції, виявити механізми впливу. У цьому аспекті представляє інтерес позиція Ю.П.Стьопкіна, який уважає, що авторитет особистості є результатом відображення у свідомості людей соціальної значущості, цінності тих властивостей, які притаманні даній людині як члену соціальної спільності і як суб'єкту соціально значущої діяльності. Він зазначає, що авторитет є особливою властивістю особистості, що набувається нею в процесі діяльності та спілкування з іншими людьми. При цьому Ю.П. Стьопкін указує, що вирішальним моментом у формуванні становлення авторитету виявляється не сама по собі цінність якихось властивостей особистості, а їх суб'єктивна значущість для нас. Відповідно авторитет виявляється в «неформальному», ненасильницькому впливі суб'єкта на об'єкт впливу авторитету [9, с. 6-7].

У педагогічних дослідженнях 1960-1990-х рр. авторитет визначається як визнання учнями значущості достоїнств учителя, вплив учителя на учня, виховний і освітній вплив, заснований на розумовій і моральній перевазі. Відповідно Ф.Н. Гоноболін зазначає, що «авторитетний педагог – це той, хто має в очах вихованців низку визнаних достоїнств, завдяки, яким користується великою повагою і здійснює на них сильний вплив» [2, с. 232]. Крім того, авторитет був визнаний необхідною умовою виховання, неодмінною умовою ефективності в сфері освіти: «Успішність особистісного розвитку школяра багато в чому залежить від того, чи володіють педагоги в його очах авторитетом, і які підстави такого ставлення конкретного учня до конкретного вчителя».

З цих же позицій авторитет вчителя розглядається в педагогічних дослідженнях 1990-х рр. - початку XXI ст. Так, наприклад, І.П. Андріаді авторитет вчителя визначає як соціально складно структурований феномен, що якісно характеризує систему відносин педагога в його діяльності, і детермінує ефективність вирішення професійних завдань [1, с. 50]. Науковий колектив під керівництвом М.К. Тутушкіної визначає авторитет як «інтегративну характеристику професійного, педагогічного та особистісного положення вчителя в колективі, яка виявляється в ході взаємовідносин з колегами і учнями і здійснює вплив на успішність навчально-виховного процесу».

І.І. Риданова розглядає набуття вчителем педагогічного авторитету як необхідну умову виховних відносин, що гармонійно розвиваються: «У вихованні й навчанні неможливо обійтися без авторитету, тобто влади педагога як відображення його відповідальності за долю дитини» [6, с. 81]. Однак, як зазначає автор, ця сила покликана бути не руйнівною, а творчою. Відповідно, коли вона сприяє самоствердженню зростаючої дитячої особистості, реалізації її творчих потенцій, педагогічний авторитет виступає потужним каталізатором особистого впливу вчителя. Г.М. Коджаспірова, О.Ю. Коджаспіров авторитет вчителя трактують як «особливу професійну позицію, що визначає вплив на учнів» [4, с. 5].

Таким чином, для педагогічних підходів 1990-2010-х рр. характерний розгляд авторитету вчителя в контексті визнання права на керівництво в процесі взаємин з учнями, а також в якості необхідного засобу та умови підвищення ефективності навчально-виховного процесу, самоствердження зростаючої дитячої особистості, реалізації її творчого потенціалу.

Литература:

1. Андриади И.П. Авторитет учителя и процесс его становления: Дис. ... д-ра пед. наук. М., 1997. 421 с.

2. Гоноболин Ф.Н. Книга об учителе. М.: Просвещение, 1965. 260 с.

3. Кейзеров Н.М. Власть и авторитет. Критика буржуазных теорий. М.: Юридическая литература, 1973. 264 с.

4. Коджаспирова Г.М., Коджаспиров А.Ю. Педагогический словарь. М.: Академия, 2001.

5. Посохов П.П. Авторитет как социологическая проблема // Ученые записки; Вып. 33. Куйбышев; 1961. С. 46-60.

6. Рыданова И.И. Основы педагогики общения. Минск: Беларуская наука, 1998. - 319 с.

7. Салагаев А.Л. Авторитет руководителя в управлении производственной деятельностью при социализме: Автореф. дис. ... канд. филос. наук. Казань, 1987.

8. Соловьев А.И. Объективные и субъективные факторы возрастания авторитета КПСС в строительстве социализма и коммунизма: Автореф. дис.

9. Степкин Ю.П. Исследование авторитета личности как социально- психологического явления: Автореф. дис. ... канд. психолог, наук. Л., 1976.