Філологічні науки/ 6.Актуальні проблеми перекладу

доцент Полюк І. С.

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Інституційний дискурс

Науковий дискурс, до якого належать певні форми психологічних текстів (письмові і деякі види усного), традиційно привертає до себе увагу лінгвістів. Учасниками наукового дискурсу є дослідники як представники наукової громадськості, при цьому характерною особливістю даного дискурсу є принципова рівність всіх учасників наукового спілкування в тому сенсі, що ніхто з дослідників не володіє монополією на істину, а нескінченність пізнання примушує кожного ученого критично ставитись як до чужих, так і до своїх досліджень [1, с. 89]. Хронотопом наукового дискурсу є обстановка, типова для наукового діалогу. Діалог цей може бути усним і письмовим, тому для усного дискурсу підходять зал засідань, лабораторія, кафедра, кабінет ученого, а для письмового прототипним місцем є бібліотека [2, с. 230-233].

Для визначення типу інституційного спілкування необхідно враховувати статусно-рольові характеристики учасників спілкування... мету спілкування... прототипне місце спілкування» [2, с. 279].

У психологічній комунікації адресантом є психолог в його різних іпостасях (з погляду психотехнології, яка використовується — психоаналітик, психодраматист, біхевіорист і таке інше; з погляду жанру спілкування, що здійснюється з клієнтом – тренер, психодіагност, консультант і таке інше), а адресатом є клієнт. Це їх статусно-рольові характеристики, які відрізняють їх від учасників будь-якої іншої інституційної взаємодії.

І ще одна категоріальна особливість дискурсу – наявність центральних концептів, які «мають велику генеративну силу в тому плані, що навколо них концентрується велика смислова область, для опису якої необхідно складати достатньо об’ємний словник» [2, с. 280]. Останнім часом з’явилося багато психологічних словників, покликаних здійснювати саме цю функцію. Причому це не тільки оригінальні, але й перекладні словники.

Такий, наприклад, двотомний словник Артура Ребера [5] Специфіка даного словника втому, що його цільова аудиторія — це насамперед практикуючі психологи, тоді як, наприклад, «Сучасний словник з психології» В. В. Юрчука [6] має енциклопедично-теоретично-популяризаторську спрямованість. Отже, психологічний дискурс в тій формі, в якій він нас цікавить, а саме дискурс довідників з психології, має спільні ознаки з науковим дискурсом і може бути до нього віднесеним. Спільними є завдання, клієнти, хронотоп, мета та прагматичні характеристики. Проте говорячи про психологічний дискурс часто мають на увазі психотерапевтичний дискурс, а у вужчому і точнішому сенсі — специфічне спілкування психолога з групою людей. Цей факт неможливо не враховувати при розгляді текстів довідників з психології, оскільки наукова діяльність ґрунтується на діяльності практичній і є її відображенням. З іншого боку, психологічний дискурс певною мірою можна віднести до дискурсу медичного, але лише певною мірою, тому що хоча вони й мають певні спільні риси, існують і відмінності, а саме: медичний дискурс значно ширше за своїм діапазоном ніж дискурс терапевтичний; агенти медичного дискурсу мають різну спеціалізацію і різною мірою впливають на клієнтів; обставини медичного дискурсу залежать від конкретних ситуацій, пов᾿язаних з наданням медичної допомоги людині; цілі медичного і терапевтичного дискурсу розрізняються стосовно жанрових різновидів типів дискурсу; відмінність мовних кліше та комунікативної тональності. Максимально збігаються цінності медичного і психотерапевтичного дискурсу, оскільки вищими цінностями цих типів спілкування є людське життя і нормальне здоров’я. Проте, набір специфічних категоріальних ознак робить обґрунтованим виділення психологічного дискурсу як самостійного. Такими ознаками є: 1) наявність ціннісних домінант (особа іншої людини зі всіма її індивідуальними особливостями); 2) мінливість інституційного дискурсу і, відповідно, з появою нового суспільного інституту народжується і новий інституційний дискурс; 3) врахування статусно-рольових характеристик учасників спілкування (адресант/психолог в його різних іпостасях, адресат/клієнт), мети спілкування (забезпечення реалізації запиту клієнта, який приходить до психолога по допомогу в подоланні психологічних проблем), прототипного місця спілкування (кабінет психолога); 4) існування межі, яка інтуїтивно відчувається учасниками спілкування (клієнт повинен залишатися клієнтом, ніяких особистих взаємин у психолога з ним не повинно бути); 5) наявність центральних концептів навколо яких концентрується обширна смислова область, для опису якої необхідно складати достатньо об’ємний словник (з’являється багато психологічних словників, покликаних здійснювати саме цю функцію).

Отже, є всі підстави виділяти психологічний дискурс як окремий вид інституційного дискурсу, проте визначаючи належність окремого психологічного тексту до певного дискурсу, перш за все, потрібно спиратись на його характеристики та цілі.

Література:

1. Гніздечко О. M. Авторизація наукового дискурсу: комунікативно-прагматичний аспект: дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.04 / Гніздечко Оксана Миколаївна; Київський національний ун-т. — К., 2005. — 203 с.

2. Карасик В. И. Языковой круг: личность, концепты, дискурс / Карасик В. И. –Волгоград: Перемена, 2002. — 477 с.

3. Литвинов А. В. Научный дискурс в светемежкультурной коммуникации /А.В. Литвинов// Филология в системесовременного университетского образования: материалы научной конференции 22 - 23 июня 2004 года. Выпуск 7 /Университет Российской Академии образования. Филологический факультет. Редакционная коллегия: Н. А. Литвиненко, О.В. Карпова. — М.: УРАО, 2004. — С. 283-289 с.

4. Аликаев P. С. Язык науки в парадигме современной лингвистики / P. С. Аликаев – Нальчик: Эль-Фа, 1999. — 318 с.

5. Большой толковый психологический словарь/ [авт.-сост. Ребер А. ]. – М.: ВЕЧЕ, 2003.

6. Современный словарь по психологии / [сост. В. В. Юрчук]. –Минск: Элайда, 2000.