EКОНОМІКА. Економіка підприємства

Ткаченко І. І.

Вінницький торговельно – економічний інститут

Київського національного торговельно – економічного університету

Вплив державного регулювання на фінансову діяльність вітчизняних та іноземних підприємств

У сучасній ринковій економіці підприємництво розглядається як особливий вид економічної діяльності. У широкому розумінні термін «підприємництво» до певної міри можна ототожнювати з поняттям «бізнес» . Але бізнес — це су­то господарська діяльність, що ведеться традиційними методами з метою одержання прибутку. Підприємництво натомість завжди супроводжується науково-технічною, організаційною та комерцій­но-економічною творчістю, вирізняється новими підходами до ви­рішення господарських завдань. Саме ініціативне, самостійне та творче поєднання фінансових коштів, матеріальних ресурсів, не­матеріальних засобів інтелектуальної власності, інших активів і робочої сили з метою створення нового товару чи послуги і стано­вить зміст підприємницької діяльності. Підприємництво має на меті, з одного боку, одержання прибутку чи збільшення особисто­го доходу в результаті застосування новітніх комерційних, органі­заційних технологій, розвитку нових видів, методів виробництва, благ і послуг, опанування нових сфер застосування капіталу; з ін­шого — найбільш ефективне використання економічних ресурсів.

В Україні роль підприємництва є винятково актуальною. Роз­виток мережі підприємницьких структур і передусім малих і се­редніх підприємств сприяє вирішенню гострих для економіки України проблем переходу до ринку. Однак становлення підпри­ємницького сектору натрапляє на серйозні труднощі, пов'язані з формуванням сприятливого макроекономічного середовища.

Важливо усвідомлювати, що для нормального функціонуван­ня підприємницького середовища державою мають бути забезпечені такі обов'язкові умови:

 – стабільна національна кредитно-грошова система;

 – пільгова система оподаткування, що сприяла б швидкому припливу фінансових коштів у сферу бізнесу;

– активно діюча система інфраструктурної підтримки підприєм­ницької діяльності (комерційні банки, товарно-сировинні біржі, стра­хові компанії, науково консультативні та навчальні центри загально­го розвитку підприємництва, менеджменту, маркетингу тощо);

 – державна підтримка підприємництва в галузі фінансів і матеріально-технічного забезпечення (особливо під час започаткування та становлення);

 – ефективний захист промислової та інтелектуальної власності;

 – спрощена процедура регулювання підприємницької діяльності державними органами управління національним господарством;

 – правова захищеність підприємництва;

– формування в суспільстві привабливого іміджу підприєм­ництва, толерантного ставлення до його тимчасових невдач.

На нинішньому етапі розвитку України, коли трансформацій­ний спад поступово змінюється структурною перебудовою, пара­лельно з процесами становлення підприємницького сектору відбу­вається формування механізму його державного регулювання. Тобто державна підприємницька політика ще перебуває в зародко­вому стані і є так само недосконалою, як і всі інші інструменти ре­гулювання. Важливою складовою механізму державного регулювання підприємництва має стати система його державної підтримки, створення якої нині проголошується як запорука поліпшення стану в усіх сферах соціально-економічного життя суспільства: розвитку вітчизняного виробництва, виходу з кризи, підвищення зарплати та пенсій, життєвого рівня населення, збереження сис­теми освіти, охорони здоров'я, культури тощо.

За економічним призначенням фінансові важелі, що викорис­товуються в межах державного регулювання фінансової діяльності підприємств, можна розподілити на дві групи: перша — заходи податкового регулю­вання та сприяння самоінвестуванню підприємництва; друга — фінансово-інвестиційні методи державного впливу на бізнес.

Політика щодо оподаткування підприємни­цтва повинна бути такою, щоб підприємцям вистачало власних фінансових ресурсів або недержавних капіталів (використання різ­номанітних форм взаємофінансування, спі­льних кас, партнерська допомога підприємців, залучення інвес­тицій приватних осіб тощо).

Питома вага самофінансування підприємництва в загальних інвестиціях у розвинутих ринкових країнах уже кількадесят років коливається в межах 55% — 85%. Такі масштаби самофінансу­вання бізнесу стали можливими лише завдяки виваженій держав­ній податковій політиці.

Для побудови системи оподаткування в Україні, адекватної вимогам розвитку підприємництва, держава має відшукати фор­ми поєднання стимуляційного впливу на загальний стан підприєм­ництва із надійними та достатніми джерелами формування кош­тів державного бюджету. Для цього державі доцільно: установи­ти критерії для граничної межі оподаткування; скоротити кіль­кість податків за рахунок тих, що не мають вирішального зна­чення для бюджету; установити податкові пільги для вирішення регіональних соціальних проблем, насамперед проблеми зайня­тості. Така побудова системи оподаткування відповідала б світо­вій практиці, орієнтувала підприємництво на пріоритетні для держави види діяльності, а в майбутньому забезпечувала б зрос­тання податкових надходжень до державного бюджету.

Слід зазначити, що існує гранична межа рівня оподаткування для кожних конкретних умов економічного розвитку. Наприклад, у США законодавче визначено граничний рівень податкової ставки на доходи підприємців, який становить 34%, у Великоб­ританії — 35, Японії та Франції — 42, Швеції — 52, Німеччині — 53%. В Україні узагальнений показник податкової ставки стано­вить майже 85%, що дестимулює творчо-продуктивну, виробничу підприємницьку діяльність, спричиняє зростання цін і масову не­сплату податків, розвиток тіньової економіки.

У деяких розвинених країнах, таких як Японія, Німеччина, Франція, сформувались системи оподаткування, спеціально спря­мовані на підтримку малого і середнього підприємництва. У цих країнах фінансова підтримка здійснюється встановленням для та­ких підприємств знижених ставок оподаткування, а також надан­ням податкових пільг, що дає можливість підприємцям резерву­вати частину одержаних ними прибутків та спрямувати її на інвестування у власне виробництво. Однак такі особливі фінан­сові та податкові пільги надаються не всім підприємствам малого або середнього бізнесу, а лише відібраним за певними критеріями підприємствам, які працюють у сферах, що впливають на стабілі­зацію життєвого рівня та добробуту населення країни, тобто ма­ють соціальне спрямування.

Чинна система оподаткування та податкова політика в Україні визначалася досі тільки загальнодержавною потребою розв'язу­вання тих чи інших проблем кризового політико-економічного та соціального характеру і не відповідала загальноприйнятим прин­ципам впливу податкової системи на розвиток пріоритетних га­лузей національного господарства України.

Податкове регулювання підприємництва за сучасних умов полягає не тільки в тому, щоб максимально звільнити прибутки підприємств та доходи підприємців від податків і створити за­гальні та селективні стимули для їх господарювання відповідно до поточних цілей державного регулювання, а й у тому, щоб установити чітку кількісну залежність між розмірами податкових пільг, що надаються суб’єкту підприємництва, та його конкретними господарськими діями.