І.В.Ісар, Є. О. Гончар

Буковинська державна фінансова академія, м. Чернівці

Страхування сільськогосподарських ризиків в Україні: проблеми та шляхи їх вирішення

Сільськогосподарське виробництво – одне з найбільш ризикованих напрямів господарської діяльності. Непередбачуваність природних умов та мінливість обсягів збору врожаїв, зміна заходів державної політики щодо регулювання аграрних ринків, коливання цін на сільськогосподарську продукцію є основними факторами, що впливають на зміни в доходах сільськогосподарських товаровиробників.

Страховий захист сільськогосподарського виробництва скрізь у світі є оптимальним способом забезпечення безперервності, збалансованості і стабільності розвитку аграрного ринку та одним із ефективних методів повернення збитків в аграрному секторі, оскільки страхові компанії заздалегідь формують необхідні резерви для майбутніх виплат, не вдаючись до зовнішніх і внутрішніх позик. Основна мета страхування сільськогосподарських ризиків – це часткова чи повна компенсація суб’єкту господарювання втрат через несприятливі, в основному, природні явища. Об’єктивна економічна необхідність використання страхування в сільському господарстві пояснюється недостатніми можливостями держави і ринку забезпечити широку маневреність фінансовими ресурсами господарюючих суб’єктів.

Враховуючи те, що сільське господарство в Україні має досить великий потенціал оскільки приблизно 60-70 % земель в Україні використовуються в сільськогосподарському виробництві, тому розвиток цієї галузі є одним із стратегічних напрямів розвитку України, а оскільки в більшості випадків розвиток даної галузі залежить від природних умов, які часто мають негативний вплив, тому розвиток сільськогосподарського страхування в Україні також постає як один з стратегічних напрямів розвитку України.

В працях вітчизняних вчених економістів Губенка І.А., Якубовича В., Дісяк О.П., Шолойко А.С., Крестьянінова В.В., Сілецька Н.В., Паски І.М. проведено аналіз особливостей страхування сільськогосподарських ризиків в Україні та зарубіжжі, виявлено недоліки проведення даного виду страхування в Україні та вказано основні напрями подолання цих недоліків. В умовах стрімкого зростання економічної ролі ринкових відносин, визначення ролі страхового захисту господарств аграрного сектору в економічній стабілізації їхнього розвитку, визначенні раціональних та прийнятих для агротоваровиробника підходів страхування сільськогосподарських культур, потребує наукового обґрунтування в визначенні шляхів розвитку даного виду страхування.

В Європі перше страхове товариство виникло в Ісландії в XII ст. Заможні селяни об'єднувалися у спільноту для взаємного захисту від втрат на випадок вогню, граду чи загибелі худоби. При страхуванні частина збитків відшкодовувалася грішми, а частина натурою, матеріалами або працею.

З кінця XVII ст. почали розвиватися нові види страхування: страхування від вогню і сільськогосподарське страхування. Особливо виділилося останнє. Першою організацією такого виду страхування на території Російської імперії було Ліфляндське товариство взаємного страхування посівів від граду, організоване у Прибалтійському краї.

У Франції в 1750 році група фермерів об’єдналась у спілку зі взаємного страхування сільськогосподарських посівів. З того часу практично в усіх розвинених країнах, а також в багатьох інших функціонують різні схеми страхування, найбільш розповсюдженими з яких є страхування сільськогосподарських культур, страхування доходів, а також програми зі стабілізації доходів [3].

Сучасне страхування аграрного виробництва - це система заходів щодо організованого спеціальними страховими державними і недержавними органами захисту майнових інтересів громадян, організацій та установ зв'язаних із виробництвом сільськогосподарської продукції у разі випадку певних подій за рахунок спеціально створених грошових коштів.

Одним з факторів, що стримує розвиток страхування в сільському господарстві є суперечливий характер страхових відносин між страхувальником і страховиком. Ця суперечність полягає в тому, що і страхувальник, і страховик мають свої економічні інтереси в здійсненні страхування. Так, страхувальник намагається забезпечити собі максимальний розмір страхового покриття (передати максимальний обсяг страхової відповідальності) при оптимальному розмірі страхових платежів (страхової премії). Якщо розмір страхової премії може здатися йому невиправдано великим, то він вимушений буде відмовитись від передачі частини ризиків страховику і зберегти їх у себе. В той же час страховик переслідує зворотні цілі – прийняття мінімальних ризиків (мінімізація обсягів страхової відповідальності) при збереженні максимальних страхових платежів (страхових премій). Отже, існує проблема недооцінки страхувальником фінансової корисності страхових операцій та відсутність критеріїв і показників її визначення .

Крім відміченого, стримуючими факторами для сільськогосподарських виробників щодо страхування є: складний фінансовий стан більшості сільськогосподарських підприємств та несвоєчасні виплати страхових виплат страховикам; недостатня гарантія одержання страхових відшкодувань страхувальниками; відсутність реальної державної підтримки аграрного страхування.

Водночас можна погодитися і зі страховими компаніями, які стверджують, що страхування сільськогосподарського виробництва є більш ризиковим і затратним видом страхування порівняно з іншими їх видами. Підвищена ризиковість страхування врожаю полягає в тому, що в разі настання страхового випадку втрат можуть зазнати не тільки окремі страхувальники, а й цілі території, внаслідок чого кількість звернень щодо отримання відшкодування може бути занадто великою і негативно позначатиметься на фінансовому стані страхової компанії. Тому можна сказати про те, що даний вид страхування потребує підтримки з боку держави [4].

Зокрема Проект «Концепції Національної програми страхування сільськогосподарських ризиків» передбачає створення Державне агентство з управління сільськогосподарськими ризиками. Від Агентства по багатьох регіонах працюватимуть регіональні консультанти, створюватимуться сільськогосподарські товариства взаємного страхування (далі - СГТВС). В рамках цих організацій має вестися пропагандистська робота щодо донесення всієї необхідної інформації до селян; створення сільськогосподарських страхових кооперативів. Необхідно спочатку створити перший рівень таких кооперативів в районах, потім вийти на обласний рівень. Сільськогосподарський страховий кооператив (далі - СГСК), як і СГТВС, виконуватиме функції страховика. Перевага його в тому, що кооперація - це найдемократичніший спосіб ведення виробництва. Члени кооперативу будуть самостійно вести діяльність по страхуванню. Якщо товаровиробник є членом кооперативу, то 100% на шкоду собі працювати не будеш. Тому самі сільськогосподарські виробники будуть зацікавлені в зменшенні впливу ризикових ситуацій.

Водночас створення страхових кооперативів та товариств взаємного страхування дасть змогу сільськогосподарським виробникам застрахуватись від тих ризиків, які не передбачені в договорі страхування укладеному з приватними страховими фірмами [2].

Проблематичним є надання страхувальником об'єктивної інформації про урожайність за минулі роки. Якщо страховик не може об'єктивно оцінювати ризик, то він не може надати адекватного страхування. Якщо страховик на підставі викривленої інформації недооцінив ризики конкретного виробництва, він опиняється під загрозою понести значні збитки в результаті виплати відшкодування. З іншого боку, страхувальник може не отримати очікуваного відшкодування після настання страхового випадку через те, що інформація щодо умов та процедур страхування, надана йому страховиком, не була повною. При цьому обидві сторони зацікавлені в тому, аби надати іншій неповну або асиметричну інформацію.

Ще однією проблемою є те, що приблизно 32-56 % сільськогосподарських виробників є збитковими, тому не можуть своєчасно вносити страхові платежі, а в деяких випадках взагалі відмовляються від страхування і віддають перевагу ризикам [6]. Тому для зменшення плати за страхування доцільно страхувати не вартість майбутнього врожаю, а лише затрати на посів і вирощування. Тоді страхова сума буде меншою і, відповідно, зменшуватиметься сума платежу.

Реальний стан речей склався таким чином, що страхування сільськогосподарських ризиків не вигідно а ні страховим компаніям, а ні самим аграріям. З одного боку, страховики не хочуть брати на себе досить високі ризики зі сільськогосподарського страхування. Таким чином, якщо вони і беруться за страхування, то компенсація ризиків здійснюється шляхом підвищення вартості власне страхування. Це аж ніяк не заохочує аграріїв до добровільного користування страховими послугами. З іншого боку, аграрії часто-густо не мають належної суми вільних коштів, щоб оплатити послуги зі страхування. Таким чином вони надають перевагу ризику. Ось і маємо замкнуте коло. Ряд компаній-страховиків, надаючи послуги зі страхування, свідомо ідуть на збитки. Тобто виплати за страховими полісами перевищують розмір отриманих страхових премій. Так, за інформацією НСК "Оранта", в ній таке перевищення складає майже 2 рази. Компанія змушена іти на такі кроки заради підтримки іміджу.

Таким чином, сучасний стан розвитку системи аграрного страхування диктує потребу у формуванні системного підходу до його розбудови. Системний підхід передбачає визначення та законодавче оформлення форм взаємодії трьох головних учасників аграрного страхування – сільськогосподарських виробників, страхових компаній та уряду. Виходячи з інтересів та можливостей учасників системи, центральна роль у ній має належати уряду, який, реалізуючи державну політику підтримки аграрного страхування, забезпечує узгодження інтересів інших учасників системи та консолідацію їх зусиль, спрямовуючи їх на досягнення основної мети розвитку системи. Економічні розрахунки та позитивний міжнародний досвід доводять, що найкращою формою надання підтримки аграрному страхуванню є здешевлення для сільгоспвиробників вартості страхових премій через надання субсидії та забезпечення при цьому державного перестрахування ризиків. Таким чином уряд забезпечить взаємну зацікавленість в страхуванні як в страховиків так і в страхових компаніях.

Підводячи підсумки вищесказаного можна говорити про те, що в сучасних реаліях при страхуванні сільськогосподарських ризиків варто надавати перевагу ринковим механізмам здійснення цього виду страхування, при цьому не відкидати вплив держави, який зводиться не лише до нормативного регулювання, а й до створення спеціальних консультативних органів та кооперативів взаємного страхування і здійснення, надання субсидій страхувальникам та перестрахування страхових ризиків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон „Про внесення змін до Закону України « Про страхування» від 4 жовтня 2001 року/www.rada.gov.ua

2. Проект Концепції Національної програми страхування сільськогосподарських ризиків віл 19.11.2007// www.rada.gov.ua

3. Паска І.М. Досвід cільськогосподарського страхування за кордоном//www.btsau.kiev.ua

4. Шолойко А.С. Актуальні проблеми розвитку сільськогосподарського страхування в Україні// ННЦ «Інститут аграрної економіки» УААН. – 2008.- 4 - 6 с..

5. Якубович В. Законодавче регулювання в галузі страхування сільськогосподарських ризиків – основні аспекти та потреба у реформуванні.// www.agroinsurance.com

6. Крестьянінова В.В. Специфіка страхування сільськогосподарських ризиків в Україні// Економічні науки № 12(2008). – 8-12 с..