Экономические науки / 14 Экономическая теория

Старченко Юлія Анатоліївна

Полтавський національний педагогічний університет ім В.Г.Короленка

Проблеми реформування державного сектора

З початком розбудови української держави одним із ключових питань

формування нової моделі національної економіки стало функціонування та реформування державного сектору, основною метою якого є задоволення суспільних потреб. Однак відсутність стратегічного підходу та науково-обгрунтованих концепцій до управліня та реформування призвели до різкого скорочення його масшабів та низької ефективності. Дані проблеми вимагають теоретичного вивчення та практичного вирішеня.

Незважаючи на дискусійність питання щодо розмірів та форм втручання держави в процеси ринкого регулювання, науковці сходяться до єдиної думки про те, що «залежно від конкретних обставин кожна держава обирає свій тип регулюючого впливу на економіку в цілому та її державний сектор зокрема, в рамках якого ситуативно можуть переважати як суспільно-правові, так і приватно-правові пріорітети» [ 1,С.74 ].

Досвід найбільш розвинутих країн показує, що в умовах глобальних ринкових трансформацій відбувається посилення ролі держави та розвивається система партнерства інститутів державного та приватного бізнесу. В Україні формування нових організаційних форм управління державним сектором відбувається повільно, відсутні якісно нові підходи до управління державною власністю, а зміна масштабів забезпечується переважно за рахунок приватизації.

Оцінюючи перебіг приватизаційного процесу, Тімофєєнко Л.П. відзначає: «…зайва політизованість процесу приватизації, розподіл власності на державну та недержавну без визначення їх оптимального співвідношення, початок приватизації ще до появи її законодавчого регулювання та інституціонального підґрунтя, продаж прибуткових державних підприємств і залишення збиткових у комунальній власності, відсутність програми стратегічного розвитку держави та планів структурної перебудови державної власності у рамках окремих галузей економіки все це призвело до негативних наслідків приватизації» [2]. Одним із результатів такої трансформації стало різке скорочення масштабів державного сектору - з 53% у 1995 році до 9% у 2009 році [3,5].

На ряді підприємств процес реформування власності сприяв позитивним змінам, що відбилося на стабілізації та рентабельності роботи, відсутності заборгованості та своєчасній виплаті поточної заробітної плати, збереженні чисельності працівників, забезпеченні соціальних пільг. Але для переважної більшості підприємств приватизація не стала каталізатором стабільності та покращення фінансового стану. Аналіз економічної діяльності реформованих підприємств показав, що тільки половина з них продовжують успішно працювати та збільшують обсяги отриманого доходу, з них 18% нарощують вартість основних фондів. У решти спостерігається тенденція суттєвого зниження доходів, а 1900 об'єктів взагалі припинили свою діяльність [4,С.106].

Такий стан вимагає перегляду системи реформування відносин власності та удосконалення методів управління за участю корпоративних прав держави. У цьому контексті корисним може виявитись досвід таких країн як Франція, США, Велика Британія, Японія. В цих країнах загальною тенденцією стало посилення підприємницької діяльності не в чистих, а в змішаних, корпоративних формах державного управління через володіння часткою капіталу в підприємствах.

Не відбулося останнім часом і радикального підвищення віддачі державного сектора. Навпаки, в останні роки державний сектор демонструє менш ефективне використання виробничого потенціалу та значне зниження показників чистого прибутку, порівняно з підприємствами інших форм власності. За даними Міністерства економіки України у 2 кварталі 2009 року державні підприємства зазнали збитку на суму 176млн.грн. Серед основних причин економічної неефективності можна виділити:

- високий рівень затрат на виробництво;

- високу -фондо- і матеріаломісткість продукції;

- фізичний та моральний знос основних фондів;

- низький рівень інноваційної діяльності;

- «роздутість» апарату управління;

- низький рівень мотивації керівників та працівників;

- у більшості випадків відсутність конкурентного середовища.

Водночас господарські товариства, у статутних фондах яких більше 50% акцій належать державі, принесли за цей же період чистого прибутку на суму 425,4 млн.грн., що підтверджує доцільність подальшого удосконалення моделі корпоративного управління та необхідність розвитку державно-приватного партнерства.

Слід також врахувати, що державний сектор орієнтований на вирішення економічних, соціально-культурних та політичних проблем. Це вимагає розробки критерієв ефективності не лише для суб'єктів господарювання, в особі яких держава виступає як «підприємець», а й структур, діяльність яких безпосередньо задовольняє суспільні потреби.

Таким чином, подальше реформування державного сектору потребує визначення чітких стратегічних орієнтирів, удосконалення форм і методів управління об'єктами державної власності та розробки комплексної методики оцінки його соціальної та економічної ефективності.

Література:

1. Джумагельдієва Г.До питання про способи управління об'єктами державної власності // Економіка України.- 2008.-№2.- С.74.

2. Тімофєєнко Л.П. Приватизація в Україні: результати реструктуризації власності держави [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://science-community.org/node/1078.

3. Питома вага державного сектору в Україні [Електронний ресурс].- Режим доступу: www. me.kmu.gov.ua/control/uk/publish/.

4. Чубукова О.Ю, Синенко О.І. Кібернетичні засади управління об'єктами державної власності // Актуальні проблеми економіки. – 2009. - №5. – С.106.

5. Гончарова Η. Γ. Питання визначення оптимальних обсягів державного сектора в умовах транзитивної економіки [Електронний ресурс].- режим доступу: http://www.library.ukma.kiev.ua.