История/2. Общая история

Ліхідченко М. С.

Стахановська гімназія №7 Стахановської міської ради, Україна

Проекти Англії та США з мирного врегулювання та післявоєнна організація світу

Характер нової системи міжнародних відносин та їх юридичне оформлення у вирішальній мірі залежали від розстановки й співвідношення сил між великими державами – головними суб’єктами світової політики. Мова йде перед усім про дві капіталістичні держави, які після війни 1914 – 1918 років залишались державами істинно світового значення. Це були США та Англія. Між державами – переможницями виявились розходження відносно майбутніх мирних домовленостей.

В планах післявоєнного упорядкування світу знайшли своє відбиття такі вихідні моменти: головні підсумки світової війни, нова розстановка сил між великими державами, міжнародне положення країни та її національно-державні цілі й інтереси.

План Сполучених Штатів був найбільш претенціозним. Він був викладений президентом В. Вільсоном у посланні до конгресу США 8 січня 1918 року. Це послання й стало основою американської програми закінчення Першої світової війни. «Програму миру» супроводжував підзаголовок «Цілі війни й умови миру» й вона стала відомою як «14 пунктів» Вільсона, що охопила широке коло проблем, які непокоїли людство. Пізніше була названа в радянській політичній літературі лицемірною програмою, метою якої було закріплення американського панування в міжнародних справах. Програма миру « 14 пунктів» проголошувала відмову від таємної дипломатії, гласність у переговорах про мир, «відкриті» мирні договори; свободу морів, свободу торгівлі, усунення всіх митних бар’єрів, скорочення національних озброєнь, рішення національного питання, право на вільне визначення своєї національної політики й шляху політичного розвитку, американські пропозиції з урегулювання найбільш важливих територіально державних проблем, заснування міжнародної, наддержавної організації по збереженню й підтриманню миру. У програмі Вільсона були висунуті незвичайні для того часу демократичні і навіть радикальні гасла. Пропагандистський акцент був зроблений на нібито цілком безкорисному прагненні Вільсона та установленні нового міжнародного порядку, заснованого на принципах свободи, демократії, справедливості. Галасливі захоплення й радощі по обидва боки Атлантичного океану як би відсівали на другий план реальний зміст програмних пропозицій Сполучених Штатів по створенню нового світового порядку.

Програма, яку висунув Вільсон, становила собою першу офіційну декларацію американського уряду про зазіхання США на роль світового політичного лідера. Це була заява про керівництво післявоєнним світом. Матеріальною основою глобалістських прагнень США стало їх перетворення на ведучу промислову і фінансову державу світу. Про те, що головними в програмі Вільсона були претензії на керівну роль у світі, свідчить сам зміст «14 пунктів» і коментарі до них з боку президента та його радників. Гасло відкритості переговорів і відмовлення від таємної дипломатії означало скасування секретних переговорів країн Антанти по розділу сфер впливу й новому переділу світу. За демагогічними гаслами приховувались імперіалістичні прагнення США. Виступаючи проти таємних договорів, Америка справедливо побоювалася, що в цих угодах американські інтереси не будуть враховані, оскільки вони в їх укладенні не брали участі. Розраховуючи на свою економічну міць, імперіалісти США прагнули анулювати попередні таємні договори, щоб створити нову договірну систему, в якій знайшли б своє відбиття глобалістичні зазіхання США. Пункт про скорочення й обмеження озброєнь пояснювався не лише воєнним відставанням Сполучених Штатів від Європейських держав, не гуманним прагненням до всього роззброєння, а тому що забезпечував США максимально вигідні умови в боротьбі за політичну перевагу в світі, оскільки визначаючим фактором суперництва ставала не військова, а економічна міць, тобто галузь, де США, беззаперечно, лідирували. Цей пункт був спрямований проти морської гегемонії Британії, він вимагав свободи морів. Програма миру США не тільки проголосила принципово нову мету американської зовнішньої політики, вона позначила й якісно нові методи для досягнення цієї мети. Фундаментом післявоєнного світового порядку повинен був стати змінений баланс сил, закріплений масштабними анексіями переможців за рахунок переможених. В «14 пунктах» Вільсона містилася вимога міжнародного визнання цієї доктрини, але вже не в якості регіонального, а як основополагаючого принципу світової політики. Стратегічна лінія, запропонована американським урядом, полягала в тому, щоб, спираючись на економічну перевагу, і не вдаючись до широких територіальних загарбань, витіснити іноземних конкурентів і забезпечити собі пануюче положення в світі. Політика «відкритих дверей» дозволяла уникати надмірних витрат на воєнні потреби, давала можливість засуджувати колоніальну практику європейських держав і викликала певне співчуття політично експлуатованих і пригнічених країн і народів. Доктрина «відкритих дверей», таким чином, являла собою теорію і практику економічного колоніалізму, що вже тоді містили в собі елементи неоколоніалістської політики, яка остаточно сформувалася після Другої Світової війни Саме такими були плани США й реальні можливості їх перетворення в життя.

В Англії, як і в Сполучених Штатах, програма післявоєнного влаштування миру стала розроблятися задовго до закінчення війни. Основні її положення найбільш зрозуміло і чітко були сформульовані в промові прем’єр-міністра Ллойд Джорджа перед керівниками англійських профсоюзів 5 січня 1918 року. Такі принципи, висунуті урядом Англії, як рішення колоніального питання з урахуванням прагнень місцевого населення, створення міжнародної організації з мирного врегулювання міждержавних конфліктів, самовизначення російського народу, практично всі територіально-державні постанови майже повністю збігалися з відповідними пунктами «Програми миру» Вільсона. З іншого боку, уже в самому тексті миротворчої програми Ллойд-Джорджа і в інших його виступах виразно проявилися серйозні розбіжності з «14 пунктами». В плані англійського прем’єр-міністра нічого не говорилося про скасування таємної дипломатії. Ллойд-Джордж усвідомлював нагальну необхідність осучаснення системи міжнародних відносин. Він активно підтримував пропозицію Вільсона про створення Ліги Націй. Однак підходи англійського прем’єра й американського президента суттєво відрізнялись і по відношенню до цього пункту. Різною була оцінка ролі й місця Ліги Націй у планах післявоєнного облаштування світу: якщо у Вільсона проектована міжнародна організація була стрижнем усієї його програми, то Ллойд-Джордж особливо не акцентував на ній увагу, вважаючи, що її діяльність повинна сполучатися з традиційними методами зовнішньої політики, в тому числі і з таємною дипломатією. Прем’єр-міністр Англії бачив у Лізі Націй не вищу інстанцію, контролюючу та регулюючу міжнародні процеси, а практичний інструмент по збереженню й підтримці статус-кво, що склався після війни. І в першу чергу вона повинна була охороняти позиції Великої Британії як ведучої держави – переможниці й Британську імперію як головний важіль англійського впливу на світовій арені. Ллойд-Джордж відкидав зазіхання США на керівну роль у миротворчій організації, вважаючи, що вона по праву належить Англії.

На відміну від «14 пунктів» Вільсона в програмі Ллойд-Джорджа не згадувався принцип «свободи торгівлі» і «усунення митних бар’єрів». Це пояснювалося тим, що Велика Британія після світової війни остаточно віддала Сполученим Штатам першість у промисловій та фінансовій областях, а разом із нею і значну частину дивідендів від «вільної торгівлі». Також Ллойд-Джордж, сподіваючись на потужний економічний потенціал Англії – другої по значущості в світі – в цілому підтримував доктрину «відкритих дверей» і «рівних можливостей», але з одним важливим обмеженням: вона не повинна поширюватися на Велику Британську колоніальну імперію.

Несамовитий опір в англійських політичних та економічних колах викликало вільсоновське положення про «свободу морів», оскільки морська блокада була головним воєнним козирем Англії, тому схвалення цього пункту вважалося рівнозначним згоді на поразку в наступному воєнному конфлікті. Лідери англосаксонських держав синхронно заявили про своє визнання принципу «національного самовизначення». Різночитання виявились у трактуванні цього принципу. Сполучені Штати, не обтяжені колоніальними володіннями, легко й вільно декларували необхідність визволення чужих колоній. Англія, як сама могутня колоніальна держава, обмежувала процес деколонізації багатьма умовами, головною з яких було досягнення місцевим населенням достатнього рівня політичного й культурного розвитку. Причому рішення питання, досягнутий цей рівень чи іще ні, покладалося на країну-метрополію.

Розгляд конкретних пунктів англійської програми дозволить зробити наступний висновок про ті найважливіші цілі, які переслідувала Англія в будівництві післявоєнного світопорядку.

Такими були плани США та Англії як великих держав з мирного врегулювання та післявоєнної організації світу.

Порівняльний аналіз спільних програм та конкретних планів Англії та Сполучених Штатів демонструє, що подібність позиції та спільність інтересів не могли заслонити принципових розбіжностей і глибоких протиріч. Це й визначило гостру боротьбу цих ведучих держав на Паризькій мирній конференції практично з усіх питань післявоєнного облаштування світу.

Література:

1. Хауз Э. архив полковника Хауза . – 1 т. – М.: Астрель, 2004. – 602 с.

2. Хауз Э. архив полковника Хауза . – 2 т. – М.: Астрель, 2004. – 744 с.

Попова Е. И. Политика США на Дальнем Востоке (1919-1922). – М.: Наука, 1966. – 334 с.

3. Международные отношения на Дальнем Востоке: сборник документов (1917-1945). – М. : Межд. отн.., 1976. – т. 2. – 544 с.

4. Гершов З. М. Вудро Вильсон. – М.: Мысль, 1983. – 335 с.

5. Зимулина Л. А. Борьба английских доминионов за политическую независимость в 1926 году. – М.: Наука, 1966. – 387 с.

6. Цветков Т. М. Международные отношения и внешняя политика СССР (1917-1945). – М.: Межд. отн., 1957. – 432 с.

7. Ллойд-Джордж Дэвид. Правда о мирных договорах. – М.: Наука, 1957. – т. 1. – 536 с.

8. Ллойд-Джордж Дэвид. Правда о мирных договорах. – М.: Наука, 1957. – т. 2. – 634 с.

9. Судейкин А. Г. Колониальная политика лейбористской партии Англии между двумя мировыми войнами. – М.: Наука, 1976. – 438 с.

10. Никольсон Г. Как делался мир в 1919 году: Пер. с англ. И. С. Звавича. – М.: Полит. лит-ра, 1946. – 28 с.

11. Горохов В. Н. История международных отношений (1918-1939): Курс лекций. – М.: МГУ, 2004. – 288 с.

12. Мировые войны ХХ века: в 2 т./ Редкол.: В. А. Золотарев, Ю. В. кедрина, В. Л. Мальков и др.. – М.: Наука, 2002. – т. 1. – 686 с.

13. Громыко В. История дипломатии. – М.6 Полит. Лит-ра, 1965. – 814 с.

14. Морозов Г. И. Лига Наций: взгляд через полвека.// Вопросы истории. – 1992. - №2-3 – с. 162-167.

15. Виднянский С. П. Великая война как проявление кризиса европейской цивилизации.// Зеркало недели. – 2004 - №30 – с. 19-21.

16. Новейшая история зарубежных стран: Европа и Америка (1917-1945) / В. К. Фураев, Д. П. Прещкер, С. М. Стецкевич; Под ред. В. К. Фураева. – М.: Просвещение, 1989. – 447 с.